Сто років тому чи не єдиною кар’єрою жінки могла бути лише сім’я. Незаміжня жінка мала мінімум прав і її життя належало скоріше родині, аніж їй самій. Після заміжжя вся її подальша доля була вже в руках чоловіка. Якщо ні батько, ні чоловік не бачили необхідності в отриманні жінкою хоч якоїсь освіти, то шанс колись заробляти гроші був мінімальний. Якщо жінка через життєві обставини залишалася сама з дітьми, їй доводилося або створювати нову родину, або решту життя залежати від доброї волі батька чи братів. Це за умови, що вони могли її прогодувати. Забезпечити себе без певних навичок чи знань вона просто не мала шансів. Здавалося, феміністичний рух покращив ситуацію: жінки отримали значно більше прав, почали здобувати освіту, отримали шанс стати фахівчинями, однак ніхто не зняв із них того першого “обов’язку” – догляду за сім’єю. І якщо ти його не виконуєш, то про кар’єру навіть не думай.
“Із цим всім – до мами”
– Це починається в той момент, коли у тебе 20-річної на співбесіді питають: коли ви збираєтеся заміж, а народжувати? До тебе лізуть із питаннями, з якими часто не ризикують звертатися найближчі. У чоловіків такого не питають, звісно ж, – пояснює тернополянка Анна, котра сама виховує двох дітей.
Із чоловіком Анна розлучилася півтора року тому, аліментів він не платить, бо офіційно ніде не працює, натомість, як іронічно зауважує жінка, “активно в’є гніздо” з іншою. Турбота про дітей лягла на Анну.
– Тато в нас, як-то кажуть, – недільний. Приходить із цукерками, до карантину водив дітей у кіно, в парк погуляти. В мене з двома роботами на це не завжди є час. Тому діти часто ображаються, хоча мені насправді гріх нарікати: малі добре розуміють, хто їх годує та вдягає. Тут дилема: або я багато працюю, але зате діти ситі-взуті, або я маю на них більше часу, але тоді ми забуваємо про “плюшки” та нову пару кросівок, он ту – з єдиноріжками, – описує ситуацію жінка.
Читайте також: “Я стала кращою версією себе”: тернополянки – про зміни у житті
Насправді Анна не приховує гордості за себе: вона працює технічною райтеркою в ІТ-компанії, тож заробляє достатньо, аби утримувати себе та дітей. Крім цього має додаткові замовлення на написання рекламних текстів. За освітою вона філологиня, закінчила факультет іноземних мов. Вчителькою не працювала жодного дня, окрім тих, коли приходила до школи на практику. Натомість пів року попрацювала промовтеркою, хоча навіть таку роботу шукала довго і проблемно – студентку без досвіду роботи не хотіли брати навіть на роздачу листівок. Після закінчення вишу вийшла заміж, одразу ж “пішла в декрет”, а коли доньці було 3 роки, завагітніла ще раз. Коли сину було два роки, подружжя розлучилося. Однак, ще в першому декреті жінка знайшла оголошення про пошук копірайтерів, вирішила, що спробує.
– Спершу брала копійчані замовлення, це скоріше було навіть не для заробітку, а для того, щоб мозок почав помалу повертатися до руху, – розказує Анна. – Писати я любила завжди, а тут вчилася майже з нуля. Робота нескладна, але варто було розібратися з усіма цими семантичними ядрами, унікальністю тексту. Деколи треба було писати на теми, в яких я була повний нуль.
Але з часом вдалося набити руку і перейти на вищу оплату праці. А потім ризикнула відповісти на оголошення про пошук англомовних авторів. Хтось її радив своїм клієнтам, ті – ще комусь. Таким чином потім перейшла в ІТ. А потім шлюб розпався.
– Знаєте, скільки разів я чула “поради” рятувати шлюб, бо ж як я сама з дітьми? Що зраду треба пробачити, хоча насправді ніхто й не просив у мене пробачення і не поспішав назад, – пояснює Анна. – Ексчоловік пішов до іншої жінки, наразі зберегти гарні стосунки нам не вдається. Раніше спілкувалися лише щодо дітей і того, що їм треба. Але потім донька мені передала, що просила в тата оті кросівки з єдинорогом, бо старі порвалися. Він сказав чітко: “Із цим усім – до мами”. Я купила ті кросівки. Але справа зовсім не в цьому.
Зважаючи на те, що після розлучення дітей в Україні залишають майже в усіх випадках саме з мамами, то на їхні плечі лягає не лише купувати кросівки, а й забезпечувати належне виховання. В судових реєстрах є чимало прикладів, коли розлучених жінок притягають до відповідальності, бо діти не відвідують уроки. Один випадок – надто красномовний: жительку Тернопільщини притягли до відповідальності за те, що син пропускав дистанційне навчання. Виявилося, що вдома просто не було підключено інтернету.
– Я зараз скажу страшну річ: наше суспільство будь-який гріх чоловіка проти сім’ї списує на “та що з нього взяти?”, – емоційно каже Анна. – У моєї подруги народилася дитина з інвалідністю. Спеціально кажу, що в подруги, а не в її родині. Чоловік не витримав лихої долі і пішов з сім’ї через рік, бо “він на таке не підписувався”. Якби таке зробила жінка, яка, до речі, також не підписувалася на лікарні, невиліковні діагнози, недоспані ночі і вічні стреси, її вже би розіп’яли. Чоловікам таке сходить з рук.
«Кар’єра – мама»
– Коли мене питають, ким я працюю, я чесно кажу, що мамою, тут у мене чималий стаж, – усміхається Тетяна.
У них із чоловіком троє дітей і спільний бізнес. Точніше так: бізнес заснував чоловік, поки Тетяна переходила з декрету в декрет. Згодом їй довелося здобувати геть іншу освіту. Для роботи у невеличкому підприємстві, яке постачає будматеріали, її філологічний диплом не згодився би ні дня. Натомість бухгалтерка була потрібна. Тож академвідпустку довелося не продовжувати, а кидати навчання остаточно і йти на онлайн-курси бухгалтерів, бо платити зарплату ще одній людині чоловік на початку не міг та й боявся. Тому на сімейній нараді вирішили, що вагітна вже другою дитиною Тетяна спробує себе.
– Чи хотіла я бути бухгалеркою? Ну… Це не зовсім моє насправді, навіть геть не моє. Але я вірю, що людина може здобути всі необхідні їй знання, якщо в цьому є потреба. Я хотіла бути вчителькою, спілкуватися з дітьми, пояснювати їм про художні прийоми в творах, бути суворою, але справедливою, – мрійливо розповідає Тетяна. – Але тепер у мене своя мінішкола, і все це я буду пояснювати як мінімум трьом учням.
Читайте також: Одним можна, іншим – ні: у Тернополі породіль розділили в правах на партнерські пологи
Коли Тетяну питають, чи не важко їй із чоловіком і працювати разом, і вдома разом, вона пояснює: і сім’я, і родина – це їхні спільні проєкти, де вони однодумці. Але їй страшно й подумати, що буде, якщо щось десь піде не так.
– Коли почався карантин, у нас із чоловіком настали не найкращі часи. Попри те, що люди кинулися на карантині робити ремонти, прибутки у нас впали дуже сильно. Зрозуміло, що почалися сварки. Діти перейшли на дистанційне навчання, довелося чимало часу проводити із ними. Одні займаються в скайпі, інші – в зумі, комусь треба вайбера, – розповідає жінка і радіє, що принаймні могли дозволити кожній дитині окремий ґаджет, бо в багатьох родинах на це немає грошей.
Чоловік спершу намагався допомагати, але у нього не було витримки до такого. В результаті тато злий, діти в сльозах, домашнє не виконане. В мами таких привілеїв не було, доводилося розгрібати все.
– А якщо згадати, що працюю я бухгалтеркою, а ще відповідаю за постачання товару, і це все цифри, і потрібно зосередитися, а тебе зі всіх сторін шарпають троє дітей, а тут ще хтось телефонує, щось уточнює… Ну, ви зрозуміли, що це був “Політ над гніздом зозулі”, – тепер жінка сміється, коли це розповідає. Але тоді все закінчилося скандалом і мінімальним перерозподілом обов’язків.
Чоловік узяв на себе точні науки, Тетяна – свою улюблену філологію. Але що робити в таких випадках жінкам, які виховують дітей самотужки – складно навіть уявити, погоджується жінка. І це лише про уроки. А ще ж приготувати їжу, поприбирати. Коли вся родина цілими днями вдома – то й безлад був постійний.
Коронавірус і “жіноча” робота
Під час пандемії, коли більшість родин перейшли на дистанційний режим, а діти – на дистанційне навчання, саме в жінок зросла кількість роботи. “Оперативна гендерна оцінка становища та потреб жінок у контексті ситуації з ковідом”, яку здійснила організація «ООН Жінки» й опублікувала в травні 2020 року, наводить такі дані: за результатами соціологічних досліджень, проведених напередодні загострення ситуації з COVID-19, 83% чоловіків і 84% жінок вважають, що головне завдання жінки – дбати про дім і сім’ю; 52% респондентів зазначили, що переважно жінка займається вихованням дітей в їхній сім’ї, а 64% – що переважно жінка готує їжу. 63,5% опитаних жінок відзначили, що збільшилася кількість часу, яку вони витрачають на прибирання, 50,5% – часу на приготування їжі.
У статистичних даних також звертають увагу, що більше часу на домашні клопоти витрачають ті, в кого є діти, тим паче, у кого їх декілька.
“Так, серед опитаних матерів однієї дитини 51,4% повідомили про збільшення кількості часу на приготування їжі, серед матерів двох дітей – 61,8%, серед матерів трьох і більшої кількості дітей – 68,5%. 53,3% респонденток відзначили збільшення часових витрат на психологічну, емоційну підтримку дорослих членів сім’ї. У контексті традиційного розподілу гендерних ролей саме від жінок очікується забезпечення емоційного комфорту членів сім’ї. За умов браку розвинених інститутів психологічної допомоги та низької культури звернення по таку допомогу в кризових ситуаціях, жінки в сім’ях компенсують це власною емоційною працею”, – резюмують у дослідженні.
Тетяна не любить говорити про себе як про жінку, котра надала пріоритет сім’ї, а не кар’єрі. Каже – просто змінилися плани. Але коли думає, якою би хорошою вчителькою могла бути, зізнається: стає гірко.
Читайте також: Онлайн-освіта чи фікція: як насправді відбувалося навчання у школах Тернополя під час карантину
– Думаю, що в мене здорові діти, чудовий чоловік, нам є де жити, зрештою, в мене є робота. Але мати роботу і робити кар’єру – це не одне й те ж. Хоча я намагаюся вголос не нарікати навіть подругам чи мамі, бо скажуть, що з жиру бішуся, – зізнається Тетяна. – Та іноді я мрію: от діти виростуть, і я таки закінчу виш, і стану вчителькою. Хоч я прекрасно розумію, що цього ніколи не буде, бо потім на мені буде догляд за батьками. Моїми і чоловіковими. Бо це замкнене коло.
Вибір без вибору?
У своїй книжці “Між двох вогнів: чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю” її авторка Анна-Марі Слотер розповідає про аналогічну ситуацію і в Сполучених Штатах Америки і наводить аргумент, із яким важко сперечатися: суспільство не любить історій, коли жінка між сім’єю та кар’єрою обрала друге.
“Соціум вважає, що саме жінки мають наглядати за рідними і що вони краще за чоловіків можуть із цим впоратися… В той же час Дослідники Pew Research у 2013 році оприлюднили щодо батьківства таку статистику: для 50% татів і 56% матерів, які мають неповнолітніх дітей, складно встановити баланс між обов’язками на роботі та у сім’ї. І майже однакова кількість татів і мам погодилися із твердженням, що вони обрали би догляд за дитиною вдома, але їм доводиться працювати, бо потрібні гроші”, – пише Слотер.
Однак, як бачимо, жінкам зазвичай обирати не доводиться. Єдине, на що вони ще можуть хоч якось вплинути, – це планувати кількість дітей у родині.
Як пише у своїй книжці “Турбота як робота” соціологиня та докторка соціологічних наук Олена Стрельник, за результатами дослідження праці, проведеного Держкомстатом України 2005 року, понад половина жінок, які мають дітей дошкільного віку, заявили, що їм «порівняно складно», «складно» або «не вдається» поєднувати роботу з виконанням домашніх обов’язків.
Незважаючи на те, що ми живемо вже у ІІІ тисячолітті, гендерна роль жінки не надто змінюється. Жінки здебільшого мусять обирати або материнство, або кар’єру, бо брати на роботу матір хочуть не завжди. Забезпечити цей баланс мусить держава, але поки такі питання не надто для неї пріоритетні. А варто! Бо скільки б жінок змогли реалізувати власні таланти і зробити суттєвий внесок у економіку. Та ж Анна-Марі Слотер доводить: працедавцям вигідний міф про те, що матері не можуть виконувати всіх своїх посадових обов’язків, насправді ж жінки, котрі мають дітей, працюють на рівні з рештою, якщо є відповідна корпоративна культура, лояльна до матерів. Єдине – вони не завжди можуть працювати понаднормово. Тож наразі права матерів залишаються захищеними хіба що на папері.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews
Всі фото: unsplash
