05.12.2021
Анонс Гуманітарна сфера Новини

“Це є дійсність нашої праці”: що цікавого побачать тернополяни в найтеплішому українському фільмі 2019 року

В Тернополі почали показ “Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго” – документального кіно, в якому йдеться про роботу та позаробочі моменти працівників підприємства.

В Івано-Франківську є комунальне підприємство, що відповідає за подання тепла та гарячої води в домівки місцевих мешканців. Назва відповідна – “Івано-Франківськтеплокомуненерго” (ІФТКЕ). Його працівники роками латають старі труби, бо грошей вистачає лише на це, слухають гнівні монологи жителів будинків, коли починається опалювальний сезон, а після цього співають у профспілковому хорі “Чорнобривці”. Саме про цих людей і зняли фільм.

Прем’єру “підігнали” до початку опалювального сезону в Україні. Якщо задуматись, який це все має стосунок до Тернополя, то висновок після кіно очевидний: наші комунальники працюють в таких же умовах, а в нас так само течуть труби в найбільш непотрібний момент, у наших квартирах також  “кажуть, шо гріє, а воно не гріє” і “деруть страшні гроші, а насправді холодно”. І здається, що нема на то ради. Просто про наших не зняли такий фільм.

Але кіно не лише про це.

До Тернополя стрічку привезла одна із учасниць хору і, відповідно, героїня документалки – операторка “гарячої” лінії “ІФТКЕ” Галина Бівол.

На підприємстві вона працює вже 20 років, з них 15 співає альтом у “Чорнобривцях”. Каже, що “постановочних” дублів у кіно немає: група просто приходила і знімала. Найчастіше працівники КП навіть не знали, що сьогодні мають шанс потрапити в кадр.

– Ми працювали в звичному режимі, а вони собі ходили і робили, що хотіли. Знімали і вночі, коли виїжджали з нашими на виклики. Були всюди. Бачили всю нашу роботу за різних обставин. Тому там все справжнє: і нецензура є, ой, та все в нас там є. А спочатку ж ми думали, що то жарти, коли почалась мова про зйомки фільму. В нас же на підприємстві працює мама режисерки, до того там працював її дідусь. А одного дня вони просто приїхали і почали знімати, – пригадує пані Галина.

Оскільки зйомки та монтаж фільму тривали близько трьох років, то багато що змінилось і в житті самих героїв та працівників ІФТКЕ.

– Кіно я бачила лише раз, на презентації в Кракові. Але в фільмі себе не впізнаю. Я там зовсім інша. Це було давно, ще до операції, а після того була “хімія”. І я змінилась: зараз натуральна, а тоді була “мальована”, – сміється жінка.

В кіно якраз присутній момент напруженого спілкування телефоном пані Галини з жінкою стосовно проблем з опаленням.

– Робота в нас дуже важка, бо працюємо з людьми, і не кожен нас може зрозуміти, – зізнається пані Галина. – Ми ж сприймаємо все, як є. Всім одночасно ми не можемо дати тепло, тож претензій багато, дехто навіть погрожує. Але мусимо все стерпіти. Це є дійсність нашої праці. Бо я також можу опинитись в такому ж становищі, як і ті люди.

Хоча за весь час така доля пані Галину милувала.

– Мені пощастило жити в старому будинку, якому вже понад 60 років, але в нас добротні труби і такі ж батареї, – віджартовується.

Скільки отримують працівники, Галина Бівол не приховує: мінімалка+нічні+святкові. Днями чекають на зарплату за вересень. За участь в хорі доплат немає. Чи отримала гонорар за участь у фільмі каже “ну, а як же” і сміється.

Як зберігати спокій і чи потрібно бути мінімально психологом, заспокоюючи сердитих мешканців, з Галиною Бівол поспілкувалось “Терміново”.

– У кіно чути переважно жіночі голоси по той бік слухавки. То хто частіше телефонує сваритись: чоловіки чи жінки?

– Частіше таки жінки. І вони зазвичай емоційніші,але й швидше “відходять”. Чоловіки ж можуть довго все з’ясовувати, але принаймні спокійнішим тоном.

– У Вас є якісь свої “фішки”, як заспокоїти дуже злих мешканців?

– Ні, чогось спеціального немає. Кажу людям, як є: “ви понервувались, і мене зараз понервуєте, але ж мені не лише з вами одними тут говорити”. І так потрохи заспокоюються. Вибачаються, що накричали і насварили. Хоча є й такі, які згадують всю мою родину, а то й декілька поколінь (сміється – авт.). Але я себе ставлю на місце тої жінки чи того чоловіка. Я по натурі така, спокійна і неконфліктна. Не люблю сваритись, краще поговорю, заспокою, перепрошу, але от коли буде тепло, то за то я вже не відповідаю…

– Були якісь найбільш пам’ятні дзвінки?

– Чогось аж такого не пригадую. Найгірше те, що дуже часто люди мали би телефонувати навіть не до нас. Бачать номер, написано “аварійна”, і вони набирають. А чи в них нема холодної води, газу чи світла, забита каналізація – немає значення, спершу висваряться, а потім розуміють, що їм не до нас треба було дзвонити. Всі знають лише наш номер, більше ні до кого. 1582 — на кожному будинку написано. Перше вискажуть своє, а тоді з’ясовують, що то було не за адресою…

– Відповідь, мабуть, знаю, але все ж спитаю: є багато тренінгів, як працювати з “проблемними клієнтами”, а невдоволені мешканці – якраз ними і є. Вас вчили, як заспокоювати людей?

– Вся наша школа – це практика. Начальник завжди каже: “Дівчата, розмовляйте спокійно”. Буває, що зриваємось, але то частіше чоловіки. Диспетчерками в нас працюють жінки, але коли опалювальний сезон, то чергує ще й майстер. На ньому відповідальність, звісно ж, більша. Буває, що зриваються. Але всі ми люди. Така робота. І отакі от в нас тренінги.

– Найперший дзвінок від невдоволених жителів Івано-Франківська памятаєте?

– Аякже. Я прийшла на роботу в “ІФТКЕ” в 99-му році, була вже тоді немолоденька (сміється – авт.), сама з 61-го. До того працювала комірничкою в дитсадку. Хоч моя робота і не була з дітьми, але в мене було таке враження, що диспетчерка повинна до дорослих говорити, як до малечі, і жаліти. Бо ж дитину треба спершу вислухати, поспівчувати, а тоді допомагати.

Той перший дзвінок, який отримала, ніколи не забуду. Якраз був сезон, і жінка почала на мене “наїжджати”. Чесно скажу, я після того плакала. Це була найперша розмова і я одразу ж потрапила “під танк”. Вона мене дуже образила: сказала, що я некомпетентна, сиджу не на своєму місці і не вмію працювати. Я розплакалась, а тоді зайшов начальник і каже: “Якщо будеш так до цього всього ставитись, то плакати будеш довго і часто. Тому не бери собі до душі”. То я так з того часу і роблю.

 

Фільм вже оцінили на Краківському та Одеському кінофестивалях. Днями спілка кінокритиків України назвала його найкращою документалкою 2019 року.

В Тернополі кіно можна побачити в Сінемасіті.

Схожі пости

Скільки книг можна прочитати за час, який витратили на соцмережі (онлайн-калькулятор)

Пост про “таланти” порноактриси тернополяни поширили понад 500 разів. Коли люди навчаться перевіряти інформацію?

Наталка Колтун

“Низький уклін вам за небайдужість”. Донька дякує усім, хто допоміг зібрати кошти на операцію її мамі

Євгенія Цебрій
Перейти до панелі інструментів