29.03.2024
Історична спадщина Культура Мандри Новини

Маланка в Красноїльську: традиційний карнавал із нетрадиційними героями (фоторепортаж)

Центральною дорогою селища йдуть одягнені у величезні копиці сіна чоловіки. Їх на ланцюгах ведуть інші чоловіки, одягнені в шкіру та хутро, із чорними-чорними обличчями, вимазаними … пастою для взуття. Час від часу “копиці” струшують плечима, падають на асфальт, їхні “господарі” б’ють об дорогу важелезними дерев’яними булавами. Від ударів дерево тріскає і від булав відпадають цілі шматки. Це – маланка одного із кутів Красноїльська, селища за 8 кілометрів від румунського кордону, на Чернівеччині.

13-го та 14-го січня тут відбувається справжній карнавал: вулицями ходять переберії – ряджені на Ведмедів, Циганів, Жидів, Дідів і Бабів, а також Царів та Цариць жителі Красноїльська підтримують давню традицію зустрічі Старого нового року (в матеріалі використані ті назви персонажів маланки, якими послуговуються століттями і які є частиною культурної спадщини регіону – авт.).

У селищі сім кутів, однак маланкують зазвичай п’ять із них. Є дві Путни, Сус, Тражани та Дял. Кожен із них має свій стиль: основні герої – Ведмеді та Цигани – абсолютно різні в кожній частині смт. Насправді, на перший погляд, вони і на ведмедів не надто схожі. У Тражанах в них є величезні солом’яні крила, розмахом до 5-6 метрів, прикрашені штучними квітами та гірляндами, у куті Сус – це  також крила із соломи, але у вигляді сердець, у Путні – це радше копиці сіна. Крила у Ведмедів не знімаються і важать 30-40 кг, а іноді і більше, тому якщо ти втомився, відпочити зможеш лише просто посеред дороги. Лягти і встати Ведмеді можуть лише за допомоги Циганів. Інакше ніяк. А Ведмеді із кута Сус навіть води не вип’ють самотужки, бо їхні руки розміщені так, що до обличчя і не дотягнешся. Тому годують і напувають їх Цигани або інші учасники ходи. Поки дорослі учасники відпочивають, лежачи на асфальті, малеча грає в сніжки тими залишками, що ще лежать обабіч дороги.

Жителі Красноїльська – етнічні румуни, тож не дивуйтесь, що у співах та примовляннях ви не зрозумієте ні слова – все теж румунською. Основна ідея переберії – боротьба Ведмедя та Цигана. Перший символізує природу, другий – людину, яка її підкорює. Принаймні так пояснюють самі місцеві. І так, їхня маланка дуже не схожа на традиційні вертепи, до яких звикли жителі Тернопільщини.

Маланкувати в селищі починають 13-го січня. Тоді ряджені ходять від хати до хати по сусідах, а 14-го числа відбувається хода маланок різних кутів до центральної площі Красноїльська. Все це більше розраховано на приїжджих. В карнавалі участь беруть зазвичай лише хлопці та чоловіки. Дівчатам дістаються ролі або Циганок, або Цариць – така традиція.

Жінки в ці дні виконують іншу роль: якщо селищем їздять авто з місцевими номерами, то найімовірніше, що за кермом ви побачите саме жінок. Вони або довозять харчі та необхідні речі для маланкарів, або розвозять тих чоловіків, які вже не можуть брати участь у карнавалі. Оскільки на вулиці холодно, а Діди, Ведмеді, Жиди чи Цигани гріються переважно міцними напоями, то декого може “скосити” задовго до масового гуляння на центральній площі. Тому їх одразу ж відправляють додому.

14-го січня до Красноїльська приїздить чимало туристів, бо маланкування тут не схоже на карнавали на іншій території України. В селищі зберігають саме румунську традицію.

До гостей чіпляються, можуть злегка “охрестити” віником чи шматком шкіри невідомої тварини. Або й палицею.

Нам з друзями дісталось шкурою кози від Діда. Цю роль грав, на диво, немісцевий хлопець. Його звати Ілля, він з Молдови, приїхав до друзів у гості і йому запропонували долучитись.

– Ясно, що подобається, – одразу переходить на суміш української і російської хлопець. – Це перший раз в таком участвую. Але красіво ж! – і біжить далі. Бо ще стільки небитих шкурою туристів ходить селищем.

В Красноїльську населення румунськомовне, але діють школи із навчанням румунською та українською. тому на останню переходять одразу. Щоправда, час від часу домішують до розмови російські слова.

– Їсти будете? – звертається до нас місцевий хлопець. В руках він тримає зелений пакет BMW. Оскільки на вулиці вже темно, то зрозуміти, що в тому пакеті – важко. Спершу подумали, що там нарізані пляцки. Але запах видав, що там якесь м’ясо. Подруга навмання потягнулась рукою і їй дісталась бринза. Я витягла якусь шинку, але їсти не ризикнула – повертатись додому трохи далеко, тому…

Хлопця звати Іваном, роль в маланці йому не дісталась, бо в останній момент стався якийсь казус із костюмом, тож грати Діда йому цього року не випало. Тому він носить їсти маланкарям.

Питаю, про що там співають? Румунської не знає ніхто з нашої компанії. З усього потоку слів ми виловили лише одне зрозуміле “урс”, тобто, ведмідь.

– Всі співають одне й те ж. Про ведмедя, якого виводять із лісу. А ще кожен кут вихваляється перед іншими. Про те, що вони найкращі, у них найміцніші хлопці, і всі дівчата – їхні, – пояснює Іван.

Оскільки навіть костюми в маланкарів стають сучаснішими, то й тексти отих примовлянь теж змінюється. Оці речитативи – більше схожі на слеми між учасниками. І іноді дуже добре, що приїжджі не розуміють слів.

– Там і матюки можуть бути…, – додає хлопець і сміється.

Що ж до мінімальної участі в переберії дівчат, то ця традиція має дуже логічне пояснення в сучасному житті.

– Якщо дівчина моцна, то хай би грала і Ведмедя, якби хотіла. Не думаю, що зараз би хтось їй боронив таке зробити. Але яка дівчина проносить на собі оті костюми? Вони ж важать до 50 кілограмів деколи! А так пройде три хати і стомиться. Так не піде. А це ж треба два дні підряд це все носити на собі, – розповідає Іван.

За кожну маланку відповідає комендант. Саме він домовляється із господарями дому і він бере в них гроші (зазвичай це десь 500-800 грн, за словами Івана). Решта ж маланкарів частуються за столом, а за певний час і коменданти накривають стіл для них, тож частина заробленого йде на отакі от застілля. Гроші на костюми, за словами Івана, кожен зазвичай витрачає свої.

Окрім маланок п’яти кутів селищем також водять інші переберії. Повз нас саме проходить одна із таких “процесій”: ослик везе маленьку бричку, всередині – колонки, звідки лунає якась ритмічна музика, все це “по-багатому” прикрашене електричними гірляндами та “дощиком , довкола цього всього йдуть Цигани – в масках із пап’є-маше, барвистому одязі та з “дітьми”, прив’язаними на поясах – ляльки вирізняються своєю білошкірістю на фоні темних-темних облич ряджених.

– Це такі невеликі концерти, що також ходять хатами та показують свої вистави, – пояснює Іван. – До маланок беруть тих, хто най-най-най, але ж участь у дійствах хоче брати багато людей. Тому всі охочі вигадують і інші сюжети.

Що ж до жовто-синьо-червоних триколорів, які часто трапляються на костюмах маланкарів (Ведмедів, Царів та Цариць), то тут жодних пояснень не треба. Майже все населення Красноїльська – етнічні румуни. Майже у всіх є по два паспорти, про що вони самі говорять дуже спокійно.

– Ми живемо в Україні, ми знаємо українську, наша молодь вибирає для навчання переважно українські виші. Але ми таки румуни, – пояснює далі Іван. – Хоча точно так само, як українці, ми їздимо на заробітки. Тільки не в Польщу. А в ту ж Італію або Францію. Там вищі зарплати. Крім того французька – іноземна мова в школах, де викладають румунською. А тут на місці не дуже є з чого жити. Хіба з контрабанди цигарками, – Іван киває головою в бік гори – за кілька кілометрів за нею вже румунський кордон.

Тим часом на центральні площі Красноїльська біля селищної ради триває масове гуляння. Вночі крила тражанських Ведмедів світяться в темряві: поміж штучних квітів та “дощику”, там також вплетені електричні гірлянди. На ринку гості свята купують глінтвейн та “пунш”: суміш вина, коньяку та шоколадного топінгу – це щось нестерпно солодке на смак, але з потрібним “зігріваючим” ефектом, бо, як тільки заходить сонце, в долині стає дуже холодно. Маленькі ряджені Ведмежата набивають кишені петардами, тому то тут то там лунають вибухи, і в повітрі пахне не лише димом від шашликів, а й піротехнічною сумішшю. Центральна дорога Красноїльська – довжелезна вулиця Ștefan cel Mare ( Стефана ІІІ Великого – авт.), де нумерація будинків перевалює за дві сотні – всипана сіном та штучними квітами з крил ведмедів, помалу пустішає. Роз’їжджаються туристи, домівками розходяться маланкарі.

 

Красноїльськ відмаланкував.

Фото та відео авторки

Перейти до панелі інструментів