На обкладинці – малюнок 1936 року із силуетами Парафіяльного та Домініканського костелів і Середньої церкви, під палітуркою – 200 репринтів листівок та фото, а також малюнки старих будівель міста та його адресна книга 1935-1936 років – до 480-річчя міста видали книжку “Поштівки давнього Тернополя”.
Упорядником збірника став місцевий краєзнавець Тарас Циклиняк, який видав вже вісім книг із циклу “Дитинство Тернополя”. Репринти ж стали нехарактерним виданням – спогадами, зафіксованими не текстом, а на фотоплівці. Книгу присвятили пам’яті Ірини Максимів з родини Саїків – корінній тернополянці та праведниці народів світу.
– 98% листівок, взятих для книжки, належать колекціонеру Віктору Кіяшку, тернополянину, котрий живе у Празі. Він надіслав нам відскановані зображення, які дозволив використати в книжці. Інакше видання вийшло б дуже дорогим, – зазначає Тарас Циклиняк. (Наприклад, щоб придбати для законного використання у книжці скан листівки з видом на зниклу внаслідок Другої світової війни тогочасну вулицю Перля на одному зі стокових сайтів, доведеться викласти 69,99 доларів – авт.).
– Вітя надіслав мені 250-300 поштівок, тож я досить довго думав, як їх подати, – пригадує упорядник збірника. – Бо просто накидати листівок – не дасть розуміння того міста. Тому я вирішив зробити просту річ: ми взяли план Тернополя 1905 року і пішли на прогулянку. А гуляли в Тернополі де? На Корзо – стометрівці – вулиці Міцкевича та Панській, тепер це бульвар Шевченка. З цього місця, де зараз театр, я зробив кілька маршрутів: один тягнеться до Надставної церкви, другий – через Грушевського, зачіпаючи Заруддя, Новий світ, третій маршрут йде по Шевченка, Качали, Франка, Коперника, зачіпає вулицю Чорновола, Старий парк і закінчується Руською, четвертий – через Шевченка, Руську, Старий ринок до Серету, а останній… йде на кладовище. Все як в житті.
Тож упорядники відібрали понад 150 листівок, які і склали у ці 5 маршрутів.
– Нам вдалося вкласти в них усі ключові об’єкти, які надавали довоєнному Тернополю виразності. Для кращого розуміння: за 10 років мені вдалося назбирати від 3 до 5 тисяч фото та поштівок, що не повторюються. Головною характеристикою, коли ми відбирали їх, була якість скану, – пояснює Циклиняк і додає: якби зробили збірник кольоровим, то його собівартість була би 500 грн, якщо не дорожче.
Крім листівок в книжку помістили і графіку тернопільського художника Володимира Поворозника – ілюстрації сучасних будинків, частини з яких вже немає.
– Через те, що книжка вийшла чорно-білою, вона не втратила шарму, бо кремовий папір з часом буде жовтіти, і це надаватиме їй відчуття старовини, – зазначає упорядник.
Однак “Поштівки давнього Тернополя” – це не лише віддруковані листівки та фото. Наприкінці книжки помістили адресну книгу міста за 1935-1936 роки.
– Це практично репринт. Вона містить прізвища всіх тернополян, які творили тогочасне місто. Всі, хто мають відношення до довоєнного Тернополя, шукають діда-бабцю, – тут їх знайдуть, – запевняє Циклиняк. – Якщо захочете дізнатися, чому на Валовій над кав’ярнею написано “telefon 243”, то ви знайдете, що в ті роки вулиця мала назву Брюкнера, а магазин належав Влодзімежу Клебудзінському, торговцю кахлями. Саме номери телефонів крамниць часто вказували на фасадах. В книзі є і кадастрові номери будівель. Під №1 – Старий замок.
“Поштівки давнього Тернополя” присвятили пам’яті Ірини Максимів – корінної тернополянки, праведниці народів світу, яка померла цього літа.
– Це була абсолютно неповторна людина, якій я в значній мірі завдячую своєму інтересу до Тернополя. В першому маршруті я дав опис до світлин тією смачною мовою, якою вона з нами спілкувалася, якою нас тішила, незважаючи на те, що там багато полонізмів, німецьких слів і суржика. Той, хто бачив відео з пані Іриною, відчує, що це вона вас водить цими вулицями, – запевняє Тарас Циклиняк.
Частина коштів, отриманих з продажу книжки, піде на встановлення меморіальної таблиці на будинку, де мешкала пані Ірина. Над ескізом вже працює скульптор Дмитро Мулярчук. На ньому пані Ірина виглядає з вікна, як часто полюбляла робити в останні роки життя, коли вже підвели ноги. На дошці також помістять фразу корінної терноплянки: “Ми думали, що так, як є, буде все”, – її вона якось сказала під час розмови з Тарасом Циклиняком, оповідаючи про довоєнне місто.
– Пам’ятаю, коли я приходив у гості, особливо в останній рік, вона завжди зі мною сварилася. Тато не повинен бути дідом, коли ви вже одружитеся і “чи вже діставати тріпачку?”. Тому на останніх сторінках є не лише ще прижиттєве побажання корінної тернополянки до сучасних жителів міста, а й мем із її фото та “погрозою” про тріпачку. Я вирішив, що такою вона і має нам запам’ятатися.
Напередодні її останнього дня народження Тарас із друзями відвідали пані Ірину і попросили зробити напис-побажання для тернополян, аби використати його в цій книжці.
– І її “жичу всім мої тернополянам доброго здоров’я, спокою і задоволення в житті”, – це підпис кожному, хто захоче мати збірку репринтів у своїй колекції, – додає Тарас.
Наразі Тарас Циклиняк працює над останньою книжкою серії, яка матиме назву “Дитинство Ірусі Саїк”, в яку увійдуть численні спогади корінної тернополянки.
Головне фото: Тарас Циклиняк. Решта світлин: Ірина Небесна
