Усі випадковості не випадкові. Коли у “Терміново” почули історію про малюнок юної тернополянки, який Захисник носив разом з фото своїх діток, не могли не поділитися нею. Вона вчить нас небайдужості, нагадує, попри все, не забувати про наших Героїв на війні. Бо ж для них надзвичайно важлива не лише матеріальна допомога, а й моральна підтримка. Іноді навіть більше, ніж наші донати.
На початку жовтня тернополянка Юлія отримала дуже несподіваний для неї дзвінок.
– Доброго дня, Юля. Мене звати Ірина. Скажіть, будь ласка, ваша дочка Настя навчається у 17 школі?
– Так. А що таке? – з острахом відповіла вона, передчуваючи щось недобре, як і кожна мама, яка хвилюється за своїх дітей.
– Я хочу вам подякувати за малюнок, який був у бронежилеті мого чоловіка. Навесні він отримав цей бронежилет від волонтерів, і там був малюнок.
– Я сподіваюсь, з ним все добре?
– На жаль, Володя загинув. Але просив мене, щоб я знайшла цю дівчинку, яка намалювала його, і подякувала. Йому було дуже важливо саме подякувати дитині за підтримку. Тому я шукала вас і в результаті знайшла – у соцмережах. Виявилося, що у нас є спільні друзі, і вони погодились дати ваш номер телефону. Володя носив у блокноті сімейні фото і малюнок Насті. Скажіть малій, що він передав, щоб була здорова, щаслива, хай гарно вчиться і Бог дає їй гарну долю. І вам добрих людей на життєвій дорозі.
Носив у блокноті фотографії родини і малюнок Насті
Розмова двох жінок була дуже хвилюючою та емоційною. Адже осягнути біль втрати чоловіка, батька, нашого Захисника, дуже важко. Співчуття і власна, внутрішня трагедія, яку переживаєш щодня після втрати, – це різні речі.
Насправді ця історія не просто зворушлива до болю, але й не залишить нікого байдужим та змушує задуматися. Адже на початку війни наша нація стала одним цілим. Трагічні події змусили об’єднатися. Тоді волонтерив кожен. Кожен намагався якось докластися до допомоги – як вдома, так і за кордоном. Зараз масштаби зовсім не ті – люди занурились у власні побутові проблеми, допомагають лише деякі волонтери, навіть немає кому маскувальні сітки плести. А дехто і зовсім зневірився…
Ми поспілкувались з обома жінками. Кожна з них поділилася з журналістом “Терміново” непростими емоціями, які довелося пережити у цій історії.
Мама авторки малюнка Насті Змарко розповіла, як так сталося, що він потрапив до військовослужбовця Володимира Блажківа.
– Навесні я вирішила забрати дітей подалі від повітряних тривог і кількагодинних сидінь у підвалах і вирушила до подруги в Італію. Там, у перервах від роботи (я працювала віддалено) ми ходили на мітинги, волонтерили. Активно допомагали у сортувальних центрах, вантажили мішки і пелети з одягом, “гуманітаркою”, які потім відправлялися в Україну. Багато італійців знаючи, що моя подруга і я з України, просто давали гроші. От ми їх складали і закуповували бронежилети, розгрузки тощо. У кожен такий наші діти вкладали малюнок. Насправді ми не знали, кому дістанеться той чи інший “бронік”, просто відправляли у Тернопіль.
Довідка. Анастасія Змарко – учениця 6-Б класу школи №17 м. Тернопіль. Займається біатлоном і танцями. Має двох молодших братиків.
Будь-яка допомога дуже важлива
Дружина нашого Захисника Володимира Блажківа, який загинув 13 серпня у Запорізькій області, розповіла, що її чоловік ніяк не міг дочекатися відпустки, щоб приїхати додому. Напередодні отримав контузію, лежав у лікарні на Запоріжжі, але всього через 5 днів його відправили знову на “нуль”. Після того він і отримав того бронежилета. 15 серпня Володимир мав приїхати додому, адже від початку війни весь час перебував на передовій. Його життя обірвалося внаслідок танкового обстрілу – снаряд зрикошетив від дерева і пробив легені і серце нашого Героя. На жаль, бронежилет не врятував його життя – уламок залетів збоку, там де захисту немає.
– Коли почалася війна, Володя відразу сказав, що йде у військкомат, не міг залишатися осторонь. Записався в тероборону і ще місяць був у Тернополі. Патрулювали місто…. Але знав, що рано чи пізно піде на передову, адже колись працював у міліції. Так і сталося.
– Володя майже нічого нам не розказував. Але по голосу було зрозуміло, що йому дуже непросто. Казав, що деколи умови були надзвичайно важкими. На передовій, там, на “нулі”, під постійними обстрілами, під проливними дощами, коли окоп наповнений водою, але ти мусиш перебувати у безпеці, було нестерпно. Але наші хлопці дуже мужні і все стерпіли.
– Минуло 2 місяці, а мені досі дуже важко говорити (Ірина зупиняє розмову, бо їй дуже болить). Володя дуже хотів жити. Але казав побратимам, що не шкодує про свій вибір. А мені розповідав, що він воює, щоб захищати нас, щоб ворог не прийшов в наш дім. Він був добрим і щирим, завжди допомагав усім, часом, і в шкоду собі. Дівчатка (дочки Віка і Юля), сестра Наталя дуже за ним плачуть. І я не можу досі повірити, що в наших дітей більше немає татка, він ніколи не прийде на випускний, не видасть їх заміж. Дуже боляче.
Володя дуже хотів жити
– Дуже хочу, щоб у хлопців, які захищають зараз нас на передовій, було все необхідне. Щоб люди не забували допомагати нашій армії як матеріально, так і морально, підтримувати Героїв.
Слова і жести підтримки, такі як-от цей малюнок, там, на передовій, означають для наших військовослужбовців підтримку, єдність народу. Це заряд енергії та віри в майбутнє, у нашу перемогу. І мотивація битись до кінця – за волю України, і мирне небо для тих діток, які їх малювали.
Тому не зупиняймось: допомагаймо нашій армії хто чим може: донатами на ЗСУ, ранковою смс для знайомого, який на фронті, з текстом: “Бережи себе! Дякуємо за захист”, благодійними ярмарками та малюнками для наших бійців.
Пам’яті Володимира Блажківа присвячується…. Спочивай з миром, наш Героє….
About the author
“Благаємо вас, не витрачайте наші гроші!” : чи вдалось тернополянам домовитись з міською владою
Сьогодні, 21 вересня, у Тернополі знову відбувався пікет "ЗСУ в ПЕРШУ чергу". Волонтери, родичі військових та небайдужі мешканці міста намагалися вкотре донести до влади міста свою позицію: щоб міська рада не витрачала гроші з бюджету на некритичні потреби, а допомогла нашим військовим з амуніцією, технікою, автівками тощо. Наші журналісти працювали на місці, розповідаємо детальніше, про що говорилось. Читайте також: “Я не хочу бруківки на пляжі!”: тернополяни мітингували проти безглуздих закупівель міської влади Сьогодні представники міської влади зустрічалися з ініціативною групою за закритими дверми. Про що домовились, дивіться у відео. https://youtu.be/rSgBC41Zook З'ясувалось, що у міста є гроші на допомогу військовим, але її не можуть надати, тому що нема запитів від командира військової частини. Будь-кому техніку чи амуніцію видати не можна, має бути хтось матеріально зобов'язаний. А командири військових частин або не бажають брати на себе таку відповідальність, або навіть не знають, […]
“Я не хочу бруківки на пляжі!”: тернополяни мітингували проти безглуздих закупівель міської влади
Під стінами Тернопільської міської ради відбулася акція "ЗСУ в першу чергу". У ній взяли участь військові, ветерани, волонтери та небайдужі тернополяни. На мітингу працювала і наша журналістка. Розповідаємо про причини такого зібрання та рішення, які винесли у результаті акції. Організаторкою мітингу є волонтерка Ольга Тимошенко. У коментарі журналістам вона сказала, що влада міста зобов'язана всі кошти з бюджету, які не є критичними потребами, спрямувати на потреби ЗСУ. Це як мінімум 132 698, 6 тис. гривень. Волонтери також вимагають зберегти при подальшому розподілі бюджету сталу ставку у розмірі 15% від бюджету громади. Згодом до мітингарів вийшла речниця міськради Мар'яна Зварич. Тернополяни вимагали присутності міського голови Сергія Надала. Проте речниця пояснила, що він не може бути присутнім, адже зустрічається з дружинами військових. Цей захід був запланований ще декілька днів тому. https://youtube.com/shorts/i58-2M0iFKk?feature=share Керівниця пресслужби відповідала на запитання тернополян, розповівши про суми, які спрямовує […]
“Цей фільм увійде в історію”: у Тернополі відбувся прем’єрний показ українського фільму “Довбуш”
У Тернополі відбулася прем'єра пригодницько-історичного екшену "Довбуш", однієї з найепічніших та наймасштабніших стрічок в історії незалежної України, як розповідає режисер Олесь Санін. Події у кіно відбуваються посеред Карпатських гір у 18 столітті, коли через жорстоке правління польських шляхтичів гуцули змушені були тікати в гори. Ім’я Олекси Довбуша стало безсмертним через цінності, за які він щиро боровся і готовий був покласти своє життя. Це передусім - любов до рідного краю та людей, які тут живуть. Режисер Олесь Санін так охарактеризував фільм: "Перш за все, це історія про свободу. Це історія про людей, які обрали собі шлях, навіть ціною життя здобути цю свободу і захищати її до останнього. Заради чого воювали тоді і воюємо зараз – заради любові. Це історія про величезну любов. Не лише про земну. Ми граємо і про любов на небесах". У головних ролях: Сергій Стрельніков (Олекса Довбуш), Даша […]
Волонтери з Тернополя уже четвертий рік роздають нужденним комплексні обіди
Група волонтерів з Тернополя уже четвертий рік щонеділі о 10 ранку роздають комплексні обіди для тих, хто потребує. 20 липня виповнилось три роки, відколи проєкт "Жовтий фартух" функціонує. Про те, як вдалось протягом трьох років щотижня без жодних виключень годувати людей, що опинились у складних життєвих обставинах, та труднощі, пов'язані з цим, розповів співорганізатор проєкту Сергій Кічула. Волонтери вистояли під час карантину, а відколи розпочалось повномасштабне вторгнення, людей, що потребують, побільшало. За час функціонування проєкту до нього долучилися тернопільські підприємці, власники бізнесів. Кожен із них витрачає свій дорогоцінний час, аби допомогти нужденним. У "Жовтому фартусі" наразі є 100 волонтерів, які щотижня зголошуються допомогти. Вони привозять продукти, готують їжу, роздають обіди. Тернопільський молокозавод "Молокія" раз у два тижні постачає 210 одиниць продукції. Це перший великий виробник продукції, який допомагає, розповідає Сергій Кічула. Є також представники бізнесу, які уже три роки привозять […]
Тернопільські волонтери перетворили 7-тонне інкасаторське авто на броньований центр управління артилерією. Фото, Відео
Єдиний шанс для українців перемогти у війні - щодня робити свій внесок на фронті чи в тилу. Мільйони людей щодня допомагають армії саме з тилу, звідки на передову надходять ліки, продукти, дрони, амуніція та автомобілі. І це дуже важливо. Українські волонтери, зокрема, і тернополяни, придбали у Великобританії інкасаторський автомобіль і перетворили його у броньований центр управління артилерією. Проєкт був складним. Вимагав не лише чималих коштів, а й часу. Та з допомогою небайдужих людей задум все ж реалізували. Долучилися благодійники, власники бізнесу та небайдужі люди. Як все відбувалося, "Терміново" розповів тернополянин Юрій Гаврилюк. "Часто є запит, але немає розуміння, як реалізувати чи просто дорого. А іноді є можливість, а потреба інша. Про такого типу авто ми вже чули не раз. Вони потрібні або для управління артилерією, або для управління розвідкою (дронами). У нашому випадку були знайдені інкасаторські авто в Англії. Був […]
Збирають на аптечки та авто для ЗСУ: у Тернополі відбувається благодійний фестиваль
Сьогодні у Тернополі відбувається Благодійний фестиваль для збору коштів на авто для 214 окремого спецбатальйону ОПФОР та на аптечки для бійців, які захищають нас на фронті. Організаторами фестивалю є Штаб перемога, який займається медичним забезпеченням військовослужбовців ЗСУ. У фестивалі беруть участь Аркадій Войтюк, Віталій Тильний і Владзьо (дует "Вар'яти"), Вокальна студія "Тріумф", Писарівська школа мистецтв, Ірина Демчук, Михайло Глядик, хореоргафічні колективи Тернополя і численні волонтери. Тут можна придбати крафтові прикраси з бісеру та натурального каменю, сувеніри, зокрема, розписані власноруч гільзи від зброї... Також на фестивалі працює польова кухня, де можна скуштувати смачний плов, бограч чи чай. Усі кошти йдуть на рахунок благодійного фонду, за які закуплять автівку та IFAK аптечки. Фестиваль триватиме до 21.00. Приєднуйтесь! Більше дивіться на фото та відео.
