31.03.2020
Місто Новини

Рукавички біля терміналів і дистанція 1 метр: як минає перший робочий тиждень Тернополя в карантині

Обмежувальні заходи в Тернополі ввели у вівторок, 17 березня. Чимало крамниць та сервісів із першого ж дня почали дотримуватись приписів, пов’язаних із карантином. Однак, чи змінили за ці кілька днів свої звички тернополяни?

На дверях аптеки на Миру висить оголошення: клієнтів просять дотримуватись дистанції в 1 метр. На вході до сусіднього магазину наклеїли схоже: написане від руки чиїмсь красивим почерком (хоч і з помилками, ну, але…). Просять заходити не більше 2-х людей. В сусідній крамниці таке ж повідомлення. На деяких немає нічого. Повз мене проходить хлопець в формі патрульного. В масці. Фотографує кіоск, на якому оголошення немає.

Підходжу до аптеки. Крізь великі скляні стіни видно: в приміщенні вже двоє покупців. На око, для мене ще місце є, але мовчки чекаю назовні. За мною вишиковується черга. Хто в масці, хто без. Але дистанції дотримуються. Ніхто не питає, чого я не заходжу. Зрештою, ніхто оголошення на дверях і не читає. Очевидно, вирішили, якщо я так стою, отже, так і має бути. Деякі приклади заразливі. Цього разу — на щастя.

Одразу навпроти аптеки – зупинка громадського транспорту. Відмовляюсь від думки “махнути” маршруткою коло масивом, аби побачити, чи дотримуються тернополяни обмежень (згідно з рішенням Тернопільського оперативного штабу з протидії поширенню коронавірусу, в транспорті дозволено перебувати до 10-ти пасажирам одночасно – авт.). На зупинці й так прекрасно це видно. За 3-4 хвилини маршруток проїхало зо три. Усюди до 5 людей, а це навіть менше, ніж зараз дозволено. Але на вулиці сонце – люди, мабуть, обирають ходити пішки.

Пасажири в маршрутках дехто в масках, дехто – без. І якщо з кількістю людей все гаразд, то дотримуватись дистанції в громадському транспорті не поспішають. Сидять одне за одним, хоча салон пустісінький. Яка там дистанція мінімум в 1 метр?

Нарешті заходжу досередини аптеки. Зупиняюсь на відстані 1 метра від віконечка. Добрий день – Добрий день. Зразу “випалюю” головне питання:

– Кажіть, що маєте?

– Маю тільки спирт, – розводить руками фармацевтка.

Негусто, звісно. Обіцяних модноразових масок тут за останній тиждень як не було так і немає. Коли будуть – теж неясно.

– Добре, тоді давайте по-іншому. Марля?

– Є відрізки 2, 5 і 10 метрів.

– Давайте, де 10. І рукавички.

– От їх якраз є багато.

Рукавичок тернополяни не купують. В місті бум на маски. І на санітайзери, чи хоча б на те, з чого їх можна зробити. Але ні гліцерину, ні перекису водню в аптеці немає. Є тільки спирт.

10 пар рукавичок, 10 метрів марлі та 100 мл спирту обійшлись в 127 грн. Марля – 70 гривень з копійками, спирт – 22 грн. Не знаю, скільки це коштувало до карантину, тому порівняти ні з чим.

***

Біля дверей Ощадбанку помалу теж створюється черга. До 14.00 обід. Тож чекаємо ще 5 хвилин. На дверях оголошення, про обмеження відвідування. Людей просять записуватись на прийом телефоном. Вказано, о котрій відбувається періодична дезінфекція.

Тим часом біля банкомата на вулиці теж стоїть кілька людей. Дистанції дотримуватись не сильно поспішають. Чоловік, який саме забирає гроші з картки, голосно кашляє, чхає, витирає носа долонею і далі тицяє на кнопки. Люди в черзі автоматично натягують на обличчя шарфи. Хто в масках теж відходять трохи далі.

Ще один чоловік, який стоїть позаду “героя з кашлем”, коли той відходить, тупцяє на місці, не може наважитись: йти не йти? Зрештою, чиєсь “та скільки можна, чого стоїте?” зрушує його з місця. Чоловік однією рукою кнопає по банкомату, а іншою бере гроші і кладе їх до кишені. Хитро. Відходить, дивиться на свої руки.

Дістаю санітайзера, кажу “давайте!”, – і чоловік довірливо підставляє долоні.

Чим могла.

Але чи дезинфікують оті банкомати?

В банк впускають по троє людей. Нас у черзі якраз троє і є: бабуся-пенсіонерка, дівчина в масці і я, без маски, але тримаю дистанцію в 2 (на око) метри. Всі працівники відділення – в одноразових масках і рукавичках.

Я йду до каси, пенсіонерка прийшла оплачувати комуналку через термінал. Дівчина, очевидно, теж, бо стоїть і чекає на відстані. Чую, як хлопець-консультант пояснює бабусі, що в неї борг за щось аж 37 копійок, але комісії буде три гривні.

– Я три рубля платити не буду, – рубає бабуся. І йде до каси міняти гроші на дрібніші – оплачувати ще щось.

До слова, пенсіонерів на вулицях справді зустріла чимало. Хтось просто сидить на лавках у дворах, гріється на сонці. Хтось сам йде до аптеки чи крамниці.

Активісти та МОЗ закликають потурбуватись про самотніх сусідів-пенсіонерів. Мотивують до волонтерства. Якщо чуєтесь в силі і маєте бажання підтримати ініціативу, то контакти ось тут.

***

Біля термінала в “Теко” про дезінфекцію при операціях із грошима, очевидно, подумали. Тут немає банкомата, але є термінал.  Зрештою, термінал стоїть всередині магазину, де продають продукти. На столику біля нього з’явились одноразові рукавички. Не гумові медичні, а целофанові, такі, як набирати продукти.

В крамниці пахне хлоркою. Двері навстіж – карантинні заходи вимагають частих провітрювань приміщень.

***

В супермаркеті “АТБ” на дверях попередження: обмеження стосовно продажу води – не більше 12 пляшок в одні руки. На вході стоїть охоронець. Просить мене зачекати назовні: в магазині вже є 15 клієнтів із допустимих.

Зрештою, пропускає. Продавці розкладають на полиці крупи. Від початку тижня на тих полицях періодично зяяли пусті діри – люди змітали все. Залишались зазвичай лише рис і цукор. Чомусь першим ділом “змітають” сіль і гречку. Зараз це все доставляють.

На касі вкотре доводиться “битись” із клієнткою, яка стоїть позаду. Дотримуватись дистанції вона не збирається. Показую на оголошення, що наклеїли на стіні.

– Я бачила.

– І?

– Я стою за метр.

Пояснюю, що 1 метр – це від рожевої лінії зі скотчу до наступної. Панянка ж наразі залізла на мою територію.

– О господи…, – каже вона кудись у космос  тоном, в якому відлунює все, що вона думає про мої розумові здібності. Але таки відступає.

На касі знову, за інерцією, стає біля мене впритул.

– Та ж не лізьте ви людині на голову, пані! – не витримує чоловік, що стоїть за нею. – Де ви спішите?

Та буркає щось собі під носа і відступає. Я збираю покупки і йду геть.

На сьогодні вражень і людей досить.

Ваш коментар

Схожі пости

Відновлюють старовинний костел у Залужжі. Потрібна допомога коштами, працею і будматеріалами

Євгенія Цебрій

Сім днів без зайвого сміття. У Тернополі стартував Екомарафон

Наталя Павлусик

Біля трав’яного пляжу у парку Шевченка поки що нічого не будуватимуть

Світлана Гривас