26 грудня в селі Заруддя на Зборівщині після майже 20 років пошуків знайшли дзвін місцевого костелу. Місцеві мешканці заховали його ще на початку Другої світової – таким чином хотіли врятувати дзвін від сумної долі: у пам’яті ще зберігали спогади, як за 25 років до цього церковні дзвони та органи з костелів йшли на переплавку для потреб армії.
Захований 80 років тому дзвін знайшов місцевий житель Микола Луців. Про пошуки церковної реліквії він знав ще з того часу, як вчився в школі. Тоді його вчителька разом із фахівцями зі Зборова шукала дзвін приблизно в тому місці, де його начебто заховали. Однак пошуки були невдалими.
– Це був чи то 2003-ий, чи 2004-ий рік, – згадує пан Микола. – Я тоді вчився в 4 чи в 5 класі. Вчителька, котра займалася пошуками, – місцева. Чи то батьки їй розповіли про того дзвона, чи хтось зі старожилів. От вона і почала пошуки.
Як вказано у праці Słownik geograficzny Królestwa Polskiego, в 1890 році у Зарудді мешкали 447 греко-католиків, 147 римо-католиків та 15 юдеїв. В іншому реченні вказано, що з місцевих мешканців 447 були русинами (тодішня назва українців – авт.), а 156 – поляками. Як то часто буває, національність записували, зважаючи на те, якою мовою людина спілкувалася. Як би не було, поляки становили 1/4 громади Заруддя. Ось чому в 1905 році в Зарудді звели римо-католицький костел. Після війни частину поляків вислали на Сибір, частину вивезли до Польщі.
Як розповів Микола Луців, костел сильно постраждав під час Першої світової, однак його досить швидко відновили. Після Другої світової будівля змінила свою “спеціалізацію”: як то часто бувало, храм почали використовувати як склад для потреб колгоспу. А вже у 2000-х місцеві почали реставрувати будівлю. Оскільки католицької громади у селі вже не було, храм передали греко-католикам. Так замість костелу Святої Марії Неустанної Помочі почала діяти церква Святого Івана Богослова.Тоді й почали шукати дзвін.
– На старій світлині 1939 року на дзвінниці костелу видно 3 дзвони, – продовжує розповідати Микола Луців. – Подейкують, що один вже раніше знайшли і віддали в інший храм. Є також історія, мовляв у 70-х роках, коли почали будувати школу, бульдозером вигорнули старий дзвін. За однією з версій, якраз його і віддали в іншу церкву, за іншою – переховали. Можливо, це якраз і є той дзвін, який ми знайшли.
Дзвін пан Микола знайшов, як сам зізнається, випадково: за 50 метрів від того місця, де раніше шукали. Просто прийшов і почав копати. Коли зрозумів, що у землі таки щось є, покликав старосту села. Тож під ранок дзвін вдалося видобути з-під землі.
– Що мене туди повело, сам не знаю, – роздумує чоловік. – Він був закопаний на глибині 50-60 сантиметрів. Можливо, його справді вже переховали. Звісно, є ще сумніви, чи то справді той самий дзвін, адже на старому фото не видно аж так детально, але навряд чи хтось приніс його з іншого храму з іншого села, аби заховати.
Знайдений дзвін передали храму, якому він раніше і належав. За стільки років у землі він не пошкодився.
– Його лише почистити треба, а ще виточити і дочепити серцевину. Очевидно, оригінальну зняли, коли несли, щоб не було зайвого шуму. На дзвоні є ще невелика тріщина. Але, швидше за все, вона була ще з часів, коли він висів на дзвінниці, – припускає Микола Луців. – Тож він цілком робочий.
