Плюси і мінуси дистанційного навчання описала у соцмережі Фейсбук тернопільська вчителька Людмила Казмірук.
“Мені подобається дистанційка! І можете кидати в мене тапками! Бо я працюю вдома, в теплі, комфорті і ….тапочках. Я почуваюся в онлайні, майже як риба в воді. Освоїла ресурси і платформи, обрала улюблені і вміло ними користуюся, – пише вчителька. – Між уроками встигаю не лише попити кави-чаю, але й обід-вечерю зварити, чи посуд помити, чи в хаті трохи прибрати. В домі навіть з’явилася нормальна їжа, не з мультиварки. А ще я встигаю подивитися до своїх власних дітей і навіть трохи з ними позайматися. Встигаю почитати книжку і пройти кілька модулів професійного онлайн навчання. Я, звісно, частково жартую, але в дистанційці, як і в будь-чому, є свої плюси, і свої мінуси. І в кожного, хто до неї дотичний, вони теж свої. Так, не всі вчителі працюють онлайн. Так, не всі діти працюють онлайн. Так, не всі перші і другі можуть це робити – через технічні причини. Але і не всі не роблять цього лише через технічні причини!”
https://www.facebook.com/lyudmyla.kazmiruk/posts/4921329507939194
“У молодших горять очі, зі старшими вже важче”
Найбільший мінус дистанційного навчання для Людмили Казмірук – небажання частини дітей працювати і, практично, неможливість для вчителя на це вплинути. І це не стосується молодшої школи, за яку найбільше переживають батьки. Там очі горять і робота кипить. Головне раз-два підключитись і навчити дітей це робити, а вчаться вони швидко! А от із старшими вже важче…
батьки у всіх чатах тоді пишуть : “То не навчання, а мука!”
“І найцікавіше, що діти тут поводяться точно так, як в школі. Тільки коли вони туди йдуть, то батьки впевнені, що вони там точно вчаться, а коли сидять на дистанційному, то батьки думають, що діти не вчаться, бо не ходять до школи. Насправді ж дитина не вчиться, бо не хоче цього робити, не навчена вчитися, особливо самостійно. І під час дистанційного навчання це стає просто червоним сигналом світлофора, настільки очевидним. А батьки, звісно, у всіх чатах тоді пишуть : “То не навчання, а мука! Тільки до школи! “, – пише вчителька. -Так, вірю, мука, але це не вина конкретно дистанційного навчання! То результат нашого, батьківського, не зовсім вдалого, якщо можна так сказати, виховання. Тому, давайте приглядатися до своїх дітей і задумуватись ” Що не так? Як це можна змінити?” Тому що дистанційка – це, насправді, круто!”
Мудрий вчитель і підтримка батьків – запорука любові дитини до навчання
Нагадаємо, тернопільські школи після тижня дистанційного навчання йдуть на канікули з 18 до 24 січня. Як повідомиляла раніше Терміново начальниця міського управління освіти Ольга Похиляк, таке рішення було прийняте через те, що в управління надходили численні звернення батьків, які хочуть, щоб діти отримували знання у школі, а не дистанційно. Особливо важко в такій ситуації учням молодшої школи.
“А як же друзі, спілкування, прямий контакт з вчителем?”
У коментарях до поста Людмили Казмірук думки батьків щодо дистанційного навчання розділилися.
“Нічого не бачу в дистанційці крутого! Ну ось зовсім! Хіба, може я не розумію мети….Друзі, спілкування, прямий контакт з вчителем, ігри, перша любов, записки – може тепер це все дурня і не має значення? – запитує Nataliya Diduch.
Свою думку з цього приводу описує мама першокласниці і дев’яти та десятикласниць Olga Karavanska-Gordziy.
“Почну з малої тут все супер. Як я вважаю, дуже добре, що за якийсь час після першого дзвоника, діти почали ходити до школи щодня. Режим та ознайомлення з чітким новим графіком, новою хвилею відповідальності – то супер. Мудрий вчитель і підтримка батьків – запорука любові дитини до навчання. У нас тут все склалося наразі, завдання від учителя у формі відеоуроків з мультяшками, на потрібну тему, то класно. Читаємо, пишемо, розв’язуємо задачі, коли є бажання ( з супутніми роз’ясненнями, що бажання вивчити щось нове, має бути щодня і т.д). Але, все ж закину ложку дьогтю, в ту “солодку бочечку”. Наприклад, моїй дитині іноді нудно просто, вона вже знайома з деякими речами, які вивчає в школі. Я з нею спілкуюся, розвиваю тему глибше, але вона, як я розумію, хоче спілкування з вчителем. Для неї в навчанні вчитель авторитет, буває, що кажу: “Давай почитаємо щось. А донька відповідає: “Наталя Романівна не казала читати”. Тоді я хитрую і кажу, що вчителька в групу мені написала, або дзвонила, що треба.
важко пояснити дитині, що вчитель правий, бо він мудрий, розумніший, він наставник, коли вчитель зневажає дитину, як особистість
А от зі старшими – трохи печаль, продовжує жінка.
“Не хочу, щоб мої слова розцінили, як знецінення вчителя…Я знаю, що не усі такі, але діти не зацікавлені вчитися. І причин безліч. Багато вчителів нарікають, що діти зараз інші, то може вже варто усвідомити, що час не стоїть на місці і це нормально, що вони інші…То може варто, замість нарікань на “іншість” дітей, почати прислухатися до них і теж вдосконалюватися? Бо ви собі й уявити не можете, як важко пояснити дитині, що вчитель правий, бо він мудрий, розумніший, він наставник, коли вчитель зневажає дитину, як особистість… Сьогодні слухала онлайн урок з географії. Чудово! Вчителька цікаво роз’яснила дітям тему, дала завдання і попередила, що підготувати для самостійної роботи. А був інший урок – алгебра…І там, що почався урок зі зневажливого ставлення, то так і закінчився, фактично. Резюмую: зараз модний вислів – академічна відповідальність. То дуже гарні засади виховання людських якостей, змалку. Та мені сумно, що деякі керівники, вважають, що цю термінологію потрібно застосовувати лише до батьків та дітей і не вбачають своєї, прямої причетності, до даного напрямку виховання… А Людмила Казмірук – велика молодчина. Дай Бог тобі здоров’я і натхнення у непростій праці. І побільше нашим дітям, мудрих наставників”.
