До Тернополя вдруге привели фільм про життя та подорожі режисера Леоніда Кантера “Людина з табуретом”. Фільм змонтували вже після смерті митця, частина кадрів – ті, які він сам записував в останні години.
– Давно вже закінчився той період, коли на покази приходили лише знайомі Леоніда та люди, які знали про табуретні подорожі, – розповідає режисер фільму Ярослав Попов. Він разом з Кантером працював над фільмами “МІФ” та “Добровольці Божої Чоти”, героями якого стали тернопільські добровольці. – Тепер приходять ті, які ніколи його і не бачили, просто чутка поширюється, люди, котрі бачили стрічку, однозначно її радять, пишуть пости в соцмережах.
А ще це приходять ті, кому цікаво дивитись фільми на глибокі теми, відчувати сильні емоції, переконаний Ярослав.
– Таким немає різниці, в якій країні та на якому континенті ми цей фільм показуємо. Здебільшого це все ж українці, якщо ми говоримо про закордон. Вони виступають організаторами наших показів., але приходять і місцеві, оскільки в нас є субтитри: англійська та іспанська мови.
Нема значення, якої національності глядач, тому що у фільмі окрім тем війни та відродження українських традицій, є й загальнолюдське: про життя і смерть, про свободу, про вибір. Тобто, те, що цікавить кожного, пояснив режисер.
– Від віку тут теж нічого не залежить, це умовність. Фільм дуже насичений і багатий на різні теми. З першого разу його не можна охопити. Люди, як приходять дивитись за другим разом, кажуть, що так його краще сприймати. Він насправді дуже динамічний, тому не встигаєш це все прочитати з першого разу.
– Найскладніше було поєднати щастя і горе, радість і сум, – зізнається Ярослав. – Всі ці подорожі, коли весь світ відкривається перед тобою. Коли трапляються чудові люди. І такий трагічний фінал життя головного героя. Це було важко збалансувати.
Сам фільм нелінійний. Тут є кадри, відзняті впродовж 2005-2018 років.
– На початку, можливо, не все зрозуміло, але наприкінці все сходиться в одну точку. І ніяких питань вже не виникає, – пояснює, розповідаючи про те, як відбувався монтаж “Людини з табуретом”. – Стосовно останніх кадрів життя, які знімав сам Леонід… Тепер їх можна дивитись, бо вони стали мистецтвом: там звучить музика, все це розбавлене відео із його друзями, які це коментують. Коли я дивився це все в “сирому” вигляді, відео одне за одним, як їх і залишив Леонід, то, звісно, це було гнітюче враження. І довго не знав. чи можна використовувати. Мабуть, це був найскладніший момент в роботі.
На запитання, як би сам Леонід поставився до того, що останні кадри його життя стали частиною фільму, Ярослав однозначний.
– Думаю, Леонідові би сподобалося. Він на цих відео говорить про себе, розповідає про подорожі, про особисте – ясно дає зрозуміти, що їх варто інтегрувати у фільм. Він не міг знати, наскільки я все використаю, але це точно, що він знав: це має бути у фільмі.
“Людину з табуретом” вже показали глядачам у США, Канаді, Мексиці, Парагваї, Аргентинs та деяких країнах Європи, а ще в Ізраїлі.
– Ми колекціонуємо не країни, а континенти, – розповідає про географію мандрів стрічки Ярослав. – Нам важливо, щоб фільм показали на всіх, де був Леонід та куди доніс свої табурети. Залишилась лише Австралія. Туди вирушаємо на початку березня.
Ще хочуть показати фільм і в Антарктиді.
– Самі, можливо, не доїдемо, але в нас є контакти із начальником української експедиції, – усміхаючись, каже Ярослав. – Тож ми плануємо з ним домовитись, аби він там влаштував показ. Але вони туди заїжджають один раз на пів року, зараз вони якраз там. Тож будемо над цим думати.
Нагадаємо, Леонід Кантер – український режисер, у співавторстві з Іваном Яснієм зняв документальні фільми “Війна за власний рахунок”, “Добровольці Божої Чоти” та “МІФ”. У 2005-2010 роках мандрував світом – на березі кожного океану залишив табурет. Про ці подорожі в 2014 році вийшла книжка “З табуретом до океану”. Загинув 4 червня 2018 року.
