- Покажіть мені того, хто проектував цю стіну! – сива жінка не стримує емоцій.
Матері бійця Станіслава Лаврика та Олега Гулька, який загинув у перший рік війни, приїхали з Заліщиків. Жінки кажуть, людина з поганим зором не зразу знайде ім’я героя.
- Подивіться, ну, що це таке? Ні з ким не порадились, в нас тут є мами, голова організації, – каже Віра Лаврик. – Це, знаєте, так: “Я тобі зробив, а ти тішся”. Невже не можна було запитати тих мамів запитати? Наліпили, наліпили… За радянського союзу герої були всі по колонках, а це подивіться… Невже наші діти за отаке мальовидло віддали життя? Це неповага до нас, таке до нас відношення, так нас люблять.
Жінки стверджують, незадоволені більшість родичів. Голова громадської організації “Єдина родина Тернопільщини” Наталія Горайська менш емоційно пояснює, у чому проблема.
- Сімдесятилітнім мамам треба сюди брати супроводжуючих, щоб знайшов цю фамілію, – говорить пані Наталія. – Вони навіть не впорядковані, не вказано з якого району людина, де він загинув.
Проект із родичами ніхто не погоджував, домовились лише про місце біля пам’ятника Степанові Бандері.
Утім, у своїй промові жінка зазначила: “Навіть якщо щось трохи не так, як ми собі уявляли, цей меморіал – символічне місце, він полегшив трохи наше життя”.
На стелі викарбувано 105 імен солдатів з Тернопільщини, які з 2014 по 2019 роки за різних обставин загинули в АТО. Кожна з матерів принесла квіти чи лампадки до символічної стіни пам’яті. Знаходячи на стелі ім’я синів і чоловіків, жінки не стримували сліз.
Прийшли на відкриття й представники влади і 44-ї окремої артилерійської бригади.
Прізвища бійців вибиті на темно-вишневому граніті. Три меморіальні плити розміром 1, 55 на 0, 95 метрів та вагою близько 700 кг кожна, встановлені на чорному лабрадориті. Він, як зазначає автор пам’ятки, архітектор Данило Чепіль, символізує землю у вибухах, терикони Донбасу.
Плити були вже готові, коли прийшла звістка про загибель Віталія Собка з Лановеччини, його прізвище нанесуть на стелу згодом.
