25.10.2020
Гуманітарна сфера Жінки Місто Новини Файні люди

Коридор пошани за 36 років вчителювання: у тернопільській школі влаштували неймовірні проводи на пенсію улюбленій вчительці (ВІДЕО)

З першого по четвертий поверхи по обидва боки шкільного коридору стоять учні. Усміхаються і плескають. Цим живими коридором пошани йде вчителька української мови та літератури Надія Сеник саме так її проводжають на пенсію після 36 років роботи у школі-ліцеї №6.

Директор навчального закладу Олександр Остапчук зізнається: такий сценарій проводжання вигадав не сам.

– Десь років 5 тому побачив у інтернеті, що так роблять в одному коледжі за кордоном. Захотілося і в нас влаштувати аналогічно. Але ж ніхто на пенсію всі ці роки не йшов, – сміється директор школи. – Тепер вже всіх так будемо проводжати. 

На згадку про роботу в школі серед квітів та інших подарунків колектив подарував Надії Сеник символічну медаль – за 36 праці та любові до учнів.

У школу №6 Надія Михайлівна прийшла одразу ж після інституту, це була її перша робота, і, як сама каже, відповідальність була величезною.

– Але це був дуже хороший колектив, і тодішній директор Левенець, і завучі. Всі допомагали, підказували. Поруч завжди були ті, хто спершу допомагали і підтримували, тоді стали добрими колегами, а дехто згодом – і справжніми друзями, – розповідає Надія Сеник. – Найперше вдячна Наталії Олексіївні Анцібор, з якою сиділи за одним столом всі ці роки, і ще багатьом-багатьом. Звісно, і молодшим колегам теж, бо, коли дивишся на них, то і  сама себе відчуваєш молодшою, зрештою, вони завжди були стимулом, аби розуміти сучасні умови життя. 

З Наталією Анцібор Надія Сеник не один рік ділила стіл в учительській

Коли вперше береш класне керівництво, тоді розумієш: це вже не просто учні, це майже твої діти, зізнається вчителька. А випусків за ці роки у Надії Сеник було аж чотири.

– Перший – мені особливо дорогий, тому досі зустрічаємося з учнями, у декого з них я вже і їхніх дітей навчала, – зізнається. – З першого випуску одна учениця вже й сама бабуся… Зрештою, всі вони в мене такі сонечка, я їх дуже люблю. Вони стали успішними в житті, і мова не конче про високі посади, але всі вони гарні люди, і з ними приємно щоразу зустрічатися. 

З другим випуском Надія Сеник зустрічалася на 20-річчі від дня закінчення школи, з третім наступного року вже буде 15. Останній її випуск був 2 роки тому.

Останній робочий рік видався нелегким – через карантин і дистанційне навчання. Але  й тут довелося крутитися і підлаштовуватися під нові умови. Хоча Надія Михайлівна зізнається: таки було трохи складно.

– Мови не навчиш, коли виконану роботу тобі скидають на вайбер чи електронну пошту. Я можу прочитати виконані завдання, але помилок там не виправиш, а писати коментарі на пів сторінки – теж не варіант. Тож я давала дітям завдання, а раз на тиждень вони самі чи батьки приносили зошити до школи. Я все перечитувала, виправляла, описувала помилки і повертала. Зошити залишалися в класі, батьки в будь–який момент могли прийти і взяти їх, – описує процес вчителька. – Якщо комусь щось було незрозуміло, то, звісно ж, працювала і в онлайн режимі. Але коли не бачиш дітей і їхньої реакції – працювати складно.

Що ж до помилок, які найчастіше роблять учні всіх років, то тут Надія Михайлівна довго не замислюється і відповідь дає за кілька секунд.

– Найперше ніяк не можу викорінити в дітей слово “столова” замість “їдальня”. А ще помилково ставлять наголос у слові “одинАдцять”, бо дуже часто звучить все ж “одИнадцять”, – перелічує вчителька, хоча й зазначає: теперішні діти менше вживають русизмів. – Вони не так піддаються впливу російської мови. Колись це було частіше. Однак  теперішні “грішать” сленгом, англіцизмами, які теж засмічують мову.

А от традиційне “будь ласка”, яке дуже часто саме дорослі досі пишуть через дефіс, то тут Надія Михайлівна каже, що ні, через дефіс теперішні учні його не пишуть, але й загалом на письмі воно зустрічається дуже рідко, тому й серед найпоширеніших помилок не присутнє.

– Тепер простіші правила, значно демократичніші. Раніше як було? Якщо в письмовій роботі була одна помилка, то це вже була “четвірка”, а тепер – “одинадцять” – колишня “п’ять”, – розповідає Надія Сеник.

Що ж до рішення вийти на пенсію, то згадує такий випадок: коли тільки прийшла на роботу, тоді був указ, що всіх пенсіонерів звільняли.

– Багато хто, звісно ж, був не дуже задоволений. Одна з колег тоді мені сказала: “Я піду сама. Красиво”. Я собі запам’ятала ці слова і зробила так само. 

Хоча насправді Надія Сеник зараз має одного особливого учня, якого, щоправда, ще не навчає – півторічного онука Лева. Спілкуємося якраз, поки він спить у сусідній кімнаті. Тому каже, що займатися точно має чим. 

– А ще скільки книжок не прочитані!, – сміється. – Загалом клопотів є повно, сумувати чи страждати немає коли. От зараз кажуть, мовляв, пішла з роботи, а треба ж бути комусь потрібною. Але ж ні! Людина має бути потрібною, перш за все, сама собі. Якщо так є, то тоді ти живеш. А якщо ти шукаєш, де б комусь пригодитися, то це не те. Пенсія – це не кінець світу!

 

Схожі пости

Відома тернопільська блогерка вийшла заміж (фото)

Чому перекривали дорогу біля аеропорту і що вирішили (фото, відео)

Наталка Колтун

Двоє товаришів загинули на виробництві у Теребовлі. Чому винні не покарані?

Євгенія Цебрій