За результатами дослідження, проведеного Організацією з безпеки і співробітництва в Європі навесні-влітку 2018 року, більшість жінок України стурбовані проблемою насильства над жінками, зокрема 64% з них кажуть, що це поширене явище. 24% від усіх жінок (віком від 18 до 74 років) стверджують, що вони зазнали фізичного й/або сексуального насильства від іншої, ніж партнер, особи. Одна десята (10%) жінок стикалася з переслідуванням. Якщо брати до уваги жінок віком від 15 років і старших, то майже половина (49%) з них стверджує, що зазнала сексуального домагання, причому 17% респонденток стверджують: це сталося протягом 12 місяців, що передують дослідженню.
– Ми з подругою йшли ввечері парком, центральною алеєю, ліхтарі світили. Була година 9, але це була пізня осінь. До нас вчепився якийсь п’яний чоловік. Спершу кидав нам услід якісь масні фрази, але ми ігнорували їх. Тож він нас догнав і почав “лапати”. На жодні зауваження і крики не реагував. Що вразило: назустріч йшла пара – хлопець із дівчиною – вони зробили вигляд, що цього не бачать. Відчепився він від нас аж на виході з парку. Вдома на цю історію мені сказали: “А ви чого парком йшли?”.
– Ввечері поверталася з роботи. В під’їзді наштовхнулася на “зайчика”. Він спокійно стояв зі спущеними штанями і робив ЦЕ. Огидне відчуття, бо я ж могла йти з донькою. Побігла додому, розповіла чоловікові. Він цього чоловіка у під’їзді вже не застав. Прокоментував це словами: “А ти чого не подзвонила, щоб я вийшов і тебе зустрів?”
– Я йшла центральною вулицею міста на побачення. День. Літо. Шифонова сукня. Коли проходила повз натовп на зупинці громадського транспорту, якийсь старший чоловік, як ні в чому не бувало, ляснув мене по сідницях зі словами “Ти диви яка!” і спокійно сів у маршрутку. Деякі люди, які це бачили, розсміялися.
– Я завела сина в дитсадок і йшла на роботу. Спальний район. Хтось просто підбіг ззаду, схопив мене за шию, а іншою рукою і почав обмацувати моє тіло. Я не знаю, скільки це тривало. Почула лише, як закричала якась жінка. Зрештою, ця людина штовхнула мене і втекла, я впала. Коли нарешті змогла підвестися, до мене підбігла жінка, котра вигулювала собаку. Це вона злякала нападника. Співробітниці цю історію прокоментували словами: “Ну ти теж молодець, ходиш сама без газового балончика”.
Це лише кілька історій, якими тернополянки поділилися із журналісткою видання Терміново. Вони різні, але об’єднує їх одне: замість підтримки і розуміння, жінки, які потрапили в такі ситуації, отримують критику, мовляв, така ситуація склалася, бо це саме ти щось не так зробила. Чому люди саме так реагують на насильство щодо інших, звинувачуючи не кривдника, а постраждалу сторону, пояснюють психологи.
Знайти причину і заспокоїтися
– Чому у випадку насильства люди кажуть “сама винна”? Бо таким чином самі для себе намагаються знайти раціональну причину, чому так трапилося, – каже психологиня ГО Форпост” Олеся Ольховик. – Жінка якось не так одяглася, якось привернула до себе увагу, пішла в небезпечний час. І тоді решті людей, які не були учасниками ситуації, стає більш-менш спокійно, їм здається, що вони нарешті зрозуміли схему: що не варто робити, аби з тобою цього не сталося.
Читайте також: Соромляться, бояться, не розуміють себе… Чому жінки мовчать про домашнє насильство
Із думкою колеги погоджується і кандидат психологічних наук Віктор Вус. Він також зауважує, що людина підсвідомо тягнеться до новин про насильство та жорстокість. За це відповідають найдавніші частини нашого мозку, на яких “лежать” найпримітивніші реакції: втікай або нападай.
– Нас захоплює сила, навіть якщо вона руйнівна, – пояснює Віктор Вус. – Згадайте, як ми дивимося на тигра, наприклад. Або на природні явища, які руйнують цілі міста. Ми розуміємо їхній катастрофічний вплив, але підсвідомо в нас працює схема: хто сильніший – той правий. Звісно, ніхто в адекватному стані не скаже, що нападник чи агресор зробив правильно, хоч його зухвалість наше підсвідоме зачіпає. Тому люди діють від зворотнього: вони починають критикувати постраждалу сторону, мовляв, це вона зробила щось не так.
Крім цього, багато людей хочуть знайти, як їм здається, логічне пояснення ситуації. Якщо я можу зробити поганий вчинок, тільки якщо мене спровокують, то й інші люди поводяться так само. А це означає, що агресора також спровокували.
– Дуже важко жити з думкою, що такі події непередбачувані, і не всі готові прийняти той факт, що цикл насильства – лише в голові у агресора, – пояснює Олеся Ольховик. – І якщо сьогодні хтось у короткій спідниці, то це – не про спідницю, а про те, що цикл у голові конкретної людини закрутився. Хтось і в джинсах може йти. Але фішка в тому, що силові дії зі сторони нападника передбачити дуже важко.
Тому люди вигадують собі пояснення і зупиняються на думці, що «сама винна».
– Поглянула в очі? Загравала, а я ж просто йшов повз і нікого не чіпав, – наводить приклад психологиня. – Відповідальність за проблемну ситуацію перекладають на жінок. Бо наші жінки не можуть себе відстояти. Одиниці йдуть в суд, щоб зняти побої чи отримати медичне заключення. А чому це відбувається? Щоб все це зробити, треба пройти 9 кіл пекла. Ти приходиш зняти побої, тебе всю трусить, а тебе відправляють в інший корпус у банкомат оплатити за експертизу. У нас нелюдське ставлення до таких ситуацій. Тому бучу не піднімають, ця тема замовчується, і виходить дуже зручно перекласти всю провину саме на жінку.
Читайте також: Курс на індивідуальність: як гендерні стереотипи у вихованні дітей впливають на їхнє доросле життя
Війна. Сім’я
Чи не в кожній культурі насильство над жінкою було її частиною, каже Віктор Вус. Вдарити жінку, бо не слухається, цькувати покритку, яку могли зґвалтувати і тому вона “принесла в подолі”, зневажати жінку, яку б’ють, бо, значить, “заслужила”, – це поширене явище.
– Як ставилися і досі ставляться до домашнього насильства щодо жінки? Подружжя – це часто дуже поширена інституція насильства, – пояснює Віктор Вус. – Чоловік б’є? Отже, «заслужила». Чоловік вбив? А чого ж вона від нього не пішла, коли ще можна було? Згадаймо історію: як реагували на зґвалтування жінок під час війн? Ніяк. За це практично не було ніяких покарань. “Це був такий час”, – так тоді казали. Жінки мусили це переживати мовчки і навіть не нарікали, бо ж чоловіки гинули на фронтах, а жіночі страждання не враховували, вони були, так би мовити, не до порівняння.
Дуже важко жити з думкою, що такі події непередбачувані, і не всі готові прийняти той факт, що цикл насильства – лише в голові у агресора
Підтвердження цим словам можна знайти в книжці хорватської журналістки Славенки Дракуліч “Вони б і мухи не скривдили”, яка висвітлювала перебіг Гаазького трибуналу над злочинцями війни на Балканах в 90-ті роки. Коли одного із командирів сербських воєнних угрупувань звинуватили у зґвалтуванні боснійської жінки, він стенув плечима і байдуже прокоментував: “Але ж я її не вбив”.
– Про це варто задуматися і чоловікам. Що відношення до них як до статі, ось таке, – викликає острах у жінок. Попри те, що чоловіки – всі різні, – наголошує Олеся Ольховик, – це причина оглянутися одне на одного і подумати: як ми взаємодіємо в сучасному світі?
Як ми виховуємо наших дітей
Раз на рік в усьому світі проводять акцію “Повернути жінкам ніч”. Вона покликана привернути увагу до насильства над жінками, до їхнього страху ходити вулицями власних міст у темну пору доби. Жінки наголошують: вони не хочуть боятися вийти з дому без супроводу чоловіка, вони не хочуть тремтіти від страху, бо мають із собою гаманець із грошима, Віднедавна такі акції відбуваються і в Україні. В той же час у шкільному підручнику “Основи здоров’я” для 8-го класу підліткам втовкмачують про “віктимну” поведінку і про те, що “зґвалтування можуть бути спровоковані необачною поведінкою жертв: вони розпивали алкоголь із незнайомими людьми, були кричуще одягнені, поверталися додому без супроводу в нічний час”.
– Шкільна система є досить негнучкою, – коментує такі висловлювання Олеся Ольховик. – Досі частою є ситуація “не виділяйся, будь, як всі”. Відповідно, людина, яка є більш яскравою, може викликати відчуття роздратування. На пострадянському просторі яскравою особистістю бути небезпечно. Це уявлення досі може “фонити” в уявленні чималої кількості людей. Бути яскравими і “не такими” – це небезпечно.
Ще однією жінкою, окрім постраждалої, котру часто звинувачують у агресивній поведінці нападника, є… його мама. “А хто ж його таким виховав? Мама ж виховала”, хоча у вихованні мали би брати участь обоє батьків.
Читайте також: Курс на індивідуальність: як гендерні стереотипи у вихованні дітей впливають на їхнє доросле життя
Що ж до історії із “компліментом” на вулиці, коли незнайома людина дозволяє собі відпустити якийсь недоречний жарт чи навіть ляснути по сідницях, то тут психологиня бачить кілька причин.
– По-перше, це повна відсутність розуміння чиїхось кордонів, бо в школі цього не вчать. Люди не відчувають власних кордонів, відповідно, не відчувають і чужих. А по-друге, хлопчики зазвичай безграмотні в плані емоційного інтелекту. Вони не можуть навіть розповісти, що відчувають. У нас же як дітей виховують? Хлопчики не плачуть, дівчата не матюкаються, – пояснює Олеся Ольховик.
Як зауважує психологиня, хлопців не вчать контактувати зі своїми почуттями і виражати їх. Відповідно, якщо йому подобається дівчина, в нього немає навички відчути це в собі і про це сказати. Він діє незграбно або й агресивно, бо він не відчуває, що з ним відбувається. Тому йдуть в дію вчинки з нав’язаної маскулінної культури. “Будь мужиком!”
Любити і захищати
Як же бути впевненими в собі, не реагувати на звинувачення оточення і самим себе не звинувачувати? Психологиня радить не орієнтуватися на оцінку інших людей, а прислухатися до себе, ростити в собі відчуття власної гідності. Але й не забувати про самозахист у складних ситуаціях.
– Когось ляснуть по попі, вона розвернеться і дасть здачі зі словами “ще раз спробуй подібне зробити, пошкодуєш”. Це внутрішній стан. У когось є більш сильний характер і тип темпераменту більш стійкий, і до них не липнуть. Але про такі випадки ми мало знаємо, бо зазвичай жінки це не надто і афішують. Ці ситуації вони сприймаються не як про себе, а як про не надто адекватну поведінку інших людей, – пояснює Олеся Ольховик.
Жінки ж, які схильні дослухатися до критики та чужих уявлень навіть щодо їхньої зовнішності, будь-яку дію щодо себе сприйматимуть травматично, тим паче, коли мова йде про їхнє тіло, до якого торкається чужа людина, не кажучи вже про насильство.
Люди не відчувають власних кордонів, відповідно, не відчувають і чужих
– Жінкам варто доносити інформацію про їхні цінності, що вони мають гідність від народження, що хороше ставлення від інших людей не треба заслуговувати, – зауважує Олеся Ольховик. – Але якщо я часто ходжу в темну пору доби в не надто людному районі, то газовий балончик чи інший засіб самозахисту – таки хороший варіант. Наша базова задача – захистити себе. Наш час зараз такий, що жінки не відчувають себе у безпеці, коли за нею йде чоловік.
Наразі ми живемо у суспільстві, яке так чи інакше толерує насильство. Поки в інших країнах розробляють програми підтримки для постраждалих, в Україні помалу з’являється розуміння, наскільки важливо це робити. Однак, замість публічного засудження кривдників, у нас досі часто знецінюють пережите постраждалою стороною, її публічно критикують і засуджують. При цьому наче забувають, хто саме вчинив злочин, і що вина за заподіяне лежить лише на кривднику, на тому, хто вчинив насильство над іншою людиною.
Тож, якщо іноді ловите себе на думці, мовляв, “сама винна/сам винен”, мабуть, варто проаналізувати: “Це справді моя позиція щодо почутого та побаченого? Чому я так думаю?”. Можливо, пора переглянути деякі наші погляди на виховання дітей, на ставлення до оточення і визнати, що багато стереотипів, до яких ми звикли, не працюють, а навпаки – калічать життя іншим. І цих уявлень пора позбуватися.
Головне зображення: unsplash
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews
About the author
“Літр баланди та 450 грамів каші, а тоді 10 годин на шахті”: історія політв’язня з Тернопільщини Ігоря Олещука
– Кадебісти знайшли написаний мною звіт, але під псевдонімом "Грушка". Там я писав, що в школі була дискусія стосовно Мазепи. Історик називав його зрадником, а ми з однокласниками не боялися назвати його патріотом. По цьому знайшли мою контрольну роботу і прийшли по мене... Дали 25 років таборів суворого режиму. Мені було 17... Травень 2021-го року. Майже 73 роки опісля, двором, що на початку вулиці Коперніка, походжає чоловік. З сусідніх дворів вітер приносить сюди білі пелюстки цвіту аличі та вишень. І волосся у чоловіка таке ж біле. Надворі +20, а він – у довгій куртці. Ліва рука – у в'язаній чорній рукавиці. Згодом пояснить: рука мерзне і опухає. Чоловік оглядає дві наглядацькі вишки. Деревина почорніла від дощів. Де-не-де поламані поручні. – Діти гралися, – з посмішкою каже чоловік в чорній рукавиці. Прикидає, що варто десь дістати 3,5 метри дощок, аби встигнути […]
Захворюваність на ковід на Тернопільщині знижується вже 5 тижнів поспіль – епідеміолог
На Тернопільщині тенденцію до зниження захворюваності на ковід спостерігають вже 5 тижнів поспіль, про це на засіданні міського оперативного штабу для боротьби з коронавірусом 14 травня розповів лікар-епідеміолог обласного лабораторного центру Володимир Паничев. З 7 квітня в області спостерігають тенденцію до зниження захворюваності, однак впродовж тижня захворюваність не однакова. Це стала тенденція в цілому в країні, пояснив епідеміолог. – Пов'язано це з поведінкою людей, які зазвичай не звертаються за допомогою в п'ятницю-неділю, а чекають до понеділка. Тому середа-четвер – це тижневі піки, – каже Паничев. – Попри це, жовта лінія на діаграмі – це лінія тренду, яка вказує на тенденцію до зниження захворюваності. Впродовж трьох останніх тижнів середньоденна захворюваність в області наступна: – на цьому тижні – 146 випадків в середньому за день; – на попередньому тижні – 211; – два тижні тому – 271. Ці цифри говорять про чітку тенденцію […]
Тернопільським пенсіонерам за віком знову відновлять пільговий проїзд вдень
Із суботи, 15 травня, в Тернополі скасують обмеження щодо пільгового проїзду пенсіонерів за віком з 10.00 до 16.00. Відповідне рішення ухвалили на засіданні міського штабу для боротьби з коронавірусом. Нагадаємо, це обмеження ввели 22 березня, зважаючи на те, що через карантинні обмеження місць у громадському транспорті не вистачало для всіх, а особливо важко було дістатися на роботу працівникам критичних структур, зокрема, медикам. Як оцінив епідемічну ситуацію в місті лікар-епідеміолог Володимир Паничев, вона має тенденцію до зменшення кількості інфікованих. І вже не перший тиждень. – В цілому ситуація, яку ми спостерігаємо на сьогодні, є підставою, щоб приймати рішення про послаблення карантинних заходів, – каже Паничев. – Відповідно до постанови Кабміну №320, яка дає право посилювати заходи місцевій владі, тепер можна розглядати питання щодо скасування деяких обмежень, введених раніше. Наприклад, щодо обмеження проїзду у громадському транспорті. Читайте також: “А де ж транспорт? […]
Хто зміг потрапити на фінал Кубка України та що відбувається на стадіоні (фоторепортаж, відео)
Бути присутніми на фіналі Кубка України з футболу, де 13 травня зіграють "Динамо" (Київ) та "Зоря" (Луганськ), змогли далеко не всі. Із виділених лише 3000 місць на матч потрапили люди "від футболу", медики, атовці та вихованці дитячих спортшкіл. Про це Терміново розповів голова обласної асоціації футболу Тарас Юрик. За його словами, перш за все квитки отримали "довколафутбольні" люди. – В нас були колективні заявки усіх команд чемпіонату області та чемпіонатів районів, вони мали можливість викупити певну кількість квитків. На це була виділена квота. Велику частину отримали ветерани футболу та дитячо-юнацькі спортивні школи, – розповідає Юрик. – Квитки отримали медики, воїни АТО. За словами Юрика квитки отримували за принципом колективних заявок. Крім того частина квитків пішла і на команди "Зоря" та "Динамо". До цього на рішенні міського штабу для боротьби з коронавірусом йшла мова, що їм виділять 10% від квитків. Дісталися […]
“Мінусуємо в прирості захворювань”: ситуація з ковідом на Тернопільщині різко покращала, але чекають на наслідки травневих свят (відео)
На Тернопільщині та в обласному центрі, зокрема, різко знижується кількість випадків інфікування коронавірусом, а також кількість пацієнтів, які саме хворіють. В Тернополі приріст захворюваності взагалі пішов у мінус – становить -49,8%. Такі дані на засіданні міського оперативного штабу для боротьби з коронавірусом у п'ятницю, 7 травня, повідомив лікар-епідеміолог Володимир Паничев. Епідеміолог нагадує: перед святами він висловлював занепокоєння, щоб внаслідок застіль та гостин рівень захворюваності не почав рости знову. Але наразі критерії оцінювання ситуації дозволяють говорити, що є тенденція до зниження і вона є стабільною: адже знижується не лише кількість нових випадків, а й зменшується кількість людей, які хворіють. – Станом на сьогодні це 6 468 людей, а це вдвічі нижче, ніж ми мали в пік підйому захворюваності, – каже Паничев. – Кількість тих, хто одужують, перевищує кількість тих, хто захворіли. Зменшується також відсоток зайнятості ліжок у медзакладах: 29,7% – це […]
Теми, які викладати геть нелегко: чому навчатимуть тернопільських старшокласників на резонансному спецкурсі
У 2021-2022 навчальному році “Основи сім’ї” ввійдуть до переліку предметів, які мають бути у шкільній програмі Тернопільської міської територіальної громади. Відповідне рішення ухвалили на сесії міськради наприкінці січня цього року. Хоча напередодні по Україні активісти, батьки та фахівці піддали курс нищівній критиці через наявність у підручнику спірних тез та засилля шаблонних, але не завжди підтверджених реаліями, некоректних висновків. Щоправда, до частини зауважень автор курсу все ж дослухався. У Тернополі кінцеве рішення таки дали можливість приймати учням та їх батькам. Якщо вони вирішать, що ці уроки не є необхідними, на них можна буде не ходити. Оцінюватимуть предмет як кінцевий запис у табелі “зарах/незарах”. Аби зрозуміти, про що саме цей курс, журналістка видання “Терміново” придбала робочі зошити для учнів 10-11 класів та проглянула їх із психологинею, директоркою Тернопільського обласного центру соціально-психологічної допомоги “Родина” Оленою Нагірною. Тут мусимо зробити уточнення: після численних звернень […]
