19.06.2021
Жінки Новини Соціальні проблеми

Від “не ходи сама” до “сама винна”: чому суспільство досі толерує насильство над жінками

За результатами дослідження, проведеного Організацією з безпеки і співробітництва в Європі навесні-влітку 2018 року, більшість жінок України стурбовані проблемою насильства над жінками, зокрема 64% з них кажуть, що це поширене явище. 24% від усіх жінок (віком від 18 до 74 років) стверджують, що вони зазнали фізичного й/або сексуального насильства від іншої, ніж партнер, особи. Одна десята (10%) жінок стикалася з переслідуванням. Якщо брати до уваги жінок віком від 15 років і старших, то майже половина (49%) з них стверджує, що зазнала сексуального домагання, причому 17% респонденток стверджують: це сталося протягом 12 місяців, що передують дослідженню.

– Ми з подругою йшли ввечері парком, центральною алеєю, ліхтарі світили. Була година 9, але це була пізня осінь. До нас вчепився якийсь п’яний чоловік. Спершу кидав нам услід якісь масні фрази, але ми ігнорували їх. Тож він нас догнав і почав “лапати”. На жодні зауваження і крики не реагував. Що вразило: назустріч йшла пара – хлопець із дівчиною – вони зробили вигляд, що цього не бачать. Відчепився він від нас аж на виході з парку. Вдома на цю історію мені сказали: “А ви чого парком йшли?”.

– Ввечері поверталася з роботи. В під’їзді наштовхнулася на “зайчика”. Він спокійно стояв зі спущеними штанями і робив ЦЕ. Огидне відчуття, бо я ж могла йти з донькою. Побігла додому, розповіла чоловікові. Він цього чоловіка у під’їзді вже не застав. Прокоментував це словами: “А ти чого не подзвонила, щоб я вийшов і тебе зустрів?”

– Я йшла центральною вулицею міста на побачення. День. Літо. Шифонова сукня. Коли проходила повз натовп на зупинці громадського транспорту, якийсь старший чоловік, як ні в чому не бувало, ляснув мене по сідницях зі словами “Ти диви яка!” і спокійно сів у маршрутку. Деякі люди, які це бачили, розсміялися.

– Я завела сина в дитсадок і йшла на роботу. Спальний район. Хтось просто підбіг ззаду, схопив мене за шию, а іншою рукою і почав обмацувати моє тіло. Я не знаю, скільки це тривало. Почула лише, як закричала якась жінка. Зрештою, ця людина штовхнула мене і втекла, я впала. Коли нарешті змогла підвестися, до мене підбігла жінка, котра вигулювала собаку. Це вона злякала нападника. Співробітниці цю історію прокоментували словами: “Ну ти теж молодець, ходиш сама без газового балончика”.

Це лише кілька історій, якими тернополянки поділилися із журналісткою видання Терміново. Вони різні, але об’єднує їх одне: замість підтримки і розуміння, жінки, які потрапили в такі ситуації, отримують критику, мовляв, така ситуація склалася, бо це саме ти щось не так зробила. Чому люди саме так реагують на насильство щодо інших, звинувачуючи не кривдника, а постраждалу сторону, пояснюють психологи.

Знайти причину і заспокоїтися

– Чому у випадку насильства люди кажуть “сама винна”? Бо таким чином самі для себе намагаються знайти раціональну причину, чому так трапилося, – каже психологиня ГО Форпост” Олеся Ольховик. – Жінка якось не так одяглася, якось привернула до себе увагу, пішла в небезпечний час. І тоді решті людей, які не були учасниками ситуації, стає більш-менш спокійно, їм здається, що вони нарешті зрозуміли схему: що не варто робити, аби з тобою цього не сталося.

Читайте також: Соромляться, бояться, не розуміють себе… Чому жінки мовчать про домашнє насильство

Із думкою колеги погоджується і кандидат психологічних наук Віктор Вус. Він також зауважує, що людина підсвідомо тягнеться до новин про насильство та жорстокість. За це відповідають найдавніші частини нашого мозку, на яких “лежать” найпримітивніші реакції: втікай або нападай.

– Нас захоплює сила, навіть якщо вона руйнівна, – пояснює Віктор Вус. – Згадайте, як ми дивимося на тигра, наприклад. Або на природні явища, які руйнують цілі міста. Ми розуміємо їхній катастрофічний вплив, але підсвідомо в нас працює схема: хто сильніший – той правий. Звісно, ніхто в адекватному стані не скаже, що нападник чи агресор зробив правильно, хоч його зухвалість наше підсвідоме зачіпає. Тому люди діють від зворотнього: вони починають критикувати постраждалу сторону, мовляв, це вона зробила щось не так.

Крім цього, багато людей хочуть знайти, як їм здається, логічне пояснення ситуації. Якщо я можу зробити поганий вчинок, тільки якщо мене спровокують, то й інші люди поводяться так само. А це означає, що агресора також спровокували.

– Дуже важко жити з думкою, що такі події непередбачувані, і не всі готові прийняти той факт, що цикл насильства – лише в голові у агресора, – пояснює Олеся Ольховик. – І якщо сьогодні хтось у короткій спідниці, то це – не про спідницю, а про те, що цикл у голові конкретної людини закрутився. Хтось і в джинсах може йти. Але фішка в тому, що силові дії зі сторони нападника передбачити дуже важко.

Тому люди вигадують собі пояснення і зупиняються на думці, що «сама винна».

– Поглянула в очі? Загравала, а я ж просто йшов повз і нікого не чіпав, – наводить приклад психологиня. – Відповідальність за проблемну ситуацію перекладають на жінок. Бо наші жінки не можуть себе відстояти. Одиниці йдуть в суд, щоб зняти побої чи отримати медичне заключення. А чому це відбувається? Щоб все це зробити, треба пройти 9 кіл пекла. Ти приходиш зняти побої, тебе всю трусить, а тебе відправляють в інший корпус у банкомат оплатити за експертизу. У нас нелюдське ставлення до таких ситуацій. Тому бучу не піднімають, ця тема замовчується, і виходить дуже зручно перекласти всю провину саме на жінку. 

Читайте також: Курс на індивідуальність: як гендерні стереотипи у вихованні дітей впливають на їхнє доросле життя

Війна. Сім’я

Чи не в кожній культурі насильство над жінкою було її частиною, каже Віктор Вус. Вдарити жінку, бо не слухається, цькувати покритку, яку могли зґвалтувати і тому вона “принесла в подолі”, зневажати жінку, яку б’ють, бо, значить, “заслужила”, – це поширене явище.

– Як ставилися і досі ставляться до домашнього насильства щодо жінки? Подружжя – це часто дуже поширена інституція насильства, – пояснює Віктор Вус. – Чоловік б’є? Отже, «заслужила». Чоловік вбив? А чого ж вона від нього не пішла, коли ще можна було? Згадаймо історію: як реагували на зґвалтування жінок під час війн? Ніяк. За це практично не було ніяких покарань. “Це був такий час”, – так тоді казали. Жінки мусили це переживати мовчки і навіть не нарікали, бо ж чоловіки гинули на фронтах, а жіночі страждання не враховували, вони були, так би мовити, не до порівняння.

Дуже важко жити з думкою, що такі події непередбачувані, і не всі готові прийняти той факт, що цикл насильства – лише в голові у агресора

Підтвердження цим словам можна знайти в книжці хорватської журналістки Славенки Дракуліч “Вони б і мухи не скривдили”, яка висвітлювала перебіг Гаазького трибуналу над злочинцями війни на Балканах в 90-ті роки. Коли одного із командирів сербських воєнних угрупувань звинуватили у зґвалтуванні боснійської жінки, він стенув плечима і байдуже прокоментував: “Але ж я її не вбив”.

– Про це варто задуматися і чоловікам. Що відношення до них як до статі, ось таке, – викликає острах у жінок. Попри те, що чоловіки – всі різні, – наголошує Олеся Ольховик, – це причина оглянутися одне на одного і подумати: як ми взаємодіємо в сучасному світі?

Як ми виховуємо наших дітей

Раз на рік в усьому світі проводять акцію “Повернути жінкам ніч”. Вона покликана привернути увагу до насильства над жінками, до їхнього страху ходити вулицями власних міст у темну пору доби. Жінки наголошують: вони не хочуть боятися вийти з дому без супроводу чоловіка, вони не хочуть тремтіти від страху, бо мають із собою гаманець із грошима, Віднедавна такі акції відбуваються і в Україні. В той же час у шкільному підручнику “Основи здоров’я” для 8-го класу підліткам втовкмачують про “віктимну” поведінку і про те, що “зґвалтування можуть бути спровоковані необачною поведінкою жертв: вони розпивали алкоголь із незнайомими людьми, були кричуще одягнені, поверталися додому без супроводу в нічний час”.

Сторінка з підручника “Основи здоров’я”. (Фото: Людмила Крук)

– Шкільна система є досить негнучкою, – коментує такі висловлювання Олеся Ольховик. – Досі частою є ситуація “не виділяйся, будь, як всі”. Відповідно, людина, яка є більш яскравою, може викликати відчуття роздратування. На пострадянському просторі яскравою особистістю бути небезпечно. Це уявлення досі може “фонити” в уявленні чималої кількості людей. Бути яскравими і “не такими” – це небезпечно. 

Ще однією жінкою, окрім постраждалої, котру часто звинувачують у агресивній поведінці нападника, є… його мама. “А хто ж його таким виховав? Мама ж виховала”, хоча у вихованні мали би брати участь обоє батьків.

Читайте також: Курс на індивідуальність: як гендерні стереотипи у вихованні дітей впливають на їхнє доросле життя

Що ж до історії із “компліментом” на вулиці, коли незнайома людина дозволяє собі відпустити якийсь недоречний жарт чи навіть ляснути по сідницях, то тут психологиня бачить кілька причин.

– По-перше, це повна відсутність розуміння чиїхось кордонів, бо в школі цього не вчать. Люди не відчувають власних кордонів, відповідно, не відчувають і чужих. А по-друге, хлопчики зазвичай безграмотні в плані емоційного інтелекту. Вони не можуть навіть розповісти, що відчувають. У нас же як дітей виховують? Хлопчики не плачуть, дівчата не матюкаються, – пояснює Олеся Ольховик.

Як зауважує психологиня, хлопців не вчать контактувати зі своїми почуттями і виражати їх. Відповідно, якщо йому подобається дівчина, в нього немає навички відчути це в собі і про це сказати. Він діє незграбно або й агресивно, бо він не відчуває, що з ним відбувається. Тому йдуть в дію вчинки з нав’язаної маскулінної культури. “Будь мужиком!”

Любити і захищати

Як же бути впевненими в собі, не реагувати на звинувачення оточення і самим себе не звинувачувати? Психологиня радить не орієнтуватися на оцінку інших людей, а прислухатися до себе, ростити в собі відчуття власної гідності. Але й не забувати про самозахист у складних ситуаціях.

– Когось ляснуть по попі, вона розвернеться і дасть здачі зі словами “ще раз спробуй подібне зробити, пошкодуєш”. Це внутрішній стан. У когось є більш сильний характер і тип темпераменту більш стійкий, і до них не липнуть. Але про такі випадки ми мало знаємо, бо зазвичай жінки це не надто і афішують. Ці ситуації вони сприймаються не як про себе, а як про не надто адекватну поведінку інших людей, – пояснює Олеся Ольховик.

Жінки ж, які схильні дослухатися до критики та чужих уявлень навіть щодо їхньої зовнішності, будь-яку дію щодо себе сприйматимуть травматично, тим паче, коли мова йде про їхнє тіло, до якого торкається чужа людина, не кажучи вже про насильство.

Люди не відчувають власних кордонів, відповідно, не відчувають і чужих

– Жінкам варто доносити інформацію про їхні цінності, що вони мають гідність від народження, що хороше ставлення від інших людей не треба заслуговувати, – зауважує Олеся Ольховик. – Але якщо я часто ходжу в темну пору доби в не надто людному районі, то газовий балончик чи інший засіб самозахисту – таки хороший варіант. Наша базова задача – захистити себе. Наш час зараз такий, що жінки не відчувають себе у безпеці, коли за нею йде чоловік.

Наразі ми живемо у суспільстві, яке так чи інакше толерує насильство. Поки в інших країнах розробляють програми підтримки для постраждалих, в Україні помалу з’являється розуміння, наскільки важливо це робити. Однак, замість публічного засудження кривдників, у нас досі часто  знецінюють пережите постраждалою стороною, її публічно критикують і засуджують. При цьому наче забувають, хто саме вчинив злочин, і що вина за заподіяне лежить лише на кривднику, на тому, хто вчинив насильство над іншою людиною.

Тож, якщо іноді ловите себе на думці, мовляв, “сама винна/сам винен”, мабуть, варто проаналізувати: “Це справді моя позиція щодо почутого та побаченого? Чому я так думаю?”. Можливо, пора переглянути деякі наші погляди на виховання дітей, на ставлення до оточення і визнати, що багато стереотипів, до яких ми звикли, не працюють, а навпаки – калічать життя іншим. І цих уявлень пора позбуватися.

Головне зображення: unsplash

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews

 

Схожі пости

У Чорткові вантажівка в’їхала в будинок, загинула жінка (доповнене)

Через необережне поводження зі зброєю загинув військовий з Тернопільщини

“Джинса” та “чорний піар” кандидатів у Президенти: розслідування “Опори”

Віктор Сторожук