За 4 місяці 2020 року мобільна група з протидії домашньому насильству лише в Тернополі здійснила 692 виїзди на виклики, з них підтвердились 289. Це – менше половини.
В чому причина, чи збільшилась кількість викликів через карантин, та як працює спеціальна мобільна бригада з протидії домашньому насильству, розповідає старший інспектор відділу дільничних офіцерів поліції управління превентивної діяльності ГУ НП в Тернопільській області, майор поліції Дмитро Адамович.
Спеціальна мобільна група запрацювала в Тернополі у вересні 2019 року. Зараз у команді 10 людей, із них – одна жінка. Щодня група із двох осіб заступає на чергування на добу. Виїздять переважно на випадки домашнього насильства – це їхній пріоритет. Одночасно з мобільною групою працює також бригада соціально-психологічної допомоги постраждалим особам. Зазвичай вони виїздять туди, де є діти-свідки домашнього насильства, або коли родина живе у складних умовах.
Якщо ж група з протидії домашньому насильству на виїзді, а надходить виклик про ще один випадок, тоді підстраховують патрульні, розповідає Дмитро Адамович. Однак чимало із викликів по факту не підтверджуються, констатує майор поліції.
– Це не лише тому, що на місці заявники відмовляються від своїх скарг, хоча такі випадки трапляються, і досить часто. Буває, що телефонують, аби сам дзвінок “втихомирив” кривдника, але доводити справу до кінця постраждала сторона не хоче. Телефонують знову і кажуть, що вже не треба їхати, вже все добре, – розповідає Адамович. – Однак у більшості випадків диспетчер сам приймає рішення, варто їхати мобільній групі чи ні, бо ж кожен дзвінок реєструють. Хоча справді частими є виїзди на випадки, коли насильства і немає. Або люди просто хочуть одне одного залякати, щоб вирішити якийсь конфлікт чи проблему.
Тому і виходить, що з такої великої кількості викликів лише 289 закінчується складанням адмінпротоколу, або внесенням інформації про випадок до єдиного реєстру досудових розслідувань за статтею 126-1 “Домашнє насильство” чи іншим видом кримінального порушення, пов’язаного з ним.
“Вибачте, ми помирились”
Буває, що викликають мобільну групу, щоб завезти хворих до лікарні, або коли домашнього насильства немає, але воно могло би бути, бо в постраждалих вже є такий негативний досвід.
– Є випадки, коли особа повідомляє, що чоловік може вчинити насильство, бо “йде додому п’яний”, група приїздить, а чоловіка вдома ще навіть немає, – каже Адамович.
Непоодинокими є випадки, коли мобільну групу викликають через насильство, але, коли поліцейські приїздять на місце, заспокоюють кривдника, то людина, яка потребувала захисту, дякує за “проведену профілактику”, вибачається і просить на вихід, бо “помирилися і я заяви писати не буду”.
– Буває, що телефонують, кажуть, що в домі крик і бійка, а коли черговий перетелефоновує запитати, чи немає в домі зброї, чи є собака або кодовий замок, заявник (а найчастіше все ж мова йде про жінок) каже, що їхати вже не треба. Тобто, іноді, аби втихомирити кривдника, досить просто налякати його дзвінком до поліції. Але кожне звернення проходить реєстрацію. Оператор приймає рішення по виклику, – продовжує Адамович. – “Вибачте, ми помирилися”, згідно законів України, не передбачає профілактичної бесіди. Профілактичну бесіду ми проводимо з кривдником, який перебуває на обліку і визнаний винним судом.
Тому поліція має два варіанти: або складати протокол на сторону, яка передумала, або складати протокол на кривдника і направляти протокол в суд.
– З іншого боку, а раптом її чоловік пригрозив, щоб вона сказала, що не варто їхали поліції? – пояснює Адамович, чому навіть коли “передумали”, група все одно виїжджає.
Хоча такі випадки скоріше свідчать про негативний досвід постраждалих, які підозрюють, чим це все може закінчитись, однак в адмінкодексі є стаття 183 “Завідомо неправдивий виклик спеціальних служб”. За нею від початку року склали вже 40 протоколів, коли факти домашнього насильства не підтвердилися.
Заборонять приходити і спілкуватися
Зрештою, це точно не означає, що про всі випадки домашнього насильства потерпілі взагалі повідомляють. Хоча в останні роки активність щодо цього зросла. В 2017 році прийняли Закон України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, відповідно до якого зросла відповідальність кривдника. Один-єдиний закон, який дозволив постраждалим відчувати себе більш захищеними. Адже раніше, навіть якщо ти і скаржився до поліції, то притягнути до відповідальності кривдника було ще тим завданням.
– Раніше була стаття 173-2 “Насильство в сім’ї”. Офіційне попередження і все. Тепер є і ця стаття, і новим законом введено такі поняття як терміновий заборонний припис (далі ТЗП – авт ) і обмежувальний припис (далі ОП – авт.), – уточнює Дмитро Адамович.
Терміновий виносять працівники поліції, аналізуючи ризики вчинення подальшого домашнього насильства. Зокрема, представник мобільної групи проводить розмову з потерпілою стороною, заповнюючи анкету, де галочками помічає позитивні відповіді на питання. Чим галочок більше у відповідних пунктах – тим вищий рівень ризику.
– Є три рівні ризику: високий, середній і низький. При низькому і середньому терміновий припис працівник поліції виносить на власний розсуд. При високому – обов’язково, – наголошує Адамович.
ТЗП виносять на термін до 10 діб. Він висуває кілька обмежень: кривдник повинен залишити місце проживання і не з’являтися там увесь вказаний термін та не контактувати з постраждалою особою. За невиконання “світить” штраф, громадські роботи або адмінарешт.
– Навіть якщо квартира належить кривднику, а потерпіла сторона там не прописана чи вони не перебувають у шлюбі (якщо мова про пару). Тобто в пріоритеті – права та інтереси потерпілої сторони, – наголошує Адамович. – Зрештою, права власності у кривдника ніхто не забирає. Лише тимчасово обмежує його доступ.
Що дає тимчасовий припис? За час, на поки він діє, потерпіла сторона може визначитись із місцем проживання або звернутись до суду по обмежувальний припис. Хоча й кривдник за цей же час може оскаржити дані дії.
Що цікаво: знайти на час дії ТПЗ помешкання кривдник повинен сам, законом не передбачено, що правоохоронці повинні знайти йому місце для проживання. З іншого боку, він повинен повідомити їм цю адресу. Якщо впродовж вказаного у ТЗП терміну він цього не зробить, він порушує Ст. 173-2. І за це на нього знову складуть протокол.
– Хоча бувають випадки, що навіть із тимчасовим приписом кривдник потім спокійно живе в тій самій квартирі. Або знову ж таки “помирились”, або між собою про це домовились із потерпілою стороною, – зауважує Адамович. – Ми не маємо обов’язку перевіряти виконання ТЗП, якщо нам не повідомляють про його порушення. У цьому випадку група виїжджає, складає протокол про невиконання ТЗП і направляє його в суд.
Обмежувальний припис призначає суд на термін до 6 місяців з можливістю продовження ще на такий же термін. Він також передбачає заборону перебувати в місці спільного проживання.
Щоб притягнути до адмінвідповідальності, вистачає і дзвінка сусідів чи перехожих, але до кримінальної – потрібна заява потерпілої сторони, наголошує Дмитро Адамович.
– Людина може терпіти роками, але заяв не пише, бо кривдника можуть посадити. А для багатьох це досі неприпустимо навіть попри те, що потерпіла сторона постійно перебуває в небезпеці насильства: психологічного та фізичного, – пояснює майор поліції.
Домашнє насильство і карантин
У відповіді на інфозапит видання «Терміново» в ГУ НП Тернопільської області повідомили, що за період з 17 березня по 10 травня 2020 року в області задокументували 730 фактів, які підпадають під статтю 173-2 “Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування. За аналогічний період 2019 року таких випадків зареєстрували 549.
На превентивний облік за вчинення домашнього насильства за вказаний період 2020 року поставили 363 чоловіків, 56 жінок та 5 неповнолітніх (4 хлопців та 1 дівчину). За аналогічний період минулого року – 325 чоловіків та 36 жінок.
Ці дані красномовно свідчать, що кривдниками є особи обох статей, однак кількість чоловіків більша в рази.
На перший погляд, можна зробити висновок, що карантин, постійне перебування в одному домі могли спричинити ріст показників, однак Дмитро Адамович каже, що все не так однозначно.
– Ймовірно, що раціональне зерно в таких висновках є: люди довше перебувають разом, частіше мають підстави сваритись, зважаючи на карантин може виникнути і економічне насильство, адже чимало людей залишились без зарплат або доходи знизились, – пояснює Адамович. – Однак така ситуація в нас лише перший раз, порівняти немає з чим, щоб твердо сказати, що це через карантин.
Зрештою, можна й припустити, що люди просто почали більше звертатись із такими проблемами, бо суспільство починає розуміти, що дуже багато ситуацій, які ми вважаємо нормою, насправді нею не є. Шантаж грошима, схиляння до статевих відносин, бо “ми сім’я”, крики на дитину чи старших батьків, бійки, бо “напилися, то що з них взяти”. Кожен із цих випадків підпадає під відповідальність. А з початку карантину правоохоронці та соцпрацівники масово поширювали інформацію про план безпеки під час карантину.
***
Зі згаданих вище 289 підтверджених випадків потерпілими визнано 326 осіб, тому що постраждалими вважають і дітей, які є свідками домашнього насильства. Із них 218 – жінки, 54 – чоловіки та 54 – діти (особи, які не досягли 18 років). Цифри, які також говорять про те, хто найчастіше страждає від домашнього насильства у заявлених випадках.
За січень-квітень 2020 року в Тернополі відкрито 15 кримінальних провадження стосовно випадків домашнього насильства, з них 3 за статтею 126-1 “Домашнє насильство…” та 2 – за статтею 390-1 – “Невиконання обмежувальних заходів…”. Ще одне, за статтею 126-1, відкрили днями, тож воно “піде” у травневу статистику.
Загалом у Тернополі найчастіше фіксують випадки психологічного та фізичного насильства, розповідає Адамович.
– На другому місці – економічне, а після нього – сексуальне. Щодо сексуального насильства – це взагалі одиничні випадки. Однак справа не в тому, що це трапляється вкрай рідко, – пояснює майор. – Люди ще тільки усвідомлюють можливість повідомляти про такі факти. Зрештою, далеко не всі розуміють, що таке домашнє насильство загалом. На жаль, наш менталітет ще не дозволяє виносити з дому такі факти.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews
Фото: pixabay