Багато тернополян з початку російського вторгнення в Україну вирішили залишити свої домівки і виїхати за кордон. Польща однією із перших відкрила свої кордони для біженців з України і запропонувала досить непогані умови для тимчасового прихистку.
Розповідаємо історію тернополян, які зупинилися у Польщі.
Аліна з двома дітками 28 лютого зібрали валізу, взявши мінімум речей і вирушили до кордону із сусідньою Польщею.
“В голові нічого не вкладалося. Взяли гроші, паспорти, а головне, – дітей, і за 6 годин вже були у Польщі. Пощастило, що на прикордонному пункті пропуску не було черги (ми поїхали через Волинь, а не Львівщиною). Чоловік нас довіз до пішого кордону і повернувся додому”, – каже Аліна.
На кордоні, за її словами, все було зорганізовано дуже добре: волонтери пропонували гарячу їжу, напої, теплий одяг тощо. Під час проходження митного контролю теж пропонували їжу, каву/чай, смаколики для дітей.
Там наша читачка з дітьми перейшла піший кордон, а потім сіла в автобус на Варшаву, де добу жила у знайомих, і уже 1 березня ввечері у Польщі скористалася безкоштовним проїздом залізницею.
“Так ми доїхали до Ополє, де жила мама нашої подруги і змогла допомогти уже на місці”, – продовжує Аліна.
Спочатку вони жили у невеличкій двохкімнатній квартирі в місті Ниса – четверо дітей, двоє дорослих і одна собака. Сусіди вразили особливо: коли дізналися, що приїдуть українці, відразу організували суп, налисники, одяг.
“В мами подруги на роботі (вона працює лікарем) теж організували постіль, підгузки, одяг, ліки, продукти, посуд, словом, ми першими днями просто розбирали пакети”.
Були змішані відчуття
“Десь на третій-четвертий день нашого перебування у Польщі до нас підійшов мужчина. Поговорили, потім він витягає гроші і просто дає їх нам. Він просто хотів допомогти, і більше не мав чим. Ми були шоковані.
“Також одного разу в супермаркеті жінка почула українську мову, дочекалась нас на виході і просто дала 200 злотих. Ці гроші ми передали на благодійність, тому що не потребували їх”.
“Зараз ми з подругою та її дітьми живемо в однокімнатній квартирі. Власниця не захотіла брати в нас гроші за оренду, але за комунальні послуги ми хочемо оплатити”.
В одній із шкіл Ниси педагогічний колектив організував зустрічі для українців, де розповідали потрібну інформацію щодо оформлення документів, банків тощо. Також є курси польської мови для дорослих (дітки в той час можуть гратися в ігровій кімнаті).
Читайте також: “Люди з великими серцями”: як в Італії приймають українських біженців.
“До українців загалом добре ставляться: допомагають хто чим може, підтримують. Раніше ми побоювались, бо казали, що поляки взагалі не дуже добре ставляться до українців, але я цього тут не побачила. Навпаки – у них відкриті серця та є співчуття до українців, які зіштовхнулися з нелюдськими тортурами путінських варварів”, – підсумовує Аліна.
