З малої автостанції Тернополя побитими сільськими дорогами їдемо в Лошнів. Торік ми з подругою зібрались туди подивитися на костел та зруйновані фігури святих, які вдалось якось дуже красиво відфотографувати знайомим. Ми теж захотіли глянути. А в результаті знайшли у цьому невеличкому селі щось таке, що цього року в ту ж пору вирішили навідатися ще раз.
Тоді був жовтень, і цей місяць, мабуть, надзвичайно пасує Лошневу. Або навпаки. Тут дуже багато простору: синього-синього неба і жовтого-жовтого листя. Як і торік, ми майже не зустріли людей, хоч то й була субота. У місцевому магазині купили винограду і пішли гуляти.
Торік в автобусі дорогою ми зустріли місцеву вчительку історії. На жаль, познайомитись якось не здогадались. Але саме ця жінка напоумила нас тоді йти не просто глянути на костел, фото якого можна знайти в мережі, а й підказала, що “отам далі, попри замок, є млин”.
До слова, про замок. Будував його колись місцевий вельможа Дульський. Місцевість була малопрохідною: довкола лише болота та вода. Ідеальна місцина, щоб звести оборонну споруду.
– Кажуть, що в маєтку свого часу була чимала бібліотека, – розповідала нам тоді пані вчителька, – і от всі ті книги перед війною вивезли до Вроцлава. Не доходячи до замку побачите маленьку електропідстанцію. Раніше на її місці була капличка, що належала Дульським, а потім і Баворовським. Тепер вже нічого того немає…
До війни населення Лошнева було переважно польським. Згідно з одним із переписів, до Другої світової жителів було 3 200, з них 500 – українці, 22 – євреї, решта – поляки. До речі, про євреїв. Є дані, що саме в Лошневі народився батько відомого німецькомовного журналіста та письменника єврейського походження Соми Морґенштерна. Не знаєте такого? Ми загалом мало знаємо про людей, які жили в наших краях до війни. Але якби що, то цього року українською переклали його книжку “В інші часи”. Почитайте принагідно, там є і про Тернопіль, адже тут Сома вчився в гімназії.
Але повернемось до Лошнева. У виданні Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich 1884 року йдеться про те, що тут жилось дуже непогано. Місцеві навіть дозволили собі збудувати костел, плебанію і школу на три навчальні класи та кімнату для викладача. Там же й згадується, що сам замок був на Подолі, а поруч нього стояла греко-католицька церква. Довкола замкових валів був став, одна з будівель вже тоді була гуральнею, а одна із башт, що залишилась, слугувала житловою будівлею. Згадано там і каплицю, про яку говорила місцева вчителька.
Зараз є лише та частина замку, що потім стала гуральнею. Цегляні стіни, черепиця на даху, де-не-де подірявлена, що небо крізь неї заглядає досередини в пітьму. Поруч чиясь закинута хатина з дерев’яним ґанком і криницею, з якої вже ніхто не черпає воду… Побиті вікна. Піч, шафа, ліжко, забута Тайна вечеря на стіні…
Лише колишнім подвір’ям походжає худий чорний кіт в білих “шкарпетках”.
Все заростає і рушиться.
Далі дорогою стоїть описаний вчителькою млин. Красива будівля з арковими вікнами, яку і за млин важко признати. Вітражі були в млині! Навіть скло місцями ще залишилось, хоч забиті дошками рами подекуди зовсім не хочуть триматись кам’яної основи. Минуле втікає з села разом з ними…
Повертаємось углиб села. Вулиці пусті. Лише дві світловолосі дівчинки в рожевих куртках мучать кота на повідку. Заступаємось за вусатого, махаємо пальчиком “ай-яй-яй” і йдемо далі.
У центрі села – величезний будинок культури. Видно, за совка це був зразковий населений пункт. Величезна мозаїка на стіні, поіржавілі старі ліхтарі, що їм місце десь в історичних фільмах.
Поруч – церква. Цікаво, як все це зживалось разом якісь 50 років тому…
Одразу попереду, в кінці дороги, намагається проколоти небо шпиль костелу. Насправді будівля не надто висока, але стоїть на пагорбі. Струнка, як маяк вдалині.
Йдемо до костелу.
Дорогою помічаємо меморіал загиблим під час Другої світової жителям Лошнева та сусідніх сіл. Частина надписів надбита. Очевидно, якась місцева декомунізація, яка, щоправда, нічого не змогла вдіяти з обрисами п’ятикутних зірок на стелі…
Костел. Заради нього ми і їхали. Поруч плебанія, в якій зараз живе, очевидно, якась родина. На подвір’ї на шнурку сохнуть випрані речі. Гавкає припнятий пес. Біля костелу – дзвіниця, що, на перший погляд, зовсім не пасує до строгих форм храму. У нього гострий шпиль, стрілчасті арки. А дзвіниця з округлими формами, з якоюсь незрозумілою прибудовою… Дивна пара.
Місцями тиньк облущився і оголив кладку. Любовно припасоване одне до одного каміння, поміж яким закладені менші шматочки. Старі різьблені двері, які, немов змія шкіру, скидають шар старої червоної фарби.
Біля понищених аварійних сходинок граються дві дівчинки. У траві лежать побиті скульптури святих Петра і Павла. Обидва вони вже без голів, їхні тіла порубані, лежать впереміш ще з якимось меншими фігурами… Торік це все теж мало жахливий вигляд, але хоч не такий жалюгідний. Хто понищив скульптури, діти не знають. Чи хтось їх догляне – теж.
Про те, що це Петро і Павло, раніше свідчили написи на постаментах. Але, якщо придивитись, то серед цієї груди каміння, що колись була німими святими-охоронцями храму, ще можна побачити Петрові ключі і руків’я від Павлового меча… На їхні понурі побиті життям і часом обличчя боляче дивитись. Та й соромно.
Із Лошнева до Тернополя автобусом добратись важка справа. Тому ми з подругою ще торік виробили собі маршрут для охочих ходити пішки – на Кровінку. Там точно можна впіймати автобус, що прямує з Теребовлі.
Робимо так і цього разу. Від костелу, попри криницю, йдемо сільською вуличкою, спускаємось вниз і якимись місцевим серпантином прямуємо кілька кілометрів. Дорога пуста, тут майже немає руху. Час до часу проїде якесь авто. А потім знову тиша. Ідеальний шлях, щоб поговорити. Або й помовчати.
Коли ліс нарешті закінчується, зліва лісгосп вирощує маленькі ялинки та дуби. Такий собі дитсадок для дерев. Йдемо глянути, як хто виріс, у порівнянні з минулим роком. Територія обкопана, обнесена невисоким дерев’яним плотом. Все на місці, сміємось, що з ясельок деревця перевели до старшої групи.
Ще кілька кілометрів і заходимо в село. Йдемо вниз вузькими вуличками попри скульптури святих, через пасовисько і річечку, якою плавають нечемні гуси, що ніяк не хочуть слухати господині і вилізати з води… Віадуком мчить потяг.
Вкотре не встигаємо зловити величний кам’яний міст у сонячних променях, тому робимо похмурі фото каменю, що тепер немов ворота до осіннього лісу.
На долину насуваються вечір та туман. Обоє вони перемішуються з димом від спаленого сухостою з людських городів. Тьм’яніє віадук. Господиня таки зігнала своїх гусей, і тепер вони рядочком чимчикують на подвір’я.
А ми з подругою знову чекаємо на автобус.
Фото авторки
About the author
“Літр баланди та 450 грамів каші, а тоді 10 годин на шахті”: історія політв’язня з Тернопільщини Ігоря Олещука
– Кадебісти знайшли написаний мною звіт, але під псевдонімом "Грушка". Там я писав, що в школі була дискусія стосовно Мазепи. Історик називав його зрадником, а ми з однокласниками не боялися назвати його патріотом. По цьому знайшли мою контрольну роботу і прийшли по мене... Дали 25 років таборів суворого режиму. Мені було 17... Травень 2021-го року. Майже 73 роки опісля, двором, що на початку вулиці Коперніка, походжає чоловік. З сусідніх дворів вітер приносить сюди білі пелюстки цвіту аличі та вишень. І волосся у чоловіка таке ж біле. Надворі +20, а він – у довгій куртці. Ліва рука – у в'язаній чорній рукавиці. Згодом пояснить: рука мерзне і опухає. Чоловік оглядає дві наглядацькі вишки. Деревина почорніла від дощів. Де-не-де поламані поручні. – Діти гралися, – з посмішкою каже чоловік в чорній рукавиці. Прикидає, що варто десь дістати 3,5 метри дощок, аби встигнути […]
Захворюваність на ковід на Тернопільщині знижується вже 5 тижнів поспіль – епідеміолог
На Тернопільщині тенденцію до зниження захворюваності на ковід спостерігають вже 5 тижнів поспіль, про це на засіданні міського оперативного штабу для боротьби з коронавірусом 14 травня розповів лікар-епідеміолог обласного лабораторного центру Володимир Паничев. З 7 квітня в області спостерігають тенденцію до зниження захворюваності, однак впродовж тижня захворюваність не однакова. Це стала тенденція в цілому в країні, пояснив епідеміолог. – Пов'язано це з поведінкою людей, які зазвичай не звертаються за допомогою в п'ятницю-неділю, а чекають до понеділка. Тому середа-четвер – це тижневі піки, – каже Паничев. – Попри це, жовта лінія на діаграмі – це лінія тренду, яка вказує на тенденцію до зниження захворюваності. Впродовж трьох останніх тижнів середньоденна захворюваність в області наступна: – на цьому тижні – 146 випадків в середньому за день; – на попередньому тижні – 211; – два тижні тому – 271. Ці цифри говорять про чітку тенденцію […]
Тернопільським пенсіонерам за віком знову відновлять пільговий проїзд вдень
Із суботи, 15 травня, в Тернополі скасують обмеження щодо пільгового проїзду пенсіонерів за віком з 10.00 до 16.00. Відповідне рішення ухвалили на засіданні міського штабу для боротьби з коронавірусом. Нагадаємо, це обмеження ввели 22 березня, зважаючи на те, що через карантинні обмеження місць у громадському транспорті не вистачало для всіх, а особливо важко було дістатися на роботу працівникам критичних структур, зокрема, медикам. Як оцінив епідемічну ситуацію в місті лікар-епідеміолог Володимир Паничев, вона має тенденцію до зменшення кількості інфікованих. І вже не перший тиждень. – В цілому ситуація, яку ми спостерігаємо на сьогодні, є підставою, щоб приймати рішення про послаблення карантинних заходів, – каже Паничев. – Відповідно до постанови Кабміну №320, яка дає право посилювати заходи місцевій владі, тепер можна розглядати питання щодо скасування деяких обмежень, введених раніше. Наприклад, щодо обмеження проїзду у громадському транспорті. Читайте також: “А де ж транспорт? […]
Хто зміг потрапити на фінал Кубка України та що відбувається на стадіоні (фоторепортаж, відео)
Бути присутніми на фіналі Кубка України з футболу, де 13 травня зіграють "Динамо" (Київ) та "Зоря" (Луганськ), змогли далеко не всі. Із виділених лише 3000 місць на матч потрапили люди "від футболу", медики, атовці та вихованці дитячих спортшкіл. Про це Терміново розповів голова обласної асоціації футболу Тарас Юрик. За його словами, перш за все квитки отримали "довколафутбольні" люди. – В нас були колективні заявки усіх команд чемпіонату області та чемпіонатів районів, вони мали можливість викупити певну кількість квитків. На це була виділена квота. Велику частину отримали ветерани футболу та дитячо-юнацькі спортивні школи, – розповідає Юрик. – Квитки отримали медики, воїни АТО. За словами Юрика квитки отримували за принципом колективних заявок. Крім того частина квитків пішла і на команди "Зоря" та "Динамо". До цього на рішенні міського штабу для боротьби з коронавірусом йшла мова, що їм виділять 10% від квитків. Дісталися […]
“Мінусуємо в прирості захворювань”: ситуація з ковідом на Тернопільщині різко покращала, але чекають на наслідки травневих свят (відео)
На Тернопільщині та в обласному центрі, зокрема, різко знижується кількість випадків інфікування коронавірусом, а також кількість пацієнтів, які саме хворіють. В Тернополі приріст захворюваності взагалі пішов у мінус – становить -49,8%. Такі дані на засіданні міського оперативного штабу для боротьби з коронавірусом у п'ятницю, 7 травня, повідомив лікар-епідеміолог Володимир Паничев. Епідеміолог нагадує: перед святами він висловлював занепокоєння, щоб внаслідок застіль та гостин рівень захворюваності не почав рости знову. Але наразі критерії оцінювання ситуації дозволяють говорити, що є тенденція до зниження і вона є стабільною: адже знижується не лише кількість нових випадків, а й зменшується кількість людей, які хворіють. – Станом на сьогодні це 6 468 людей, а це вдвічі нижче, ніж ми мали в пік підйому захворюваності, – каже Паничев. – Кількість тих, хто одужують, перевищує кількість тих, хто захворіли. Зменшується також відсоток зайнятості ліжок у медзакладах: 29,7% – це […]
Теми, які викладати геть нелегко: чому навчатимуть тернопільських старшокласників на резонансному спецкурсі
У 2021-2022 навчальному році “Основи сім’ї” ввійдуть до переліку предметів, які мають бути у шкільній програмі Тернопільської міської територіальної громади. Відповідне рішення ухвалили на сесії міськради наприкінці січня цього року. Хоча напередодні по Україні активісти, батьки та фахівці піддали курс нищівній критиці через наявність у підручнику спірних тез та засилля шаблонних, але не завжди підтверджених реаліями, некоректних висновків. Щоправда, до частини зауважень автор курсу все ж дослухався. У Тернополі кінцеве рішення таки дали можливість приймати учням та їх батькам. Якщо вони вирішать, що ці уроки не є необхідними, на них можна буде не ходити. Оцінюватимуть предмет як кінцевий запис у табелі “зарах/незарах”. Аби зрозуміти, про що саме цей курс, журналістка видання “Терміново” придбала робочі зошити для учнів 10-11 класів та проглянула їх із психологинею, директоркою Тернопільського обласного центру соціально-психологічної допомоги “Родина” Оленою Нагірною. Тут мусимо зробити уточнення: після численних звернень […]
