– Кадебісти знайшли написаний мною звіт, але під псевдонімом “Грушка”. Там я писав, що в школі була дискусія стосовно Мазепи. Історик називав його зрадником, а ми з однокласниками не боялися назвати його патріотом. По цьому знайшли мою контрольну роботу і прийшли по мене… Дали 25 років таборів суворого режиму. Мені було 17…
Травень 2021-го року. Майже 73 роки опісля, двором, що на початку вулиці Коперніка, походжає чоловік. З сусідніх дворів вітер приносить сюди білі пелюстки цвіту аличі та вишень. І волосся у чоловіка таке ж біле. Надворі +20, а він – у довгій куртці. Ліва рука – у в’язаній чорній рукавиці. Згодом пояснить: рука мерзне і опухає. Чоловік оглядає дві наглядацькі вишки. Деревина почорніла від дощів. Де-не-де поламані поручні.
– Діти гралися, – з посмішкою каже чоловік в чорній рукавиці. Прикидає, що варто десь дістати 3,5 метри дощок, аби встигнути все зробити за кілька днів. За цих кілька днів йому виповниться 90 – 21 травня. Але до того буде ще одна дата – День пам’яті жертв політичних репресій – людей, яких він знав і любив, з якими провів 7 років свого життя у таборах. І про яких він тепер чи не щодня розповідає тут. Це Ігор Олещук – старший науковий працівник історико-меморіального музею політичних в’язнів, політв’язень.
Мріяв бути медиком
Пан Ігор виріс у селі на Збаражчині. Розповідає, що родичі по батьківській та материній лініях брали участь у визвольній боротьбі.
– У сусідській хаті та в читальні збиралися старі люди, розказували, чому ми втратили Українську народну республіку, Західноукраїнську народну республіку, – пригадує Ігор Олещук. – Тоді ще телебачення не було, а читальня була єдиним місцем, де можна було обговорити новини та події. Мої дядьки по татовій лінії були в Коновальця (Євген Коновалець – полковник армії УНР, командир Січових Стрільців, голова Проводу українських націоналістів, перший голова ОУН, один із ідеологів українського націоналізму – авт.), мій вуйко (брат мами – авт.) – також. Він був районним лікарем в Збаражі при німцях, вивчав в Австрії медицину.
Підлітком пан Олещук жив у нього. Дядько знайшов для хлопця репетиторів, аби той зміг вступити до гімназії в Тернополі. Щоправда, провчитися там вдалося лише рік. Фронт не дав завершити науку, але які-не-які документи хлопець все ж отримав. Адже вивчав латинь, історію, літературу. Вже за кілька років саме латинь згодиться йому найбільше.
– Повстанці з нашої родини приходили до нас по ночах, мама прала їм одежу. Знаєте, якщо цілими днями лежати в криївці, одяг починає пахнути землею. Мама давала їм їсти, а я допомагав. Було часом, що вони заходили до хати, а я тримав автомат, – занурюється в спогади пан Ігор.
У 45-му році хлопцю почали приносити підпільні журнали, а в 46-му прийняли в юнацьку ОУН, дали псевдонім “Грушка”.
– Я їм писав щомісячні звіти. І так сталося, що один із них, звіт №3, в селі Новий Рогівець на Збаражчині потрапив до рук кадебістів. Вони оточили криївку. Четверо людей там пострілялись. Отак і знайшли той звіт про Мазепу.
– То вас видав гетьман?
– Оооо, ні, – сміється Ігор Олещук. – Мене видав почерк. Прийшли до школи, порівняли, хто як писав і так вийшли на мене, – чоловік замовкає. А тоді додає лаконічно. – Я пройшов важке слідство. І був отут. Рука вказує на збиті з дощок двері з круглим вічком – колишні камерні. Справа від них висить таблиця – “Історико-меморіальний музей політв’язнів”.
Шахти, травмпункт та вірші
У 1945 році в Тернополі було не так вже й багато будівель, що вціліли після боїв за місто. Але будинку на Коперінка, 1 вдалося більш-менш вціліти. Совітам споруда підійшла – тут організували обласне управління КДБ. В підвалах зробили слідчий ізолятор на 28 камер і окрему сходову клітку, якою водили лише на допит членів ОУН та бійців УПА. Радянські офіцери ходили іншим сходами.
– Тут був великий майданчик, 4-метрова стіна. А отут – кухня тюремна, пропарочна камера і круглий прогулянковий двір. (Тепер тут пусто, лише по залишках фундаменту видно, де колись були стіни – авт.). Раз на тиждень камеру виводили на свіже повітря і змушували бігати колом. Не ходити, а саме бігати. І добре пильнували, щоб в’язні не запхнули десь в стіну записку для іншої камери
Ігор Олещук іронічно каже, що мав “щастя” тут сидіти в 1948 році. Звідси його, десятикласника, й повезли у Воркуту. Підліток, який любив гуляти замками, снив козацькою звитягою та мріяв бути лікарем, потрапив у шахти.
Літр баланди, 450 грамів вівсяної каші, хвіст з рибки і 10 годин працюй. За півтора року Ігор Олещук чотири рази доходив до дистофічного стану. Пакунки, які надсилали друзі та рідні, не рятували ситуацію – ними доводилося ділитися з керівництвом табору. Про роботу в 40-градусні морози та жахи табірного життя пан Ігор згадує одним слово – “було”. Каже, вже достатньо описав це у спогадах.
– Коли я останній раз сильно захворів, лікарі допомогли вирвати мене з шахти, хоч то було дуже важко, – продовжує розповідь політв’язень. – Лише тоді я почав ходити поміж бараки, знайомитися зі старшими каторжанами, бо в шахті не було коли – лишалося 6 годин на сон. Я знав латинь, тож почав вчитися, аби мене взяли працювати медбратом.
Скласти екзамени пану Ігорю вдалося через 8 місяців самонавчання. Його взяли на роботу у травмпункт на шахті. Згодом працював у терапії.
– На Воркуті була страшна цинга, у в’язнів вилітали зуби. Був дефіцит стоматологів. А в таборів був син коваля з Черниховець і зі Збаражчини слюсар. То вони організували стоматологічний кабінет і вставляли зі сплавів з американських пускачів зуби, – пригадує ті часи чоловік.
Після смерті Сталіна в таборах почалися масові повстання, в’язні перестали давати державний план вугілля і таким чином добилися послаблення режиму, пояснює пан Олещук. Йому зробили пересуд, зняли 16 років. На той час він відсидів вже 6.
– Політв’язні між собою дуже добре жили, – пояснює Ігор Олещук. Пригадує, як мірялися знаннями із москвичем, котрий закінчив медучилище, але, попри це, постійно перепитував, чи вірно пише латинню. – З росіянами у нас, щоправда, завжди були дискусії, та й роботу їм кращу давали. Але вони до нас тягнулися. З українців переважно молодь сиділа. Був у нас один росіянин, колишній начальник з правоохоронних органів, писав вірші і ходив до українських студентів їх читати.
Мрії довелося змінити
Ігоря Олещука звільнили в грудні 55-го року, паспорта не дали, бо коли “взяли”, то ще був малолітнім, про це навіть має відзнаку – носить її пришпиленою до піджака ближче до серця – Богородицю-Оранту. Натомість видали довідку “Годен в пределах города Воркуты “.
– Я почав писати скарги, щоби мені видали паспорт, бо мене таким чином хотіли незаконно зберегти на Воркуті, – наголошує пан Ігор. – Чекати довелося пів року, але в липні таки приїхав в Україну. 56-й рік, тут біда, колгоспи, нема що їсти.
Пан Ігор пояснює, після повернення з Воркути життя не мало шансів одразу ж налагодитися. Його не приписували, не хотіли давати роботу, постійно викликали в КДБ, виганяли на східну Україну.
– Коли організовували в Тернополі медінститут, я прямо пішов до ректора. Сказав, що працював стільки-то, можете мені зробити екзамени. Добре, каже, йдіть подавайте документи. Але ж у мене не було потрібного стажу. Тільки півтора року. А табірний не рахували.
Коли наступного дня прийшов до секретаря приймальної комісії, одразу ж постало запитання: “Як потрапив на Воркуту?”.
– Берії вже тоді не було, тож була в нас, колишніх політв’язнів, така тактика: все “валити” на нього, – згадує політв’язень. – Мовляв, при Берії було все сфальсифіковано. Довести це все було важко. Але секретар комісії вирішив, що я потрапив на Воркуту у справі Галана (письменник та журналіст, який підтримував комуністичний режим та критикував ОУН і УПА – авт.). Але ж його вбили в 49-му, а мене арештували в 48-му.
Тож із мріями вступити до медінституту довелося попрощатися. Натомість пан Ігор пішов працювати на цукровий завод. Саме там його співробітник, котрий заочно вступив до Львівської політехніки, нарадив і йому так зробити. Мовляв, там не питають біографії.
– У Тернополі на той час було 12 людей на місце, тож я вирішив спробувати. Щоправда, з першого разу вступити не вдалося, бо я мав 8 років розриву в науці, хоч і ходив у заочну школу, надолужував знання. Але в 58-му мене все ж “завалили” на математиці, – з усмішкою згадує той час чоловік.
Але наступного року Ігор Олещук таки вступив. Диплом захистив на відмінно. Згодом 34 роки пропрацював у “Тернопільобленерго”, а коли звільнився в 95-му році, Ігор Герета вирішив облаштувати на Коперніка музей політв’язнів.
– 14 жовтня 1996 року його відкрили. Я прийшов вже на освячення музею, а через 10 днів став його старшим науковим працівником. Так і є тут всі ці 25 років.
– Тобто, в юності ви хотіли стати медиком, але попрацювати ним вам вдалося лише в таборах. І саме через табори ви ним не змогли стати тут. Але через пів століття пережите і юнацька любов до історії дала вам роботу в історичному музеї.
– Так, я все встиг, – сміється Ігор Олещук. – Попри все.
Всі фото: Ірина Небесна
About the author
“Літр баланди та 450 грамів каші, а тоді 10 годин на шахті”: історія політв’язня з Тернопільщини Ігоря Олещука
– Кадебісти знайшли написаний мною звіт, але під псевдонімом "Грушка". Там я писав, що в школі була дискусія стосовно Мазепи. Історик називав його зрадником, а ми з однокласниками не боялися назвати його патріотом. По цьому знайшли мою контрольну роботу і прийшли по мене... Дали 25 років таборів суворого режиму. Мені було 17... Травень 2021-го року. Майже 73 роки опісля, двором, що на початку вулиці Коперніка, походжає чоловік. З сусідніх дворів вітер приносить сюди білі пелюстки цвіту аличі та вишень. І волосся у чоловіка таке ж біле. Надворі +20, а він – у довгій куртці. Ліва рука – у в'язаній чорній рукавиці. Згодом пояснить: рука мерзне і опухає. Чоловік оглядає дві наглядацькі вишки. Деревина почорніла від дощів. Де-не-де поламані поручні. – Діти гралися, – з посмішкою каже чоловік в чорній рукавиці. Прикидає, що варто десь дістати 3,5 метри дощок, аби встигнути […]
Захворюваність на ковід на Тернопільщині знижується вже 5 тижнів поспіль – епідеміолог
На Тернопільщині тенденцію до зниження захворюваності на ковід спостерігають вже 5 тижнів поспіль, про це на засіданні міського оперативного штабу для боротьби з коронавірусом 14 травня розповів лікар-епідеміолог обласного лабораторного центру Володимир Паничев. З 7 квітня в області спостерігають тенденцію до зниження захворюваності, однак впродовж тижня захворюваність не однакова. Це стала тенденція в цілому в країні, пояснив епідеміолог. – Пов'язано це з поведінкою людей, які зазвичай не звертаються за допомогою в п'ятницю-неділю, а чекають до понеділка. Тому середа-четвер – це тижневі піки, – каже Паничев. – Попри це, жовта лінія на діаграмі – це лінія тренду, яка вказує на тенденцію до зниження захворюваності. Впродовж трьох останніх тижнів середньоденна захворюваність в області наступна: – на цьому тижні – 146 випадків в середньому за день; – на попередньому тижні – 211; – два тижні тому – 271. Ці цифри говорять про чітку тенденцію […]
Тернопільським пенсіонерам за віком знову відновлять пільговий проїзд вдень
Із суботи, 15 травня, в Тернополі скасують обмеження щодо пільгового проїзду пенсіонерів за віком з 10.00 до 16.00. Відповідне рішення ухвалили на засіданні міського штабу для боротьби з коронавірусом. Нагадаємо, це обмеження ввели 22 березня, зважаючи на те, що через карантинні обмеження місць у громадському транспорті не вистачало для всіх, а особливо важко було дістатися на роботу працівникам критичних структур, зокрема, медикам. Як оцінив епідемічну ситуацію в місті лікар-епідеміолог Володимир Паничев, вона має тенденцію до зменшення кількості інфікованих. І вже не перший тиждень. – В цілому ситуація, яку ми спостерігаємо на сьогодні, є підставою, щоб приймати рішення про послаблення карантинних заходів, – каже Паничев. – Відповідно до постанови Кабміну №320, яка дає право посилювати заходи місцевій владі, тепер можна розглядати питання щодо скасування деяких обмежень, введених раніше. Наприклад, щодо обмеження проїзду у громадському транспорті. Читайте також: “А де ж транспорт? […]
Хто зміг потрапити на фінал Кубка України та що відбувається на стадіоні (фоторепортаж, відео)
Бути присутніми на фіналі Кубка України з футболу, де 13 травня зіграють "Динамо" (Київ) та "Зоря" (Луганськ), змогли далеко не всі. Із виділених лише 3000 місць на матч потрапили люди "від футболу", медики, атовці та вихованці дитячих спортшкіл. Про це Терміново розповів голова обласної асоціації футболу Тарас Юрик. За його словами, перш за все квитки отримали "довколафутбольні" люди. – В нас були колективні заявки усіх команд чемпіонату області та чемпіонатів районів, вони мали можливість викупити певну кількість квитків. На це була виділена квота. Велику частину отримали ветерани футболу та дитячо-юнацькі спортивні школи, – розповідає Юрик. – Квитки отримали медики, воїни АТО. За словами Юрика квитки отримували за принципом колективних заявок. Крім того частина квитків пішла і на команди "Зоря" та "Динамо". До цього на рішенні міського штабу для боротьби з коронавірусом йшла мова, що їм виділять 10% від квитків. Дісталися […]
“Мінусуємо в прирості захворювань”: ситуація з ковідом на Тернопільщині різко покращала, але чекають на наслідки травневих свят (відео)
На Тернопільщині та в обласному центрі, зокрема, різко знижується кількість випадків інфікування коронавірусом, а також кількість пацієнтів, які саме хворіють. В Тернополі приріст захворюваності взагалі пішов у мінус – становить -49,8%. Такі дані на засіданні міського оперативного штабу для боротьби з коронавірусом у п'ятницю, 7 травня, повідомив лікар-епідеміолог Володимир Паничев. Епідеміолог нагадує: перед святами він висловлював занепокоєння, щоб внаслідок застіль та гостин рівень захворюваності не почав рости знову. Але наразі критерії оцінювання ситуації дозволяють говорити, що є тенденція до зниження і вона є стабільною: адже знижується не лише кількість нових випадків, а й зменшується кількість людей, які хворіють. – Станом на сьогодні це 6 468 людей, а це вдвічі нижче, ніж ми мали в пік підйому захворюваності, – каже Паничев. – Кількість тих, хто одужують, перевищує кількість тих, хто захворіли. Зменшується також відсоток зайнятості ліжок у медзакладах: 29,7% – це […]
Теми, які викладати геть нелегко: чому навчатимуть тернопільських старшокласників на резонансному спецкурсі
У 2021-2022 навчальному році “Основи сім’ї” ввійдуть до переліку предметів, які мають бути у шкільній програмі Тернопільської міської територіальної громади. Відповідне рішення ухвалили на сесії міськради наприкінці січня цього року. Хоча напередодні по Україні активісти, батьки та фахівці піддали курс нищівній критиці через наявність у підручнику спірних тез та засилля шаблонних, але не завжди підтверджених реаліями, некоректних висновків. Щоправда, до частини зауважень автор курсу все ж дослухався. У Тернополі кінцеве рішення таки дали можливість приймати учням та їх батькам. Якщо вони вирішать, що ці уроки не є необхідними, на них можна буде не ходити. Оцінюватимуть предмет як кінцевий запис у табелі “зарах/незарах”. Аби зрозуміти, про що саме цей курс, журналістка видання “Терміново” придбала робочі зошити для учнів 10-11 класів та проглянула їх із психологинею, директоркою Тернопільського обласного центру соціально-психологічної допомоги “Родина” Оленою Нагірною. Тут мусимо зробити уточнення: після численних звернень […]
