05.07.2020
Історії Новини

Альтер Кацизне: його очима світ побачив євреїв міжвоєнної Європи

27 січня в світі вшановують пам’ять загиблих під час Голокосту. До Другої світової чималу частину населення тодішнього Тарнополя* становили євреї. Дані різняться, однак третина, якщо не половина жителів міста була юдеями. Після того, як нацисти почали відтісняти радянські війська із міст теперішньої Західної України, євреї також потяглись на схід – намагаючись уникнути страшної долі. Одним із них був Альтер Кацизне – відомий на той час письменник та фотокореспондент. Він сподівався втекти від смерті, тому з сім’єю покинув Львів і вирушив до Тарнополя. Однак, поки родина була в дорозі, місто захопили нацисти…

Альтер Кацизне народився 31 травня 1885 року у Вільні (тепер Вільнюс – авт.) в родині муляра та кравчині. Спершу навчався в початковій релігійній школі, хедері. Пізніше закінчив початкову російсько-єврейську школу (Литва в той час була в складі Російської імперії – авт.).

Після смерті батька він переїхав до Катеринослава (сьогодні Дніпро – авт.), там жив його дядько, і саме він навчився Альтера фотографувати. Між тим всім хлопець мріяв бути письменником і таємно від усіх писав. У 1909 році перші два його оповідання, написаних російською, опублікував у своєму журналі “Єврейський світ” відомий письменник та етнограф Семен Ан-ський. А вже через рік Альтер переїздить до Варшави, де відкриває свою фотостудію. Хоча насправді основною причиною для переїзду була не так фотографія, як змога працювати поруч із відомим єврейським письменником Іцхаком Лейбушем Перецом, адже саме під його впливом Альтер почав писати свої твори їдишем (мова, якою спілкувались євреї-ашкеназі, котрі жили в Західній, Центральній та Східній Європі – авт.). Крім неї він знав також польську, французьку, іврит та німецьку. Однак перші ж його спроби зазнали невдачі – критики рознесли його твори. Але вже в 1915 році, після смерті свого наставника, Альтер написав твір у пам’ять про нього і його нарешті починають публікувати. Того ж року він стає головою єврейського ПЕН-клубу.

Літературним же дебютом стала поема Der Gajst der mejlech (Дух-король), яку Кацизне написав, начитавшись Юліуша Словацького. Уривок із неї навіть опублікували у київському часописі.

В 1921 році організація допомоги єврейським мігрантам Hebrew Immigrant Aid Society запропонувала Альтеру зробити серію фото з життя бідної єврейської громади. Адже в ті роки відновилась міграція в Америку, і євреї були одними із тих, хто найчастіше покидав старий світ.  І от саме тоді настає той момент, який залишить чи не найбільший спадок для історії. Альтер мандрує центральною та Східною Європою і фіксує моменти побуту, життя на вулиці, часто в його об’єктив потрапляють не лише єврейські пам’ятки архітектури, а й християнські. Загалом він об’їздив понад 100 міст та містечок. Був Кацизне і на території сучасної Тернопільщини. Так в архівах можна побачити його світлини з Гусятина, Чорткова, Копичинців та Кременця.

Чортків. Євреї сидять біля зачинених крамниць. Неділя
Чортків. Єврей-тесля та його онук
Чортків. Одна з вулиць міста в полудень. (Це сучасна вулиця Шевченка, видно також костел)
Чортків. Немощена вулиця.
Чортків. Синагога

Завдяки серії вдалих фото йому запропонували попрацювати для нью-йоркського видання Forwerts, і в 1925 році він їде фотожурналістом до Палестини, а згодом до Румунії, Італії, Марокко та Іспанії. Звідти пише невеликі замітки, які публікують разом із його світлинами.

Однак, попри реалізацію себе як фотокореспондента, він не залишає і літературу. В цей же час Альтер був співзасновником літературного журналу Literarisze Bleter, редагував періодичні видання Literatur, Di Diejej, Di Gloknта Der Frajnd. У Bicher welt, Ilustrirte welt, Folkscajtung та багатьох інших Кацизне публікував свої вірші, фрагменти драматичних творів, народні балади, зібрані в поїздках, нариси про літературу, живопис та театр.

Копичинці, неподалік готелю
Копичинці. Чоловік на ринку шукає випадкового підробітку
Копичинці. Єврейська професія: батько та син прядуть мотузки

Одночасна діяльність у галузі фотографії та літератури знайшла свій відбиток в характерному методі опису Кацизне, критики вирізняють його потяг до образності та чутливість до барв.

“… Там, де невисокі кам’яні гробниці висять на важких ланцюгах навколо безформного червоного кам’яного надгробка, маленька жінка стоїть у крислатому чорному капелюсі, що спадає на її вузькі плечі. Стоїть нерухомо, наче застигла. Наче зроблена з того ж каменю, що і надгробок. Руки в кишенях пальто. Вона тримає їх так, ніби вони прикріплені до решти тіла. Вона дивиться на різьблену в камені руку, що тримає молоток. На мацеві золотом написано “Давид”. Від цього слова відбиваються криваві промені призахідного сонця… ” (А. Кацизне “Таємниця”)

Літературознавці зазначають, що основною характеристикою літературних творів Кацизне є спроба поєднати єврейську традицію з іншими європейськими культурами. Тобто, писати про єврейське життя так, як би це робили класики європейської літератури.

Так чи інакше, після розподілу Польщі між Радянським Союзом та нацистською Німеччиною, в 1939 році Кацизне з дружиною та донькою переїхав із Варшави до Львова, де деякий час працював на місцевому радіо та в театрі. Попри те, що він вже досить міцно стояв на ногах, та спогади про бідне життя у Вільнюсі, не давали йому спокою. Тому не дивно, що в окупованому Радянським Союзом Львові він сподівався на відновлення Польської держави. За що, звісно ж, не мав підтримки серед місцевих українців.

Гусятин. Оборонна синагога 16-го століття – остання споруда в місті. На тому березі вже СРСР
Гусятин. Вид на ринок у зруйнованому місті

Після того, як до міста увійшли німецькі війська, Альтер бере дружину та доньку і знову втікає. Цього разу до Тарнополя. Але він ще не знає, що 2 липня 1941 року в місто увійдуть війська СС. Вже наступного дня у в’язницю НКВС на тодішній вулиці Міцкевича зігнали кілька десятків чоловіків-євреїв. Ті мусили виносити із підвалів закатованих більшовиками українців. За різними даними, в підвалах знайшли близько пів тисячі понівечених тіл, серед них і жіночі. Єврейських чоловіків, які їх виносили, після завершення робіт розстріляли. А місцевому населенню, яке жахнулось і від напіврозкладених тіл сусідів та знайомих, і розстрілом тих же сусідів та знайомих, але вже євреїв, сказали, що юдеї завжди підтримували більшовиків. Через кілька днів у місті почались погроми…

Тому, щойно приїхавши до Тарнополя, звідти Кацизне вже не вибереться. 7 липня 1941 року він гине під час однієї з акцій на вулицях міста. Його дружина Хана загине у таборі смерті в Белжеці, врятується лише донька Суламіф, яка під фальшивими арійськими документами втече до Польщі.

Чимало фотографій Кацизне згоріли під час окупації Варшави. Майже 700 вцілілих – роботи, виконані саме в 20-х роках під час мандрів Галичиною та Волинню – збереглись в архівах Нью-Йорка. Зараз вони доступні для всіх охочих, хто цікавиться історією міжвоєнного єврейського життя.

“… а той сидить і співає пісню про життя. Розплющує очі — а в них смерть. І попри це, як би то сказати, він не в поганому настрої. Навпаки. Він схожий на людину, яка чекає чогось приємного… ” (А. Кацизне “Зимова казка”)

Фото YIVO. Під світлинами збережені оригінальні підписи Альтера Кацизне 

*У тексті використано назву Тарнополь, так називали Тернопіль у ті часи.

 

 

Ваш коментар

Схожі пости

На Тернопільщині очікують перший сніг. Прогноз погоди на тиждень

Поліція тепер у смартфоні. З’явився мобільний додаток

На Тернопільщині є майже тисяча осіб, які підписали згоду на дотримання самоізоляції