Олена Каїнська в один момент вирішила кардинально змінити життя і почала малювати. Чи не жалкує про те, що проміняла “ситу і спокійну” офісну роботу на будні художниці, розповіла тернополянам на закритті власної виставки “Світло приходить з тиші”.
Олена – за освітою лінгвістка, роками працювала з текстами: копірайтеркою, перекладачкою, журналісткою. А сім років тому вперше намалювала свою велику роботу і зрозуміла: це саме те, чим вона хоче займатись.
– Якщо починати говорити про будь-що, то перш за все варто відповісти на питання: “навіщо? для чого? що з цього?”, – починає свою розповідь художниця. – Колись я жила, як всі люди: працювала в офісі, відпочивала, багато подорожувала, займалась спортом, в мене була купа друзів. Все було прекрасно. Але в усьому цьому наче чогось трішечки не вистачало. Мені хотілось робити якісь такі штуки, які б залишали відбитки на людях. Як от почитаєш якусь книжку і вона в тобі відіб’ється, залишаючи на тобі назавжди якийсь слід. От і мені дуже хотілось робити в цьому світі щось схоже.
В житті Олени кілька разів траплялись моменти, які в психотерапії називають near death experience, тобто, близький до смерті досвід.
– Це моменти, де я заледве вижила. І воно мене дуже сильно змінило як людину, бо я зрозуміла: ні, так, як я живу, так не годиться, бо все може закінчитись в будь-який момент. Абсолютно все. Тому я вирішила почати робити щось таке, що йде з глибини моєї душі.
Тож Олена вирішила знайти в собі щось таке, чим можна було би поділитись з іншими людьми.
– Це мало бути щось таке, що я даю вам, і ви стаєте від цього багатшими. Але це треба було знайти. Тож я почала шукати, – пояснює мисткиня. – Була в Азії, в буддистських монастирях, об’їздила пів світу, була в різних людей, які навчають різних духовних практик. А тоді повернулась назад до Львова і зрозуміла, що нічому мене не навчили. Бо все оте, що ти шукаєш, воно десь глибоко в тобі, і ніхто тобі не підкаже, де саме оно є.
Після цього цілком випадково Олена познайомилась із київськими художниками, Анатолієм Криволапом і Максом Вітиком.
– Ми сиділи у Вітика на дачі, це село, де мають дачі дуже багато митців. Отож ми сиділи біля каміна і Макс запитав, чи я коли-небудь малювала. Я відповіла, що ні, бо не вмію, батьки в дитинстві мені заборонили йти в художню школу. Сказали : “Будеш вчити англійську, бо художники багато не заробляють”. А я дуже хотіла. І Вітик взяв мене “на слабо”. Дав мені свої пензлі, фарби, і на тиждень залишив у своїй майстерні. За цей час я зробила величезне полотно – 2 на 2 метри. Отоді я й зрозуміла, що під час малювання оте все необхідне зсередини себе можна виколупати. Оту сонячну зернину, завдяки якій я можу себе проявити з дуже хорошого боку. Зрештою, мене захопив і сам процес.
Тож Олена почала малювати все частіше. Роботи з часом ставало все менше. А картин більшало.
– До цього я працювала в ІТ і малювала дві картини в рік.А потім я поїхала в Індію на місяць і зрозуміла, що в офіс мені ходити вже просто нестерпно. Не можу і все, некомфортно. В цей момент я зламала на Драгобраті ногу. Був складний перелом коліна, лікарі навіть не обіцяли, що я навряд чи зможу ходити, хіба з паличкою.І це стало переломним моментом в моєму житті. Я звільнилась з роботи й почала дуже багато малювати. Перейшла на фріланс і це дало мені багато додаткового часу.
Перша виставка Олени була три роки тому. З трьома іншими художницями.
– Я проплакала всю ніч напередодні. Адже до того мене знали іншою, я була копірайтеркою і перекладачкою, а тут – яскраві картини. Боялась, що осоромлюсь на увесь Львів, – зізнається художниця.
Але реакція людей заспокоїла. Олена побачила, що відвідувачам виставки її роботи сподобались. Сюжети якось дуже позитивно впливали на людей.
– І тоді в мене з’явилось натхнення працювати над картинами й надалі. Тепер я витрачаю на це 90% свого часу, – розповідає далі мисткиня. – І це приносить мені надзвичайну радість. Є художники, які рефлексують на певні суспільні події, на екологічні теми, персональні психотравми, на щось особисто-болісне. Я вибрала трохи інше – мене цікавило, як би все було, якби в нас з самого початку все було добре? Якби ми всі росли в класних сім’ях, не знали болю і не втрачали близьких людей, якби не мали оцих шрамів на шрамах. Якими б ми тоді людьми були? Наскільки добрими і світлими, не наляканими ми могли би бути? І я захотіла хоча б спробувати цей світ намалювати. Оте відчуття, яке було лише глибоко в дитинстві. Я пригадую, як я прокидалась о 7 ранку, бабуся виходила на кухню і в неї завжди була класична фраза: “шо так рано вилупилась?”. В неї було дуже багато птаства, якому вона міняла газетки, давала їм їсти-пити. І оці ранки були такими радісними. Оосбливо взимку, коли чуєш, як хрустить сніг за дверима, і оці пташки, і бабуся, і ти сонна. Тоді прокидаєшся з думкою “а що сьогодні цікавого і радісного трапиться?” І оце я й хотіла передати.
Ще один меседж, який вкладає художниця у свої роботи, – відчуття Любові. Коли ти відчуваєш, що можеш щиро і відкрито когось любити, і тобі нічого за це не буде. Ніхто не осудить і не образить.
– Коли ти є такий, яким є, і таким тебе люблять. Коли не потрібно ні про що переживати – оце відчуття захищеності. Коли не треба постійно турбуватись про щось. Бо я його майже не маю, – зізнається. – І оцей брак відчуття мені хотілось дати людям своїми картинами.
Одна із картин Олени – про чайок, які плачуть. Як розповідає сама мисткиня, сюжет – данина її подругам.
– В мене є міцна підтримка. Одного разу мене кинув хлопець, ми з подругами сиділи на кухні, і я про це розповідала, плакала, і вони плакали разом зі мною. Це була фантастична картина, коли сиділо п’ять жінок і всі ревіли, – сміється Олена. – Але всі ревіли про моє. Ці жінки, це якраз оті чайки, які наплакали собі море, збудували корабель і попливли далі. Така трансформація дуже сумного і дуже болючого в щось більш-менш терпиме.
Кожну свою картину Олена Каїнська супроводжує детальним поясненням. Оскільки з текстами вона працювала роками, то дати відвідувачам виставки “ключі” до побаченого вважає обов’язковим моментом.
– Іноді людям варто додатково допояснити. А я як копірайтерка, і журналістка, і трішки письменниця вважаю, що це – частина того, що я роблю. Бо текст з картиною невід’ємний.
Олена також була учасницею мистецької резиденції імені Назарія Войтовича. Резиденцію організували в рідному селі наймолодшого героя Небесної Сотні з Тернопільщини – в селі Травневе, на Збаражчині. Саме там Олена намалювала три картини.
– Першого ж дня ми відвідували могилу Назарія. Було багато людей, і поки правилась служба, люди просто мовчки стояли. Тільки його мама плакала весь час. І тоді я зрозуміла, з чим працюватиму.
Перша картина зображує червону качку з білими каченятами – символ матері і нового життя. Ще там є пустий стілець і червоні чоботи – означають людину, яка не повернулася з поля бою. Назва картини – “Ключ до всього – час”. Величезний білий ключ символізує майбутнє без болю.
Ще одна з робіт – це зображення кабана в кукурудзі.
– Тема резиденції була “Відповідальність і свобода”. І так воно мені відгукнулось. Наскільки людина відповідальна перед своїм оточенням, соціальними зв’язками, настільки вона може бути невільною робити те, що сама хоче, – пояснює Олена. – Тому кабан, який загубився в цьому всьому і хоче звідти вийти. Десь так само, як Назарій, який намагався вийти з того заплутаного кола нашої країни. І саме в процесі малювання до мене підійшов батько Назарія, пан Юрій, і сказав: “О, кабан в кукурудзі, такий, як мій Назарко”. І розповів, що рік тому ходив полювати, йшов біля поля кукурудзи, і на нього вискочив кабан. Я тоді роботу якраз закінчувала, і мені видалось, що ці історії – це мій зв’язок із місцем, де я була.
Працює Олена в стилі примітивізму або наївного живопису. Хоча каже, що ці назви їй не дуже подобаються. Адже вони автоматично применшують важливість картин, та і люди часто сприймають їх несерйозно. Але критики не боїться і чесно зізнається: вона трапляється їй вкрай рідко. Найважче все ж було самій наважитись змінити життя.
– Жити, коли ти працюєш в офісі, звісно, безпечніше, стабільніше, – зізнається Олена Каїнська.– Коли ти на фрілансі, ти мусиш більше контролювати, аби тобі вистачило і на життя, і на творчість. Коли ти копірайтер чи журналіст, а тоді раптом вирішуєш малювати, починаєш задумуватись: а як це сприймуть інші, що скажуть? Але не треба бідкатись, що в Україні немає мистецтва, треба творити його самому.
Фото Анни Золотнюк
About the author
“Літр баланди та 450 грамів каші, а тоді 10 годин на шахті”: історія політв’язня з Тернопільщини Ігоря Олещука
– Кадебісти знайшли написаний мною звіт, але під псевдонімом "Грушка". Там я писав, що в школі була дискусія стосовно Мазепи. Історик називав його зрадником, а ми з однокласниками не боялися назвати його патріотом. По цьому знайшли мою контрольну роботу і прийшли по мене... Дали 25 років таборів суворого режиму. Мені було 17... Травень 2021-го року. Майже 73 роки опісля, двором, що на початку вулиці Коперніка, походжає чоловік. З сусідніх дворів вітер приносить сюди білі пелюстки цвіту аличі та вишень. І волосся у чоловіка таке ж біле. Надворі +20, а він – у довгій куртці. Ліва рука – у в'язаній чорній рукавиці. Згодом пояснить: рука мерзне і опухає. Чоловік оглядає дві наглядацькі вишки. Деревина почорніла від дощів. Де-не-де поламані поручні. – Діти гралися, – з посмішкою каже чоловік в чорній рукавиці. Прикидає, що варто десь дістати 3,5 метри дощок, аби встигнути […]
Захворюваність на ковід на Тернопільщині знижується вже 5 тижнів поспіль – епідеміолог
На Тернопільщині тенденцію до зниження захворюваності на ковід спостерігають вже 5 тижнів поспіль, про це на засіданні міського оперативного штабу для боротьби з коронавірусом 14 травня розповів лікар-епідеміолог обласного лабораторного центру Володимир Паничев. З 7 квітня в області спостерігають тенденцію до зниження захворюваності, однак впродовж тижня захворюваність не однакова. Це стала тенденція в цілому в країні, пояснив епідеміолог. – Пов'язано це з поведінкою людей, які зазвичай не звертаються за допомогою в п'ятницю-неділю, а чекають до понеділка. Тому середа-четвер – це тижневі піки, – каже Паничев. – Попри це, жовта лінія на діаграмі – це лінія тренду, яка вказує на тенденцію до зниження захворюваності. Впродовж трьох останніх тижнів середньоденна захворюваність в області наступна: – на цьому тижні – 146 випадків в середньому за день; – на попередньому тижні – 211; – два тижні тому – 271. Ці цифри говорять про чітку тенденцію […]
Тернопільським пенсіонерам за віком знову відновлять пільговий проїзд вдень
Із суботи, 15 травня, в Тернополі скасують обмеження щодо пільгового проїзду пенсіонерів за віком з 10.00 до 16.00. Відповідне рішення ухвалили на засіданні міського штабу для боротьби з коронавірусом. Нагадаємо, це обмеження ввели 22 березня, зважаючи на те, що через карантинні обмеження місць у громадському транспорті не вистачало для всіх, а особливо важко було дістатися на роботу працівникам критичних структур, зокрема, медикам. Як оцінив епідемічну ситуацію в місті лікар-епідеміолог Володимир Паничев, вона має тенденцію до зменшення кількості інфікованих. І вже не перший тиждень. – В цілому ситуація, яку ми спостерігаємо на сьогодні, є підставою, щоб приймати рішення про послаблення карантинних заходів, – каже Паничев. – Відповідно до постанови Кабміну №320, яка дає право посилювати заходи місцевій владі, тепер можна розглядати питання щодо скасування деяких обмежень, введених раніше. Наприклад, щодо обмеження проїзду у громадському транспорті. Читайте також: “А де ж транспорт? […]
Хто зміг потрапити на фінал Кубка України та що відбувається на стадіоні (фоторепортаж, відео)
Бути присутніми на фіналі Кубка України з футболу, де 13 травня зіграють "Динамо" (Київ) та "Зоря" (Луганськ), змогли далеко не всі. Із виділених лише 3000 місць на матч потрапили люди "від футболу", медики, атовці та вихованці дитячих спортшкіл. Про це Терміново розповів голова обласної асоціації футболу Тарас Юрик. За його словами, перш за все квитки отримали "довколафутбольні" люди. – В нас були колективні заявки усіх команд чемпіонату області та чемпіонатів районів, вони мали можливість викупити певну кількість квитків. На це була виділена квота. Велику частину отримали ветерани футболу та дитячо-юнацькі спортивні школи, – розповідає Юрик. – Квитки отримали медики, воїни АТО. За словами Юрика квитки отримували за принципом колективних заявок. Крім того частина квитків пішла і на команди "Зоря" та "Динамо". До цього на рішенні міського штабу для боротьби з коронавірусом йшла мова, що їм виділять 10% від квитків. Дісталися […]
“Мінусуємо в прирості захворювань”: ситуація з ковідом на Тернопільщині різко покращала, але чекають на наслідки травневих свят (відео)
На Тернопільщині та в обласному центрі, зокрема, різко знижується кількість випадків інфікування коронавірусом, а також кількість пацієнтів, які саме хворіють. В Тернополі приріст захворюваності взагалі пішов у мінус – становить -49,8%. Такі дані на засіданні міського оперативного штабу для боротьби з коронавірусом у п'ятницю, 7 травня, повідомив лікар-епідеміолог Володимир Паничев. Епідеміолог нагадує: перед святами він висловлював занепокоєння, щоб внаслідок застіль та гостин рівень захворюваності не почав рости знову. Але наразі критерії оцінювання ситуації дозволяють говорити, що є тенденція до зниження і вона є стабільною: адже знижується не лише кількість нових випадків, а й зменшується кількість людей, які хворіють. – Станом на сьогодні це 6 468 людей, а це вдвічі нижче, ніж ми мали в пік підйому захворюваності, – каже Паничев. – Кількість тих, хто одужують, перевищує кількість тих, хто захворіли. Зменшується також відсоток зайнятості ліжок у медзакладах: 29,7% – це […]
Теми, які викладати геть нелегко: чому навчатимуть тернопільських старшокласників на резонансному спецкурсі
У 2021-2022 навчальному році “Основи сім’ї” ввійдуть до переліку предметів, які мають бути у шкільній програмі Тернопільської міської територіальної громади. Відповідне рішення ухвалили на сесії міськради наприкінці січня цього року. Хоча напередодні по Україні активісти, батьки та фахівці піддали курс нищівній критиці через наявність у підручнику спірних тез та засилля шаблонних, але не завжди підтверджених реаліями, некоректних висновків. Щоправда, до частини зауважень автор курсу все ж дослухався. У Тернополі кінцеве рішення таки дали можливість приймати учням та їх батькам. Якщо вони вирішать, що ці уроки не є необхідними, на них можна буде не ходити. Оцінюватимуть предмет як кінцевий запис у табелі “зарах/незарах”. Аби зрозуміти, про що саме цей курс, журналістка видання “Терміново” придбала робочі зошити для учнів 10-11 класів та проглянула їх із психологинею, директоркою Тернопільського обласного центру соціально-психологічної допомоги “Родина” Оленою Нагірною. Тут мусимо зробити уточнення: після численних звернень […]
