19 жовтня Дарницький райсуд Києва заборонив розповсюджувати тираж книги Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» в «такому вигляді». На увазі мають формулювання, якими супроводжуються моменти, коли в книжці згадують Віктора Медведчука, котрий був адвокатом поета. Суд прийняв рішення, що певні фрази порушують честь та гідність політика.
Сам автор книжки, журналіст Вахтанг Кіпіані з рішенням суду не погодився і подаватиме апеляцію, про що написав на своїй фейсбук-сторінці. Крім того відзначив, що тираж книжки, який залишився, розкупили за якусь годину.
https://www.facebook.com/vakhtang.kipiani/posts/10158609227452410
Яким же був Василь Стус під час першого та другого арештів, чи врятувало б його присудження Нобелівської премії та завдяки кому до нас дійшли його твори, написані в камері, – про все це свого часу розповів автор книжки “Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР” історик та журналіст Вахтанг Кіпіані.
6 січня 2020 року Василеві Стусу виповнилося б 82 роки. Напередодні в Тернополі репрезентували книжку, що містить деталі його судової справи.
Ідея написати детальне дослідження трагічної долі Василя Стуса народилась у відомого журналіста та автора кількох книжок-історичних досліджень, як він сам каже, з дуже простої причини.
– Приблизно 30 років тому я не потрапив на перепоховання Василя Стуса, я про це банально не знав. І через кілька днів після того, як 19 листопада 1989-го року це відбулося, до Миколаєва, де я тоді жив, повернулися мої знайомі. Вони й розповіли мені, що там було 100 тисяч людей, сотні прапорів. І для мене це вже був упущений момент. Стус мені через це став цікавим.
Тоді Кіпіані “крутився” в середовищі колишніх дисидентів, тож почав розпитувати людей, які знали Стуса, чи були знайомі із його життям.
– І в 92-93-х роках я, вже як журналіст, почав писати і до миколаївських, і до загальноукраїнських видань. Половина тих текстів була присвячена людям із руху опору. Одним із героїв тих публікацій, а згодом і програм та телефільмів, став і Стус. Великою мірою моя позиція щодо нього формувалась під впливом колишнього політзека і співкамерника Стуса Василя Овсієнка.
Сам Овсієнко провів у радянських таборах понад 13 років. Двічі частину свого табірного терміну в Мордовії і частину на Уралі — саме зі Стусом.
– Але в процесі я як історик за фахом почав збирати не лише усні свідчення про поета, але й інші документальні: вирізки з газет діаспори, запрошення на події, присвячені Стусу, зрештою, були там матеріали вже про події часів незалежності.
Тоді ж Кіпіані вирішив, що варто починати шукати матеріали, які є в архівах колишнього КДБ.
– Я ще в 90-х роках звертався туди і в справі Стуса, і щодо інших людей, але відповідь була негативною. Пам’ятаю, я питав про Валерія Марченка, журналіста і політзека. На що співробітник архіву мені відповів: “Ви хочете матеріал про людину, яка писала про цих карателів?”. У Марченка було кілька нарисів про повстанців, оунівців. І от цей колишній співробітник КДБ вже в незалежній Україні назвав цих людей карателями, – гнівно розповідає журналіст.
Однак у 2014-2015-х роках, завдяки зусиллям Українського інституту національної пам’яті та українських політиків, доволі швидко почалась реалізація серії декомунізаційних законів, один з яких дав можливість працювати з матеріалами тоталітарного часу.
– Тож у 2015 році я вирішив, що справа Стуса має потенціал бути книжкою. Не потрібно намагатись розповісти всю історію поета, бо є прекрасні аналітичні роботи, зокрема, Дмитра Стуса (сина поета – авт.) “Життя як творчість”. Я вирішив зупинитись лише на одному епізоді з його життя, що тривав всього пять років. Але це останні роки його життя – найбільш трагічний і найбільш загадковий період.
На руках у журналіста опинились електронні версії шести томів справи.
– Матеріали КДБ дають нам іншу перспективу на поета, бо всі наші історії від визвольних змагань до незалежності – написані жертвами або борцями. Майже немає спогадів людей, які брали участь у репресіях українського населення. А от у випадку Стуса є ряд документів, написаних слідчими, експертами, журналістами, але під диктування КДБ. Фактично, справа Стуса – це п’єса, написана Комітетом Державної Безпеки, в якій Василю Стусу віддали певну роль. Ця роль – людини в обставинах, на які вона не могла вплинути – для мене було важливим хоча б спробувати це показати.
“Зимові дерева”: перше зізнання
Кіпіані розповів, що спершу була ідея висмикувати найцікавіше, щоб кліповим методом дати багато цікавих деталей. Але водночас це давало би підстави казати, що з книжки викинули багато того, що варто було б залишити. Тому в додатках книжки є повні документи, хоч, звісно ж, далеко не всі.
– Думаю, ця книга буде цікавою для всіх, хто хоче зрозуміти, як звичайна людина, а Василь Стус був не з бронзи чи бетону, йшла до себе багато років. І в цьому процесі теж робила помилки і падала. Тому переді мною було питання, чи вставляти в цю книгу один із документів, який в КДБ вклали в цю справу? Мова йде про документ 72-го року, де Стус фактично підписує зізнання. Його книжка “Зимові дерева” вийшла в націоналістичному видавництві у Великобританії, і, згідно з документом, він відмовляється від неї, пише про бандерівських верховодів, які, не питаючи дозволу, цю книгу видали. Він пише, що “є радянським літератором, а не націоналістом, і ніколи ним не буде”. Це не вписується в наш сформований образ Стуса. Ми не знаємо мотивів того вчинку і чому були саме такі слова, можливо, аби зменшити тиск слідства і скоротити термін, який він і отримав. Зрештою, в КДБ цьому документу ходу не дали, – розповідає Кіпіані.
— Його історія переконує: тут і сьогодні ми можемо бути кращими громадянами. Нам не так страшно. Ми набагато більше вміємо, у нас набагато більше можливостей говоріння. Василь Стус і його друзі дали нам можливість бути гідними сьогодні, мати можливість говорити. Це найважливіше, – каже Вахтанг Кіпіані.
“… його вбили ще в 65-му”
Стус у справі 80-го року не подібний на себе у справі 72-го, зауважив історик.
– Життєвий шлях, який він пройшов, — це його вибір. Зрештою, після першого ув’язнення він міг би повернутись додому і не сісти, як це багато хто робив, — пояснює історик. — Вдруге Стус засуджений не як літератор і це, на мій погляд, дуже важлива річ. Я навіть придумав таку формулу: в 72-му судили поета, а у 80-му — українця. В справі 80-го року ніякої поезії вже нема, а є чиста громадянська та правозахисна діяльність, спрямована на те, аби продемонструвати світові, що є люди, які виборюють свободу людини у Союзі. У документах справи занотовано, як Василь Стус не раз називав радянську владу фашистською. У 79-80-х роках сильнішого слова, аби без лайки оцінити дійсність, не було.
Вахтанг Кіпіані пояснив, що поета позбавили права говорити впродовж фактично останніх його 20 років життя.
– Його остання публікація в Союзі датується 65-м роком, – уточнює історик. – Моя теза така: Стуса-поета вбили ще в 65-му.
“З таборового зошита”
Про останні роки життя поета інформації дуже мало. Відомо, що він продовжував писати та перекладати. Однак багато його роботи просто зникло.
– З табору вдалось передати тільки 12 есеїв, які ми знаємо як “З таборового зошита”. Те, що вони потрапили на волю, було чудом і щастям. Василь Стус писав на технічному папері, який вдавалось роздобути під час виконання робіт, із цього паперу витирав масло і майже як на пергаменті вишкрябував тексти, відтак папір скручував, заклеював целофаном, – розповідає далі Кіпіані.
Оскільки Стуса позбавили можливості побачень, то цю збірку есеїв ми можемо читати зараз завдяки литовському політв’язню Балісу Гаяускасу, з яким Стус свого часу сидів у одній камері. Саме він передав нотатки своїй дружині під час побачення.
– Перед кожним побаченням обидві сторони проходили через обшуки. Іноді вони були надзвичайно брутальними. Одного разу Стус просто відмовився проходити їх до кінця, таким чином пожертвувавши побаченням із сином та дружиною. Можна лише уявити, наскільки жорстоким та непосильним це було для людини, якщо вона готова була відмовитись від зустрічі із найдорожчими. Один із засуджених, який відбував частину покарання разом із Стусом, згодом розповідав, що винести оці твори поета було дуже важким і ризикованим завданням. Яким чином це вдалось дружині Гаяускаса? Політв’язень дуже делікатно зауважив, що пронести їх можна було лише у “невимовних місцях”.
“Нобелівка”, що мала би врятувати
Ще один факт із біографії Стуса, який досі багатьох змушує злитись та переживати через несправедливість життя, – висунення поета на здобуття Нобелівської премії з літератури в 1985-му році.
– Стус, очевидно, найвидатніший український поет другої половини ХХ століття. І це не лише моя думка, а й думка фахівців, – каже Кіпіані. – Його місце визначене та визначне. Але в той момент він був відомий у дуже вузьких колах: твори Стуса практично не були відомі сучасникам, і що найпроблематичніше – не були перекладені іншими мовами, що критично важливо для номінації на премію. В українців діаспори було розуміння, що це масштабна фігура і треба було якось його підтримати. Тож наприкінці 1984-го у Торонто створили “Міжнародний комітет для осягнення літературної нагороди Нобеля Василеві Стусові в 1986 році” . Була така наївна ідея, що, якщо він отримає цю премію, то Горбачов мусить його випустити.
Це була ціла схема, яка, на жаль, не спрацювала. Однак певні кроки у справі таки зробили: готували переклад віршів на англійську. Та навіть тоді, коли члени комітету дізнались про смерть Стуса, не залишили сподівань і звернулись до шведського короля.
– Де факто Стуса так і не висунули на Нобелівську премію. Жодних підстав серйозно говорити, що цей комітет міг досягнути бодай хоч якогось успіху, – немає, – запевнив Кіпіані.
Спектакль з наперед відомим фіналом
У справі Стуса також є чимало свідчень інших ув’язнених дисидентів. Вони згадували поета як людину, яка не мирилась із системою.
– Цікавість справи Стуса 80-го року ще й в тому, що у ній бачимо фарсовість радянської системи правосуддя. Не можна сказати, що у Стуса був поганий адвокат і тому його посадили. У багатьох членів Гельсінської групи (Стус приєднався до Української Гельсінської Групи в 1979 році – авт.) були хороші адвокати і це нічого не означало. Всі члени Гельсінської групи були засуджені, всі отримали по п’ятнадцять років. Усім учасникам судового процесу відводилась лише роль у спектаклі, фінал якого був прописаний. Рішення щодо вироку ухвалювали в Москві, а київське КДБ тільки демонструвало ретельність у пошуку та збиранні матеріалів, фіксації антирадянських дій, – пояснює Кіпіані. – Звичайно, інтерес до справи Стуса пов’язаний також із тим, що його адвокат, Віктор Медведчук, є політично вагомою фігурою вже багато років. У цій справі, на мій погляд, він є нікчемно маленькою фігурою. Зрештою, він образився на цю книжку, бо там я називаю його “шісткою комуністичної системи”, але я не вважаю це образою. (Віктор Медведчук подав до суду на Кіпіані з вимогою заборонити розповсюдження “Справи Василя Стуса” та спростувати, на його думку, “недостовірну інформацію, викладену в книзі” – авт.).
Медведчук був тим, хто мусив відбути свій номер у залі суду, впевнений Кіпіані.
– Зрештою, він зробив це дуже нефахово навіть як для радянського адвоката. Він не міг виграти цю справу, але міг би вимагати, приміром, експертиз чи вказати на “нестиковки” слідства, – переконаний історик.
About the author
“Літр баланди та 450 грамів каші, а тоді 10 годин на шахті”: історія політв’язня з Тернопільщини Ігоря Олещука
– Кадебісти знайшли написаний мною звіт, але під псевдонімом "Грушка". Там я писав, що в школі була дискусія стосовно Мазепи. Історик називав його зрадником, а ми з однокласниками не боялися назвати його патріотом. По цьому знайшли мою контрольну роботу і прийшли по мене... Дали 25 років таборів суворого режиму. Мені було 17... Травень 2021-го року. Майже 73 роки опісля, двором, що на початку вулиці Коперніка, походжає чоловік. З сусідніх дворів вітер приносить сюди білі пелюстки цвіту аличі та вишень. І волосся у чоловіка таке ж біле. Надворі +20, а він – у довгій куртці. Ліва рука – у в'язаній чорній рукавиці. Згодом пояснить: рука мерзне і опухає. Чоловік оглядає дві наглядацькі вишки. Деревина почорніла від дощів. Де-не-де поламані поручні. – Діти гралися, – з посмішкою каже чоловік в чорній рукавиці. Прикидає, що варто десь дістати 3,5 метри дощок, аби встигнути […]
Захворюваність на ковід на Тернопільщині знижується вже 5 тижнів поспіль – епідеміолог
На Тернопільщині тенденцію до зниження захворюваності на ковід спостерігають вже 5 тижнів поспіль, про це на засіданні міського оперативного штабу для боротьби з коронавірусом 14 травня розповів лікар-епідеміолог обласного лабораторного центру Володимир Паничев. З 7 квітня в області спостерігають тенденцію до зниження захворюваності, однак впродовж тижня захворюваність не однакова. Це стала тенденція в цілому в країні, пояснив епідеміолог. – Пов'язано це з поведінкою людей, які зазвичай не звертаються за допомогою в п'ятницю-неділю, а чекають до понеділка. Тому середа-четвер – це тижневі піки, – каже Паничев. – Попри це, жовта лінія на діаграмі – це лінія тренду, яка вказує на тенденцію до зниження захворюваності. Впродовж трьох останніх тижнів середньоденна захворюваність в області наступна: – на цьому тижні – 146 випадків в середньому за день; – на попередньому тижні – 211; – два тижні тому – 271. Ці цифри говорять про чітку тенденцію […]
Тернопільським пенсіонерам за віком знову відновлять пільговий проїзд вдень
Із суботи, 15 травня, в Тернополі скасують обмеження щодо пільгового проїзду пенсіонерів за віком з 10.00 до 16.00. Відповідне рішення ухвалили на засіданні міського штабу для боротьби з коронавірусом. Нагадаємо, це обмеження ввели 22 березня, зважаючи на те, що через карантинні обмеження місць у громадському транспорті не вистачало для всіх, а особливо важко було дістатися на роботу працівникам критичних структур, зокрема, медикам. Як оцінив епідемічну ситуацію в місті лікар-епідеміолог Володимир Паничев, вона має тенденцію до зменшення кількості інфікованих. І вже не перший тиждень. – В цілому ситуація, яку ми спостерігаємо на сьогодні, є підставою, щоб приймати рішення про послаблення карантинних заходів, – каже Паничев. – Відповідно до постанови Кабміну №320, яка дає право посилювати заходи місцевій владі, тепер можна розглядати питання щодо скасування деяких обмежень, введених раніше. Наприклад, щодо обмеження проїзду у громадському транспорті. Читайте також: “А де ж транспорт? […]
Хто зміг потрапити на фінал Кубка України та що відбувається на стадіоні (фоторепортаж, відео)
Бути присутніми на фіналі Кубка України з футболу, де 13 травня зіграють "Динамо" (Київ) та "Зоря" (Луганськ), змогли далеко не всі. Із виділених лише 3000 місць на матч потрапили люди "від футболу", медики, атовці та вихованці дитячих спортшкіл. Про це Терміново розповів голова обласної асоціації футболу Тарас Юрик. За його словами, перш за все квитки отримали "довколафутбольні" люди. – В нас були колективні заявки усіх команд чемпіонату області та чемпіонатів районів, вони мали можливість викупити певну кількість квитків. На це була виділена квота. Велику частину отримали ветерани футболу та дитячо-юнацькі спортивні школи, – розповідає Юрик. – Квитки отримали медики, воїни АТО. За словами Юрика квитки отримували за принципом колективних заявок. Крім того частина квитків пішла і на команди "Зоря" та "Динамо". До цього на рішенні міського штабу для боротьби з коронавірусом йшла мова, що їм виділять 10% від квитків. Дісталися […]
“Мінусуємо в прирості захворювань”: ситуація з ковідом на Тернопільщині різко покращала, але чекають на наслідки травневих свят (відео)
На Тернопільщині та в обласному центрі, зокрема, різко знижується кількість випадків інфікування коронавірусом, а також кількість пацієнтів, які саме хворіють. В Тернополі приріст захворюваності взагалі пішов у мінус – становить -49,8%. Такі дані на засіданні міського оперативного штабу для боротьби з коронавірусом у п'ятницю, 7 травня, повідомив лікар-епідеміолог Володимир Паничев. Епідеміолог нагадує: перед святами він висловлював занепокоєння, щоб внаслідок застіль та гостин рівень захворюваності не почав рости знову. Але наразі критерії оцінювання ситуації дозволяють говорити, що є тенденція до зниження і вона є стабільною: адже знижується не лише кількість нових випадків, а й зменшується кількість людей, які хворіють. – Станом на сьогодні це 6 468 людей, а це вдвічі нижче, ніж ми мали в пік підйому захворюваності, – каже Паничев. – Кількість тих, хто одужують, перевищує кількість тих, хто захворіли. Зменшується також відсоток зайнятості ліжок у медзакладах: 29,7% – це […]
Теми, які викладати геть нелегко: чому навчатимуть тернопільських старшокласників на резонансному спецкурсі
У 2021-2022 навчальному році “Основи сім’ї” ввійдуть до переліку предметів, які мають бути у шкільній програмі Тернопільської міської територіальної громади. Відповідне рішення ухвалили на сесії міськради наприкінці січня цього року. Хоча напередодні по Україні активісти, батьки та фахівці піддали курс нищівній критиці через наявність у підручнику спірних тез та засилля шаблонних, але не завжди підтверджених реаліями, некоректних висновків. Щоправда, до частини зауважень автор курсу все ж дослухався. У Тернополі кінцеве рішення таки дали можливість приймати учням та їх батькам. Якщо вони вирішать, що ці уроки не є необхідними, на них можна буде не ходити. Оцінюватимуть предмет як кінцевий запис у табелі “зарах/незарах”. Аби зрозуміти, про що саме цей курс, журналістка видання “Терміново” придбала робочі зошити для учнів 10-11 класів та проглянула їх із психологинею, директоркою Тернопільського обласного центру соціально-психологічної допомоги “Родина” Оленою Нагірною. Тут мусимо зробити уточнення: після численних звернень […]
