Культура

"Червоний. Без лінії фронту" – це вже другий фільм за романом Андрія Кокотюхи, але за часовими рамками він передує "Червоному", в якому мова йде про упівця в ГУЛАГу. Зараз глядачів ще більше повернуть в минуле – в 1938-1939 роки. Прем'єру обіцяють на 20 серпня вже цього року, розповів генеральний продюсер стрічки Володимир Філіпов. – Знімальний процес ми завершили й зараз переходимо до монтажного періоду. Вже навіть визначили дату прокату – є угода з потужним українським дистриб'ютором "Своє кіно". Домовились про 20 серпня, тобто, на День Назележності в усіх буде нагода переглянути наш фільм, – запевнив Філіпов. Всесвіт "Червоний", як між собою називає сюжетну лінію знімальна група, починається в 1938 році і закінчується в 1992-му. – Є дуже багато невідзнятих і сцен, і сценаріїв, – пояснює режисер-постановник Тарас Ткаченко. – Тож маю сподівання, що ця сага буде складатись із 5 фільмів. […]

Сценарій, який з часом став книжкою, "Пінзель для чайників", як жартома називає його сам автор – у Тернополі презентували роман Андрія Аркана "Я, Іоанн". Геніальний скульптор, про якого більше невідомо, ніж відомо, митець, творами якого захоплювались на виставці в Луврі, а на Тернопільщині його твори добивають дощі та відсутність грошей хоча б на консервацію. Ким він був? Достеменно ніхто не знає. Коли він народився і де – теж суцільні білі плями. Однак такі умови дали можливість Андрію Аркану відпустити на волю фантазію і створити альтернативну історію про життя Іоанна Георгія Пінзеля. Бароково-рококовий роман, про що вказано на палітурці. Одним із персонажів книжки є Микола Потоцький, меценат, без підтримки якого ми б навряд знали про Пінзеля, розповів Аркан. – Потоцького зараз би назвали олігархом, – пояснює автор книжки. – Добре, що в той час були люди, які могли посприяти розвитку мистецтва. […]

Алхіміки та монети, що вийшли з обігу; пейзажі та гобелени; степи та картон з олійними фарбами: двоє митців і одна мисткиня представили свої роботи на спільній виставці "Три візії", яку відкрили в арт-галереї "Бункермуз". Соломія Бутковська створює пейзажі на гобеленах. Каже, що натхнення черпає із природи. А вибір техніки порівнює із вибором людини. – Чому ми вибираємо когось? Просто так сталось. Спробувала одну роботу, другу, третю... і затягнуло. Хоча це дуже копітка робота, бо малювати все ж швидше. Намалював, зробив, а тут ще потрібно напрацювати ескіз, – пояснює мисткиня. – Зазвичай я роблю його маленьким і в кольорі, потім беру картон за розміром майбутньої роботи і тоді вже працюю по ньому, дивлячись на ескіз. Створює свої роботи пані Соломія на дерев'яній рамі. Розповідає, що ескіз – це база, але дотримується його не завжди. – То думки інші, то настрій – […]

До Тернополя вдруге привели фільм про життя та подорожі режисера Леоніда Кантера "Людина з табуретом". Фільм змонтували вже після смерті митця, частина кадрів – ті, які він сам записував в останні години. –  Давно вже закінчився той період, коли на покази приходили лише знайомі Леоніда та люди, які знали про табуретні подорожі, – розповідає режисер фільму Ярослав Попов. Він разом з Кантером працював над фільмами "МІФ" та "Добровольці Божої Чоти", героями якого стали тернопільські добровольці. – Тепер приходять ті, які ніколи його і не бачили, просто чутка поширюється, люди, котрі бачили стрічку, однозначно її радять, пишуть пости в соцмережах. А ще це приходять ті, кому цікаво дивитись фільми на глибокі теми, відчувати сильні емоції, переконаний Ярослав. – Таким немає різниці, в якій країні та на якому континенті ми цей фільм показуємо. Здебільшого це все ж українці, якщо ми говоримо про […]

Цілий ліс фантастичних дерев, щоправда намальованих, тернополяни можуть побачити на виставці львівського художника Ярослава Станчака із однойменною назвою – "Дерева". – Малюючи ці дерева, я намагався зобразити не те, що є переді мною, а те, що хотів би бачити, – розповідає митець. – Я прагнув відтворити характер, відчуття чи мить, яку переживає дерево. Техніка створення картин, за словами Ярослава, водночас і дуже проста, і дуже кропітка. Бо вимагає багато часу, хоча саму картину потрібно створювати дуже швидко. Досягти ефекту, наче дерево вишили гладдю на полотні, дозволяє мастихін. – Це спеціальний шпатель, на який накладають багато олійної фарби. От із ним я й працюю. Щоправда, робити мазки потрібно досить швидко. Бо хоч картина потім і досить довго сохне, але фарба сама швидко густіє, і нею вже не помоделюєш, – пояснює художник. Тому іноді виходить попрацювати кілька годин, іноді — пів дня. […]