26.11.2020
Історична спадщина Місто Новини

Тканину на кітель упівця виміняли в монастирі на нову ковдру: як в тернопільському музеї створюють експозицію про добровольчі батальйони

Звідки беруть експонати для музеїв? Дещо дарують небайдужі, дещо вимінюють, дещо доводиться діставати на “блошках” або й шити з нуля. Як створювали експозицію про добровольчі батальйони 20-21-го століть, розповіли в музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини. Його відкрили в Тернополі 20 листопада.

Колишня школа мистецтв на Медовій. Вікна заклеєні дитячими малюнками з написами “Дякую” і “Бережи себе” – ці послання для бійців українсько-російської війни. Зараз в цьому приміщенні діє музей національно-визвольної боротьби. Будівля велика, однак для такого музею поки що не надто підходить: маленькі кабінети точно доведеться перепланувати, аби розмістити експозиції. Перша з них – про добровольчі легіони минулого та теперішнього століть – розміщена просто при вході. Місця тут теж небагато. Але чим багаті.

Заступник директора музею з наукової роботи, кандидат історичних наук, Сергій Волянюк зустрічає одразу ж на порозі. Серед вихолощених снарядів та розписаних гільз з АТО/ООС, касок та бронежилетів із Майдану стоїть п’ять манекенів: троє з них демонструють форму сучасних добровольців: штурмовика, волонтерки-медика та бійця в так званій “кікіморі”. І якщо знайти одяг та екіпіровку для них не було особливо важкою справою, то знайти форму Українських січових стрільців та бійців УПА виявилось важчим завданням. Як шукали деталі та на які хитрощі доводилось йти?

– Ми започаткували проєкт “Українські військові формації XX-XXI століть”, – починає розповідати Сергій. – Він передбачає однострої, відзнаки та макети зброї всіх збройних формувань, які діяли в інтересах української держави та мали прив’язку до Тернопільщини. На відкритті ми взяли тему добровольців. Тож наразі поділили їх на три групи: під час Першої світової це був легіон Українських січових стрільців, під час Другої світової – учасники Української повстанської армії, в останні роки – хлопці та дівчата, які воюють на Сході України.

Мазепинка і лев

Першим Сергій показує однострій вояка легіону УСС, що відповідає зразку 1916-го року. Пояснює, що тоді цей легіон якраз базувався на території Тернопільщини.

– Цікавий факт: легіон створили в 1914-му році, а за два роки боїв, за бойові звитяги, австро-угорське командування дозволило бійцям мати особисті відзнаки. Зокрема, тоді ввели головний убір – мазепинку – та кокарду із левом, який спирається на скелю. Також для стрільців ввели петлиці національного кольору – синього, – на манекені присутні всі ці елементи. Однак що з цього всього справжнє, а що стилізоване?

Кожна річ потребує коштів, знайти шинелі того часу досить важко, тож вбрання для січовика довелось шити за викрійками того часу.

– Основою стала швейцарська шинель, яку знайшли на блошиному ринку, розкроїли і перешили у Львові, – розкриває секрет Сергій. – Допомагають в цьому реконструктори, які точно знаються на нюансах форми та екіпіровки бійців. Крій мазепинки прийняли в 1916-му році, тож замість австро-угорського кепі “усуси” носили власний головний убір.

Кокарду із левом музею подарував історик Сергій Ткачов.

– Це також копія, бо оригінали коштують шалені гроші, – зізнається Сергій. – Наявна кокарда є старшинською, про що свідчать промінці. Звичайні ж рядові стрільці носили звичайну, скромнішу. Загальновійськовий зразок був темно-сірого кольору з першим іменем імператора Австро-Угорщини.

Стандартний колір форми того часу був сіро-синім, точно як на манекені. Однак музейну ще треба доукомплектувати, пояснює Сергій. Ґудзики повинні бути бронзовими, але в загальному це дозволяє уявити образ стрільців.

– От пряжка – оригінальна. В 1914-1915 роках ХХ століття ремені були шкіряними, а з 1916-1917  років шкіри на всіх не вистачало, тому заміняли, чим було. Якщо в російській армії хлопці підперізувались шнурками, то в австрійській використовували ерзац-сукно. Як і на нашому манекені, – показує Сергій.

На правому плечі є ще спеціальний валик, який має пряме функціональне призначення. Під час Першої світової гвинтівку носили на плечі. Валик тримав її на місці і не давав шлейці спадати.

– Черевики для січовика ми знайшли на “секонді”, стесали тракторну підошву – і ось. На манекені також спеціально пошиті штани-гамаші, традиційні для того часу. Тоді носили або штани з обмотками до колін, або гамаші, – завершує опис стрільця Сергій Волянюк.

Пояснює, що в перспективі хочуть зібрати по три манекени всіх військових угрупувань.

– Якщо мова про УСС, то має бути рядовий, підстаршина і ще хтось зі старшинського складу. Чому важливо показувати останніх? Бо на них вже можна демонструвати різні медалі та галуни – відзнаки того часу.

Ще доведеться шукати речовий мішок, саперну лопатку, тарілки, ложки, набір для гоління — роботи чимало. Зараз в манекена є справжня фляга, знайдена на розкопках. А от макет-гвинтівка не зовсім підходить по часу.

– Наразі знайти гвинтівку Манліхера чи пістолет Маузер того часу не вдалось. Наявна у нас гвинтівка стосується пізнішого часу. З 1915-го року австро-угорське командування мало значні успіхи і перемоги проти російської імперської армії, а в них на озброєнні якраз бути гвинтівки Мосіна, копія якої і представлена тут. Відповідно, з браком озброєння залучали трофейні гвинтівки. Ми прикріпили штик-ніж і вийшов отакий січовик, – розповідає про музейні хитрощі Сергій.

Петлюрівка і тризуб

Форма вояка УПА – відновлена за світлинами 1944-1945 років.

– На ньому є традиційний головний убір — петлюрівка. Це щось середнє між картузом та мазепинкою, – Сергій знімає убір із манекена, показує крій. Справді, “крила”, як на мазепинці. – Його ввели війська Директорії, коли головним був отаман Петлюра, тому така назва і пішла в народ. Петлюрівки були самошитими, виготовляли їх за бажанням кожного бійця чи командира, щоб забезпечити свій відділ. А от кокардами в упівців служили вже тризуби.

Якщо говорити про зброю того часу, то в манекена повстанця є макет ППС 1943-го року (російська назва зброї “пистолет-пулемет Судаева” – звідси і скорочення ППС – авт.).

– Його розробили під час боїв у Сталінграді-Ленінграді і він був дуже популярним серед командного складу саме підпілля, ОУНівців та упівців, – продовжує працівник музею. – Конопляну сорочку для музею передала колекціонерка Віра Матковська. Сукно, з якого пошиті кітель-френч та петлюрівка, – це так звані американські ковдри оливкового кольору – гуманітарна допомога часів Другої світової. Ковдру ми знайшли в Підкамені у монастирі і обміняли на сучасний коц.

Такий обмін дозволив створити точну копію вбрання упівця. Адже в той час якраз такі ж ковдри і перешивали на військові кітелі.

– Ще на манекені є трофейний, за легендою, німецький ліхтарик для подачі світлових сигналів, радянська фляга та чоботи їхньої армії, офіцерський ремінь та штани-галіфе. Це якраз штани робітничої селянської армії, зразка 1941-1942 років. Вони є оригінальними, – Сергій показує на одяг, що колись був точно світлішого кольору, але це не так бруд, як час дещо змінив відтінки. – Штани знайшли в Києві на блошиному ринку.

Ще на манекені є речовий мішок, який в народі називали “сидором”, кобура від пістолета ТТ.

– Такий от вояк УПА насправді може бути і підстаршиною, зважаючи на його екіпірування.
В перспективі упівців також має бути троє: рядовий, підстаршина і старшина. Судячи зі світлин, вояки УПА часто носили свої нагороди та трофейну зброю із попередніх армій – це дозволялось і не регламентувалось командуванням. Тож манекени мають все це продемонструвати.

Музей тільки-тільки відчинив двері і в планах є чимало цікавих ідей. Однак фінансування – одна з перешкод. Оскільки в майбутньому експозицію планують доповнювати, то звертаються до всіх, хто міг би допомогти експонатами – зробити це.

А поки запрошують школярів, туристів та просто небайдужих до теми відвідати музей.

Він працює щодня з 9 до 17.00, крім суботи та неділі. Адреса: вул. Медова, 5.

Домовитись про екскурсію можна за телефоном 067-354-84-48.

Схожі пости

У Шумську перекинувся автомобіль. Пасажири у лікарні

Зачинені ресторани і скасовані рейси. Уряд запровадив більш жорсткі карантинні заходи

У Тернополі будівельна фірма влаштувала нелегальний кар’єр