Алкогольну залежність вважають передусім “чоловічою” проблемою. Статистика Міністерства охорони здоров’я підтверджує: станом на 2019 рік в Україні під наглядом із розладом психіки та поведінки через вживання алкоголю перебувало 460 тисяч 717 осіб, 86% із них – чоловіки*. І це – лише верхівка проблеми, решта – під сподом. Бо це означає, що в країні мінімум пів мільйона сімей страждають через алкогольну залежність когось із членів родини. А це – дружини, діти, батьки. Моральні травми, які вони отримують, лікувати нікому, бо про них мовчать.
“Біла” гарячка, чорна хустина
За даними Державної статистики України, у 2018 році в країні зафіксували 11 877 випадків смертей, пов’язаних із вживанням алкоголю та отруєнь ним. У гендерному співвідношення більш ніж 82% становили чоловіки (9 015 випадків) та 18% – жінки (1 938 випадків)*. У 1996 році у цю статистику потрапив і чоловік Галини.
Обіймали, співчутливо зітхали “відмучилася”, поза очі клеймили – “довела”. Востаннє свекруха до Галини говорила саме на похороні її чоловіка. Не дивлячись в очі, кинула: “Це ти винна!” А наступні 15 років свого життя те ж саме вбивала в голови внукам – “це все ваша мама!”
Галині – 56, вона згадує про події майже 25-річної давнини так, наче то було кілька років тому. Зізнається: мабуть, досі цього не пережила остаточно, бо хоронила не “алкаша”, а чоловіка, якого любила з 16 років. Тому досі носить обручку. На лівій руці.
– Я дуже довго себе клеймила і без чужих людей. Не хочу вдаватися в подробиці і погано говорити про покійного чоловіка і батька наших дітей, бо він направду був добрим і чуйним. Просто не зміг дати собі ради в житті. А я в якийсь момент зрозуміла, що не витягую і роботу, і дітей, і його з вічними п’янками. Ми були в наркологів, його “закодовували”, їздили по отцях і знахарках, я плакала і просила, – згадує ті часи жінка. – Він все одно зривався і далі пив. Це був важкий вибір, але це були 90-ті, він сидів без роботи, а діти хотіли їсти, уваги. Я не могла впильнувати всіх. Я вибрала дітей.
Алкоголь помалу забирав розум у чоловіка Галини, аж поки одного дня не завершив свою справу. Священник відспівувати самогубцю відмовився. Жінка одягла чорну хустину і носила її на шиї рік. Подумки траур не зняла взагалі, а потім і сама помалу загрузла в тому мороці, який її огорнув. Сама себе картала, мабуть, суворіше, ніж свекруха. Що не допомогла, що був сам, коли все трапилося, що діти через отаке пройшли.
– Але що мене з’їдало заживо, це відчуття… полегшення, – зізнається Галина. – І за це я себе звинувачувала чи не найбільше. Хто не мав такого в родині, той не зрозуміє, наскільки простіше, коли ти не бачиш, як опускається близька тобі людина, як ти не починаєш її зневажати, як не мучишся, дивлячись, що мучиться вона. Це хвороба, і вона його їла. А смерть звільнила. І його, і мене з дітьми.
На ще одні стосунки жінка не наважилася.
Переживати втрату складно, але це дуже потрібний процес, коментує історію Галини практикуюча психологиня, директорка Тернопільського обласного центру соціально-психологічної допомоги “Родина” Олена Нагірна.
– Один із етапів – пошук відповіді, чому так сталося? Галина винною “призначила” себе, свекруха теж “обрала” її. Зрештою, якщо аналізувати реакцію оточення, то це навіть не дивує: бо завжди і в усьому передусім звинувачують жінку. Бо діти погано вчаться, бо чоловік п’є, бо хата неметена. Зважаючи на те, що 90-ті справді були важкими часами, що не було звідки чекати допомоги, що жінка зосередилася на дітях, а не на власних почуттях, не дивно, що вона так застрягла на цій втраті, – каже Олена Нагірна.
Читайте також: Врятуватися з пастки: як жінки після мастектомії вчаться по-новому любити себе та життя
Психологиня зауважує, що такі стани затягують. І непроговорене потім може вилитися у депресивні стани.
– Чи можна тут щось радити? Говорити. Шукати того, з ким можна поспілкуватися про це. Родина, друзі, психотерапевт. Люди, в яких хтось із близьких має алкогольну залежність, потребують психологічної допомоги не менше, ніж ті – лікування, – наголошує фахівчиня. – Не можна закриватися в собі. Потрібно зрозуміти, що такі періоди тимчасові. Переосмислити втрату і відпустити. Іншого методу просто немає.
“Я знаю, хто твій тато”
– Я в другому класі. Читаємо текст про те, що хліб усьому голова. Раптом відчиняються двері, заглядає чергова, питає, чи тут вчиться така-то дівчинка. Ця дівчинка – я. “Тут за нею… тато прийшов”. Я перелякано дивлюся на двері і бачу тата. Весь клас спершу теж дивиться на нього, а тоді всі вп’ялюють очі в мене. Бо мій тато – п’яний-п’янючий, – Тетяні згадувати той інцидент важко і неприємно досі.
Однокласники знайшли, чим дошкуляти дівчинці, підсміювалися: “А я знаю, хто твій тато!”. Одна з вчительок дивним чином похвалила її, відмінницю, і на весь клас озвучила фразу: “Гляньте, як Таня вчиться, попри те, з якої вона сім’ї”. Цими словами жінка ще тоді поставила хрест на самооцінці та довірі Тетяни до людей на довгі роки.
– Батьки згодом розлучилися, але тато спивався страшними темпами, – продовжує розповідати Тетяна. – Опустився так, що я перестала з ним вітатися. У мене начебто був тато, але насправді не було. Коли він телефонував до нас, я відповідала: “Ви не туди потрапили”. Потім ми з мамою переїхали в її рідне місто. Якось він зателефонував і туди. А я злісно кинула: “Краще б ти помер!”. Через рік він моє бажання виконав…
Люди, в яких хтось із близьких має алкогольну залежність, потребують психологічної допомоги не менше, ніж ті – лікування.
Батько Тетяни потрапив під авто. Був п’яним, йшов проїжджою частиною, ліхтарі на вулиці не світили. Водій побачив його запізно.
– Я тоді була в підлітковому віці, і кілька років вважала, що так йому і треба. За те, що зіпсував життя мамі, за те, що через нього з мене насміхалися, називали донькою алкаша. Через ці насмішки я закрилася від однолітків, ні з ким не дружила. Переїзд в інше місто не покращив ситуацію. Я не вміла заводити друзів. Постійно боялася, що десь випливе оце все про тата. Що одного дня хтось дізнається, з якої я, золота медалістка, сім’ї, – пояснює Тетяна.
Пробачити татові вийшло лише в дорослому віці. Коли Тетяна побачила, що мама влаштувала своє життя, коли нарешті зрозуміла, що її люблять за те, яка вона людина, а не шукають недоліки, бо вона чиясь донька.
Діти занадто часто перетягують проблеми батьків на себе, пояснює Олена Нагірна. Бачачи ситуацію вдома, в дитини вже виникає травма. А коли це ще й виносять за межі родини, – тим паче. Це про сором. У дитини виникають комплекси, а якщо збоку клюють інші люди, моральна травма потім може супроводжувати людину ціле життя.
– Діти пізнають світ у порівнянні. Чому у когось тато не п’є, а мій п’є? Чому в когось є тато, а в мене батьки розлучені? Тим паче, коли в багатьох сім’ях дівчата й так нечасто проводять час із татами, бо ж наше суспільство зазвичай живе за “схемою”: діти – це “парафія” жінки, а хлопчиками має займатися батько, – зауважує психологиня. – Тому для дівчинки навіть прогулятися за руку з татом – це вже величезна радість. А тут дитина не отримує навіть цього. Тож діти часто шукають причину в собі, а якщо їм ще й “підказують” зі сторони, що з ними щось не так, вони вірять.
Читайте також: Соромляться, бояться, не розуміють себе… Чому жінки мовчать про домашнє насильство
Ще однією проблемою, додає Олена Нагірна, є те, що дітей досить часто вплутують в дорослі проблеми. “Скажи татові, якщо він тебе любить, то нехай не п’є”. А тато п’є далі, то який висновок робить дитина? Її не люблять.
– Що тут можна зробити? Не тягнути дітей у конфлікти і сварки, не маніпулювати дитиною, бо вона все пам’ятає, попри вік, – наголошує фахівчиня. – Тим паче, часто людина стає агресивною, коли вип’є. Чи в такому стані має дитина бачити когось із батьків? Ці ситуації травмують.
Дітям, навпаки, варто наголосити, що тато їх любить, але й не приховувати, що у нього є проблема.
– Треба пояснити, що тато потребує допомоги і підтримки, і родина йому її дасть, скільки зможе. Але, навіть якщо батьки згодом розлучаться, варто сказати, що це між ними стосунки не склалися, але дитину люблять обоє батьків. Якщо ж поведінка когось із батьків через вживання алкоголю стає агресивною, то треба відмежувати дітей від цього. Яким чином – пожити окремо чи розлучитись – кожна пара вирішує для себе сама. Адже алкоголь – одна з передумов домашнього насильства, – наголошує психологиня.
Міф про “сильну” стать, котра не плаче
Корінь проблем чоловічого алкоголізму соціологи вбачають у явищі, яке називають “кризою маскулінності”. Зокрема, у статті “Погані часи для чоловіків? Соціологічні інтерпретації кризи маскулінності” від 2011 року кандидатки соціологічних наук Тетяни Бурейчак пише:
“Однією з найбільш значущих соціальних змін ХХ століття стало вирівнювання прав жінок і чоловіків, закріплюване та гарантоване багатьма країнами на державному рівні. З огляду на це сучасна криза маскулінності пояснюється як реакція чоловіків на зростання конкуренції з боку жінок, як наслідок втрати безумовної влади та панування в багатьох сферах суспільного життя, закріплених за чоловіками впродовж тривалого історичного періоду. Модернізація, індустріалізація, урбанізація та згодом переорієнтація на сервісну економіку спричиняються до скорочення зайнятості чоловіків та її нестабільності у сфері виробництва, а також стигматизації тих чоловіків, які втратили “справжню чоловічу роботу”, роботу, ґрунтовану на фізичній праці”.
Науковиця наголошує: традиційні гендерні нормативи більшою мірою акцентують важливість самореалізації в публічній сфері для чоловіків, ніж для жінок, тому саме для чоловіків втрата соціального статусу була більш болючою.
Із гендерними стереотипами Тетяна Бурейчак пов’язує і тривалість життя чоловіків. За її словами, найбільша їх кількість і серед самогубців.
“Питома вага смертей від цієї причини для чоловіків у віці 15–19 років становить понад 15% від усіх померлих у цьому віці. Відповідні показники для жінок утричі нижчі”, – наводить дані соціологиня.
Алкогольна та наркотична залежність у чоловіків зустрічається у 6-7 та 5-6 разів частіше, ніж у жінок відповідно.
“Таким чином, невиправдано висока оцінка стану свого здоров’я, небажання та страх виглядати слабким та жага до ризику, підкріплювані існуванням у суспільстві подвійних гендерних стандартів і толеруванням такої поведінки, спричиняються до перетворення чоловіків у заручників традиційних уявлень про маскулінність, за що вони розплачуються власним здоров’ям, а деколи й життям”, – наголошує у своїй праці соціологиня.
За словами Тетяни Бурейчик, на чоловіків впливають і так звана норма емоційної твердості, яка передбачає, що чоловік повинен вміти стримувати почуття та самостійно розв’язувати власні емоційні проблеми.
“Це, своєю чергою, збіднює міжособистісні відносини чоловіків, обмежуючи прояви емоційності. Чоловіки частіше від жінок потерпають від проблем саморозкриття, довіри своїх почуттів іншим, емпатії, здатності запропонувати емоційну підтримку близькій людині тощо”, – наголошує авторка дослідження. Відповідно, чоловіки частіше стикаються із психологічними проблемами, вирішувати які за допомогою фахівця наважуються далеко не всі.
Антрополог Ігор Кон, на якого посилається у своїй книзі “Гендер для всіх” ще одна соціологиня – Тамара Марценюк, свого часу писав: “Великий пласт негативу для чоловічого здоров’я зумовлено тим, що традиційна маскулінна ідеологія поєднує високі соціальні претензії на владу, статус, повагу тощо із виправданням і поетизацією очевидно нездорового, але натомість “чоловічого” стилю життя, зокрема пияцтва, куріння, невиправданих ризиків”.
Для чоловіків втрата соціального статусу є більш болючою.
У більшості українських родин хлопчиків змалку виховують як тих, які «не плачуть». На частину людських емоцій накладено табу. Вони виростають з установкою, що мають бути сильними, успішними і здоровими. І невміння виявляти почуття, страх «не вписатися» в задані патріархальні рамки призводять до ранніх хвороб, алкоголізму, смертності. Тож потрібно не звинувачувати себе, або тих, хто поряд, у чиїхось проблемах, а змінювати свої стереотипні уявлення про те, якими мають бути жінки й чоловіки і чим займатися в житті.
Читайте також: Курс на індивідуальність: як гендерні стереотипи у вихованні дітей впливають на їхнє доросле життя
* – дані із “Національного звіту щодо наркотичної та алкогольної ситуації в Україні за 2019 рік” Центру психічного здоров’я і моніторингу наркотиків і алкоголю Міністерства охорони здоров’я України.
Всі ілюстрації: Марічка Юрчак
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews