Реставрувати двері під’їзду з будинку на Опільського, 4 вирішили небайджі тернополяни. Хоч старі двері вже замінили на металеві, але мешканці кажуть: зробили це, бо реставрація старих вартує більше, аніж купити нові. Хоча згідні й поміняти двері місцями, якщо їх все ж вдасться відновити.
Зініціювала відновлення довоєнних дверей Людмила Дрозд. Вона мешкає у під’їзді, де нещодавно старі двері замінили на металеві.
– Сусіди підтримували ідею відреставрувати старі двері, зрештою, цей будинок є в реєстрі архітектурних пам’яток місцевого значення, – розповідає активістка. – Однак ціна питання виявилася близько 30 тисяч гривень.
Людям, які мешкають у центрі міста, відома проблема, коли під’їзди, які не зачиняються, мають ризик стати громадським туалетом чи місцем, щоб розпивати алкоголь ночами. У під’їзді ж на Опільського навіть не це стало останньою краплею – нещодавно там вбився невідомий нікому чоловік – впав на сходах. Зважаючи на це, жителі під’їзду замінили двері на металеві, залишивши від старих лише фрамугу (віконце вище вхідних дверей – авт.).
Однак Людмила вирішила, що в місті старі двері й так безслідно зникають, тож пора рятувати ті, які ще залишилися. За приклад можна взяти відому на всю Україну ініціативу “Франківськ, який треба берегти”. Там чітко розуміють, що двері – це частина історичної спадщини міста, тож реставрують їх, повертають на місце навіть якщо замість них вже стояли металопластикові чи металеві, деякі роблять з нуля, орієнтуючись на збережені старі світлини. За 4 роки у місті вже поновили три десятки брам. Оскільки це громадська ініціатива, то кошти на кожен проєкт шукають щоразу з різних джерел: десь це фінансують меценати, десь допомагають ґрантові кошти, десь – самі мешканці.
Аналогічна ініціатива існує і в Одесі – “Тисячі дверей Одеси”. Там також реставрують старі двері, відновлюють ковані металеві елементи. У Львові брами відновлюють за умов співфінансування та погодження з мешканцями: 90% фінансує іноземний фонд, але 10% мають дати жителі будинку – так перестраховуються, щоб люди цінували вартісну обновку.
Півтора роки тому взялися реставрувати двері і в Бережанах. Тоді спершу за кошти громадського бюджету, а тоді й за фінансової підтримки всіх небайдужих, відреставрували двоє довоєнних брам.
Читайте також: Ініціатива: в Бережанах відновлюють двері, яким майже 120 років (фото)
Ініціював реставрацію у Бережанах історик та краєзнавець Михайло Музичка. Свого часу він влаштовував містом екскурсії для всіх охочих, і двері кам’яниць були важливою частиною цих прогулянок. Михайло Музичка, на прохання активістів, також фахово оцінив старі двері на Опільського.
– Це – неокласичні двері 1880-1900 років, – каже історик. – Типова житлово-цивільна столярка зламу століть Австро-Угорської доби. Двері оздоблені сандриками (невеликий карниз над вікном чи дверима – авт.), дентикулами (невелиці зубці під карнизом – авт.), виділені горизонтальні профілі для тафлі, застосоване типове рустування (спосіб виконання поверхні стіни з кам’яних квадрів – авт.). Важливий момент — це рустування перегукується з рустуванням фасаду. Такі відсилки до кам’яних кладок – наче символ надійності й домашнього затишку.
У Тернополі старих дверей залишилося не так вже й багато. Але й вони помалу зникають. Довоєнні елементи з часом псуються, їм бракує замків. Люди хочуть комфорту і щоб чужі не проникали на їхню територію. Тож не дивно, що обирають міцні металеві. Реставрувати – часо- та фінансовозатратно. Але реально, вважає Людмила Дрозд.
– Із сусідами ми домовилися: якщо відреставровані двері виконуватимуть свою основну функцію, їх повернуть на місце, – пояснює ситуацію активістка. – Тож поки що ми їх залишили у під’їзді, у який, завдяки новим дверям, чужі не заходять, і збираємо кошти на реставрацію та шукаємо майстрів.
Старі брами помалу зникають
Фотографиня та журналістка Анна Золотнюк роками знимкує старі елементи в архітектурі Тернополя та інших міст і містечок. Вона, спільно із Людмилою Дрозд, є ініціаторкою збереження дверей на Опільського. Каже: двері є центральним композиційним елементом фасаду, без яких весь задум розпадеться.
– Якщо ми знищимо двері, те, що буде на їх місці, не вписуватиметься, або робитиме це не так органічно, бо двері часто перегукуються із оформленням фасаду. Коли ми говоримо про будівлю, ми говоримо про її історію. Бо різноманітні деталі вказують, що ми бачимо перед собою місце, яке було тут багато років, і таким чином є таким же елементом історії, як і події, що відбувалися в місті. Ми говоримо про історію, якої можемо торкнутися, – пояснює фотографиня.
Анна Золотнюк наголошує: якщо не знати історії, може здатися, що всі ці двері та їх деталі є випадковим набором, але це не так. Бо, якщо орієнтуєшся у стилях, ти одразу зможеш зрозуміти, якого віку ця будівля. Ці знання дають можливість ставитися до будівлі, як до чогось живого.
– Якщо ми знаємо людину, ми проникаємося до неї співчуттям, – пояснює Анна Золотнюк. – Якщо знаємо, що цей будинок – кінця позаминулого століття, то розуміємо, що він простояв понад 100 років, багато пережив. Аналогічно і двері. Ми бачимо елементи, які можемо ідентифікувати.
Наприклад, сандрики – давній елемент, що прийшов з античної архітектури. Як пояснила фотографиня, цей декоративний елемент спершу захищав від опадів.
– Коли розумієш, що перед тобою елементи, що прийшли з античної архітектури, що це будинок неокласичний – такі моменти дають розуміння тяглості архітектурної традиції. Розуміння, що Тернопіль не стояв десь на марґінесах, а чітко вливався в європейську архітектурну традицію. Виламуючи її частину, ми позбавляємо місто частини історичної спадщини, – переконана Анна Золотнюк.
В місті, на жаль, збереглося не так багато історичної архітектури. І не на всіх цих будинках збережені історичні елементи, зокрема, двері.
– Десь зо три роки я спостерігаю за брамами Тернополя, і за цей час зникли з добрий десяток дверей. Деякі були унікальними, інші мали простіший дизайн, – пригадує фотографиня. – Ця акція має показати не лише те, що двері можна врятувати, а й що ці двері є важливими як естетична і історична частина міста. Місто творить його різноманітність. Якщо ми бачимо зо 5 різних дверей, то кожні з них будуть нести здивування. Люди, котрі приїжджатимуть до міста, очевидно, не будуть зацікавлені побачити сучасні металеві двері, але через кілька років залишаться лише вони. Старі двері важливі не лише тому, що згодом нам не буде, що показати не лише нащадкам, а й туристам.
Збирають кошти, шукають фахівців
Поки що активісти радяться з фахівцями із Франківська, як саме краще відреставрувати двері та як залучити до збору коштів і органи влади, адже вони мали би бути в першу чергу зацікавленими у збереженні довоєнного архітектурного обличчя міста.
Наразі всього за тиждень завдяки небайджим тернополянам вдалося зібрати майже 4 тисячі гривень. Це дозволить розпочати перші роботи. Днями мають знімати шари фарби, що роками вкривали дверне полотно.
Для підтримки ініціативи можна не лише переказати кошти, а й придбати листівки. Їх намалював ілюстратор Юрій Волянюк. Придбати їх можна або через спільноту “Збережемо старовинні двері на Опільського” або в кав’ярні “Карма Кава”. Вартість однієї – 20 грн.
У своєму проєкті консультуються із Марією Козакевич, засновницею “Франківська, який треба берегти”, аби реставрація була добротною та двері стали функціональними: рятували від протягів, надійно зачинялися. При цьому варто враховувати, що будинки раніше проєктували із розрахунку саме на дерев’яні рами вікон та дерев’яні двері. Це забезпечувало певний мікроклімат у будівлі, виводилася зайва волога, стіни не пліснявіли.
Попри благородну мету, знайшлися і такі, які вважають, що реставрація – зайва трата часу та коштів. Мовляв, час йде і металеві двері – це надійніше, а першочерговий задум архітекторів і дотримання стилю важливої ролі не грають. Однак Людмила запевняє: якщо якісно провести реставрацію одних дверей, згодом можна буде говорити і про відновлення інших, які ще залишилися. Адже у Тернополі після війни можна побачити не так вже й багато елементів довоєнної архітектури.
Можна скільки завгодно їздити до Львова, Чернівців та Івано-Франківська і милуватися елементами вулиць старої забудови, скрушно констатуючи, що “в нас такого немає”. А можна спробувати врятувати хоча б те, що є.
Довідка:
Підтримати ініціативу можна, переказавши кошти на картку
Приват банк 5168752010958927
Головне зображення: Анна Золотнюк
