28.02.2021
Жінки Місто Новини Соціальні проблеми

Соромляться, бояться, не розуміють себе… Чому жінки мовчать про домашнє насильство

Допоки в суспільстві навіть у жартах житиме стереотип про “б’є – значить, любить”, доти жінки соромитимуться вголос говорити про пережите навіть близьким друзям. І якщо до поліції з роками зростає кількість звернень щодо фактів домашнього насильства, то за фаховою психологічною допомогою у нас наразі звертаються одиниці. 

Чому так виходить, журналістка онлайн-видання “Терміново” поцікавилася у директорки Тернопільського обласного центру соціально-психологічної допомоги “Родина” Олени Нагірної.

Проживання з харчуванням упродовж 90 днів, психологічні консультації телефоном та індивідуально, супровід, допомога із правовою підтримкою – все це можна безкоштовно отримати в центрі. Здавалося б, потрібна в наш час справа, однак сам Центр – розміром із квартиру. Власне, діє він якраз у багатоповерхівці на “Канаді”. Одночасно там проживають 10-12 осіб. Хоча звертаються десятки. А допомоги потребують сотні.

– Центр розрахований на 12 осіб, – знайомить із тим, як функціонує очолювана нею структура Олена Нагірна. – Одні приходять, інші йдуть. У штаті – четверо чергових, директорка, головна бухгалтерка, соціальна педагогиня та психологиня. У 2019 році в нас жило 68 людей, у 2020 цифра могла б бути більшою, однак через карантин довелося дещо змінювати формат підселення.

Річ у тім, що в центру немає окремої кімнати, де можна було б відбути встановлений двотижневий карантин. Тож у часи коронавірусу підселяти до мешканок Центру ще когось було зайвим ризиком. А от консультування, навпаки, стало збирати набагато більше часу.

У Центрі цілодобово працює “гаряча” телефонна лінія. І якщо раніше телефонували переважно за підтримкою через втрату близької людини чи поділитися сердечними переживаннями, то тепер зростає кількість звернень через знущання в родинах.

Читайте також: (Лю)бив і буду (лю)бити: чому одні б’ють, інші терплять, а оточення закриває на це очі

– Лише впродовж перших трьох місяців карантину до нас було 10 телефонних звернень щодо випадків домашнього насильства. Я є практикуючою психологинею, тож також почала консультувати й індивідуально, бо одна справа телефоном поспілкуватися, а геть ніша – віч-на-віч, – пояснює керівниця-психологиня. Але чи пов’язане збільшення звернень із карантином… Скоріше з тим, що ця проблема поки не вирішується ніяк, а інформування про неї зростає, тому більше людей звертається. Зрештою, одна й та ж людина може до нас телефонувати хоч 10 разів, щоразу скаржитись на побиття, але потім повертатися до чоловіка, бо “він сказав, що більше так не буде”. І це проблема.

Пані Олена розповідає: буває й таке, що жінка, яка пережила домашнє насильство, приходить за психологічною допомогою або навіть певний час живе у них, а потім… повертається до чоловіка, вирішивши дати йому другий шанс. Про один із таких випадків психологиня розповіла детальніше. Та мова була не про фізичне насильство, а про психологічне: чоловік систематично принижував дружину та ображав.

– Жінка звернулася до нас, ми надали їй психологічну і правову допомогу, вона вже збиралася подавати на розлучення. Але потім поговорила із чоловіком і вирішила, що вони спробують іще раз. Минув рік, нещодавно вона приходила до нас із подарунками на Миколая для дітей, котрі жили тоді в Центрі. Розповідала, що все гаразд у них. Сподіваємося, що їм вдалося розв’язати ті проблеми, які були, – розповідає директорка закладу і ще раз наголошує, що це випадок не фізичного насильства.

Часто жінки просто хочуть виговоритися, бо не мають із ким поділитися. Але в Центрі зауважують, що виговоритися — це перший крок, однак не є вирішенням проблеми.

– Часто в розмові виявляється, що жінка приходить вилити душу не тому, що більше немає кому, або не хоче, – пояснює психологиня, – Так і кажуть: “Чому мої друзі мають знати, що в мене вдома таке робиться?”. А в Центрі ж уся інформація є конфіденційною, ми ніде її не розголошуємо. Батькам, друзям не говорять, бо не хочуть в їхніх очах мати вигляд слабких та пасивних. Хоча деякі потерпілі зізнавалися: після того, як поскаржилися мамам, почули у відповідь: “Б’є – отже любить”. Це – жахлива ситуація, коли найрідніші з тобою отак чинять.

Діти – постраждала сторона

У житті бувають різні обставини, але варто також не забувати і про дітей, які є очевидцями таких ситуацій у родинах, а отже – постраждалими сторонами, бо мова вже йде про психологічне насильство, наголошує очільниця Центру психологічної допомоги.

– Діти з часом можуть моделювати поведінку батьків, – пояснює психологиня. – В дитинстві все може бути навіть непомітним, але у майбутньому може проявитися. От тоді і починають шукати, звідки ноги у проблеми ростуть, чому вже доросла людина стає агресором, або навпаки – терпить насильство щодо себе. І часто виявляється, що таку ж модель поведінки в дитинстві ці люди бачили у батьків.

Олена розповідає, що коли жінки, котрі пережили домашнє насильство, приходять із дітьми, на тих важко дивитися: вони залякані та замкнені, бояться говорити, бо не знають, де можна це робити, а де ні. Тож у Центрі використовують одну з найбільш наочних методів, аби розібратися в тому, що діється в дитячій голові. Малюнок.

– Ти пропонуєш щось намалювати і тоді бачиш усе розгорнуто. Там не те що тривожність чи агресія, там суцільна тривога, депресивні стани, – пригадує прилади з практики пані Олена. – Часто батьки не усвідомлюють, що навіть маленька дитина все розуміє. Коли питаєш, чому не подумали про дітей, можна почути у відповідь: “А що діти? Діти нормально все переносять і не надто все розуміють”.

Читайте також: Страждають тисячі, до суду справу доводять одиниці: яка в Тернополі ситуація із домашнім насильством

Олена Нагірна пояснює: в Центрі ніхто не засуджує жінок за ті чи ніші думки або вчинки, але мотивують переосмислити ситуацію в родині, поставити собі запитання: чому мене мають бити?

Жінки на захисті жінок

Люди повинні чітко розуміти, що таке домашнє насильство, і не боятися звертатися до служб підтримки і поліції. Це важливо і для того, щоб поліція зафіксувала випадок, аби згодом розуміти, чи був він одиничним, чи це вже системність.

Фіолетова стрічка — міжнародний символ поширення інформації про домашнє насильство та його попередження.

Як пояснює Олена, жінки часто неохоче звертаються до поліції чи соцслужб, мовляв, це соромно. Грає також роль те, що в українському суспільстві насильством досі вважають лише те, що має візуальні “сліди”: синці, травми. Приниження, словесні образи – до цього ставляться як до “посварилися-помиряться”.

Жінки часто бояться, що їм не повірять, якщо вони заявлять про факти психологічного насильства, бо його важче довести, – погоджується психологиня. – Крім того, самі ж жінки іноді сумніваються, чи були ті ж образи та крики в їхню сторону переходом якоїсь межі, а чи вони собі це вигадали і все гаразд?

Якщо жінка сумнівається і тому не викликає поліцію, нехай спершу звернеться до Центру психологічної допомоги, радить пані Олена. Там фахівчині, бо на телефоні гарячої лінії працюють лише жінки, допоможуть розібратися із ситуацією.

Читайте також: Одні мовчать, інші толерують: у Тернополі закликають не закривати очі на факти домашнього насильства

До слова, чому на телефоні в Центрі – лише жінки.

– Оскільки постраждалими від домашнього насильства є переважно саме жінки, спілкуватися їм простіше із жінками, від них вони не відчувають такої загрози, як від чоловіків, – пояснює Олена Нагірна. – Із цих же причин у Центрі ми не селимо чоловіків. У жінок після пережитого бувають кризові стани, тож таким чином ми піклуємося про їхнє ментальне здоров’я.

Хоча, якщо чоловіки звертаються до Центру по психологічну допомогу чи консультацію, їм ніхто не відмовляє, наголошує Олена. Наприклад, телефонують хлопці, котрі мають ігрову залежність чи наркотичну. Звертаються і коли виникають проблеми емоційної сфери. Іноді, навіть маючи друзів, людина не має з ким поділитися, або не хоче. І “вариться” у власних переживаннях. Тоді з ними спілкуються фахівчині, або, якщо розуміють, що самотужки не впораються, знаходять відповідного спеціаліста. Тож жодній людині тут не відмовляють.

Звертатися по допомогу до Центру можуть не лише постраждалі від домашнього насильства. Як розповідає директорка, це також і жінки, які опинилися у складних життєвих обставинах, наприклад, залишилися без житла, був випадок і постраждалої від торгівлі людьми. Жінка їхала в Польщу на заробітки, а опинилася в рабстві. На щастя, змогла втекти, звернулася до соціальних служб, а ті направили її до Центру.

– Тож ми надавали їй психологічну допомогу, сконтактували із її дітьми, з якими у неї до того були досить напружені стосунки. Зрештою, за допомогою фахівців жінці вдалося налагодити спілкування із родиною і все закінчилося добре, – розповідає Олена Нагірна.

Довідка:

Звернутися за консультацією до Тернопільського обласного центру соціально-психологічної допомоги “Родина” можна за цілодобовим телефоном (0352) 287 92 9.

Детальніше із діяльністю Центру можна ознайомитися на його фейсбук-сторінці.

Всі зображення: Unsplash

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews

 

 

 

Схожі пости

З 12-ї години у міському транспорті – по 10 пасажирів, вхід – через передні двері

Світлана Гривас

На Тернопільщині ще у 208 жителів підтвердили коронавірус, шестеро померло

Як покарали шахрая, який виманив 1 млн грн у жителів Тернопільщини