13.12.2019
Історична спадщина Мандри Новини

“Руйнація просто катастрофічна”: чому в Бучачі шедеври Пінзеля можуть не дочекатись шансу на друге життя

Поки в Бучачі завершують реставрацію ратуші, спорудженої геніальним архітектором Бернардом Меретином, скульптури не менш відомого Йогана Пінзеля ризикують залишитись лише на ретросвітлинах. Зараз на ратуші “живе” лише одна більш-менш вціліла – “Геракл, який вбиває Лернейську гідру”.

Де решта робіт геніального митця, чому фігури зараз в настільки злиденному стані і що може їм допомогти? Про це “Терміново” поспілкувалось із головою ГО “Бучач-Арт” Віктором Гребеньовським.

– Давайте почнемо з самого початку. Який приблизний вік скульптур і з якого каменю їх зробили? В мережі є різні цифри (від 14 і більше), то скільки саме фігур прикрашали ратушу? 

– Побудова ратуші датується 1751 роком. Вважаємо, що скульптури того ж періоду. Наразі невідомо, скільки фігур спочатку прикрашали фасад. Як писав отець Садок Баронч (чернець-домініканець, історик та фольклорист, який залишив нариси про галицькі містечка – авт.), по обидві сторони від герба на аттику рівновіддалено стояли 12 фігур. Очевидно, образи автор узяв з античної мітології (за свідченням очевидців, скульптури на ратуші зображали 12 подвигів Геракла (Геркулеса)), були там також відображення реалій тогочасного життя та, ймовірно, сюжети з Біблії.

“… стріляли по скульптурах і вішали на них гірлянди…”

– Судячи з фото столітньої давності, тоді скульптури ще мали дуже непоганий вигляд. То чому ж так поруйнувались за останні десятиліття? Вапняк взагалі довговічний для таких сюжетів?

– Я не спеціаліст з каменю, тому не можу дати кваліфіковану відповідь щодо цього. За словами майстрів, вапняк – добрий в обробці, але не довговічний. Під дією опадів, температури зʼявляються малі тріщини, які переростають у більші, відкладення солей призводять до руйнування. Додамо пожежі в місті, особливо 1865 року. Завважимо, що камінь також дихає і він має пори. Крім того за скульптурами потрібно доглядати, покривати спеціальними розчинами, які мають закріплювати верхній шар каменю і відштовхувати воду. Ніхто цього ніколи не робив. Настав час старіння каменя. Є факти: радянські керівники та солдати після чергової пʼянки бавилися, стріляючи по скульптурах на ратуші. Інший факт: на святкові дні вішали електричні гірлянди і чіпляли їх за голови скульптур. Адже для жителів Бучача того періоду скульптури на ратуші були, наче якісь “боввани”. Така думка тривала до 2007 року.

– Коли скульптури з ратуші почали демонтовувати і чому? Це була справжня причина чи просто відписки?

– Ще при першій реставрації ратуші 1986 — 1990 років, за інформацією її учасника Любомира Кукіля (львівський скульптор та реставратор – авт.), якийсь чоловік з Києва привіз рідину, якою покрили скульптури. Після чого почалося лущення каменя. Крвавич (Дмитро Крвавич – скульптор та мистецтвознавець, був професором Львівської академії мистецтв, старшим науковим співробітником відділу мистецтвознавства Інституту народознавства НАН України, керував скульпторами, які мали відтворити твори Пінзеля з бучацької ратуші – авт.) дав команду негайно знімати гіпсові кускові форми з скульптур. Тепло плюс хімія дали негативний результат і скульптури почали обсипатись, відлітали цілі шматки. Невідомо хто прийняв рішення про їх демонтаж, але на ратуші мали поставити копії. На той час було таке рішення. При теперішніх технологіях, можливо було б інше.

Оскільки на місці неможливо було виготовити копії, частину скульптур та відлиті форми відвезли у Львівську майстерню художнього інституту. В “буремні девʼяності” приміщення майстерні забрали, весь матеріал вивезли, як непотріб, на смітник. Зауважу, що комісія з питань збереження історико-культурної спадщини Бучацького району (голова Олена Сурмʼяк-Козаренко) намагалася повернути скульптури, в 2009—2010 роках зверталися у прокуратуру (Тернопільську, Львівську, Генеральну). Однак на запит відповіли, що з тих фігур намагалися зробити копії, але нічого не вдалося, тому їх викинули. І за це ніхто не відповідатиме, бо Генпрокуратура не вбачає складу злочину.

– А де фрагменти цих скульптур зберігали донедавна? Чи ті умови не нашкодили їм ще більше? 

– Весь цей час фрагменти скульптур, що залишились, лежали в кімнаті ратуші, однак, коли почали ремонт, навесні цього року їх винесли в двір, у тимчасову споруду. Але тримати їх там восени та взимку не можна — вологість та мороз можуть завдати шкоди. На засіданні круглого столу в Бучачі 6 червня висловили прохання перенести залишки скульптур в приміщення, де можна їх залишити на збереження. Цю проблему не могли чи не хотіли вирішити міські голови впродовж останніх 15 років. Приміщення ми знайшли, дякуючи голові Бучацької районної ради Віталію Фреяку. І ми з небайдужими фрагменти туди й перенесли, оскільки ніхто з посадових осіб за це не взявся. Всі тільки балакають.

– Чи можна серед тих фрагментів ідентифікувати скульптури? Які твори ще можна там розрізнити?

– Так, наприклад, вже згаданий Любомир Кукіль чітко визначив, який камінь належить до якої скульптури. Виявилось, що є багато фрагментів творів і ми маємо великі шанси на їхню реставрацію. Це стосується скульптур Феміди, Самсона, що роздирає пащу лева, Давида та Голіафа, Юпітера (Зевса). Знаємо ще про три місця, в яких досі є фрагменти скульптур.

– Якщо порівняти стан збереження кам’яних творів Пінзеля з інших будівель зі скульптурами з бучацької ратуші, чому в останній їхній стан такий плачевний? Це байдужість чи збіг трагічних обставин?

– Cкульптури Йогана Георга Пінзеля можна поділити на деревʼяні та камʼяні. Якщо деревʼяні розміщували в храмах та музеях, то камʼяні скульптури – на відкритому просторі і їх не так багато. Фактично найбільша збірка їх була на бучацькій ратуші. Якщо у Львові на соборі Св.Юра реставраційні роботи проводили успішно за наявності коштів та спеціалістів, то в Бучачі руйнація скульптур просто катастрофічна. Чому? Під час проведення реставраційних робіт над скульптурами зробили з дощок ящики, що захищали їх від пошкоджень. З часом дошки перегнили і їх викинули, або, можливо, вони контрастували із вже зробленими верхніми поверхами. На жаль, роботи почали з ратуші, а зі скульптурами, що потребували негайної допомоги, нічого не робили, залишили їх напризволяще. Навіть скульптуру Феміди, яку скинув робітник “Укрзахідреставрації” склали просто під мур. Я сам особисто з іншими людьми заносив каміння в ратушу. Чому стільки років до нинішнього часу організація, маючи досить грошей на реставрацію, нічого не зробила зі скульптурами, в плані виготовлення документації чи хоч би консервації залишків та останньої фігури, мені невідомо. Була нарада в Тернополі, на якій вирішили залишки демонтувати, перенести в краєзнавчий музей (в якому немає місця взагалі), а на ратуші поставити скульптури зі штучного каменю. Цікаво, що на тій нараді не було жодного спеціаліста — реставратора по каменю.

Цікаво, як можна зробити копію скульптури за фотографіями? І ні слова про реставрацію. Складається враження, що останню фігуру та фрагменти спеціально знищують, щоб не було можливості порівняти оригінал та відтворення.

Я не роблю ніяких висновків, але факти свідчать, що за 15 років не зроблено нічого, щоб врятувати, зберегти, законсервувати скульптуру “Геракла ….” та інших фрагментів. Значить, комусь це вигідно. Ну, впала скульптура чи розсипався фрагмент, ну, що зробиш…? Я сам особисто робив чохли зі спеціального матеріалу і накривав скульптури та фрагменти від снігу і дощу…

Бучацька ратуша: початок ХХ століття і 2019 рік

Читайте також: Бучач: місто, що живе в тіні ратуші

– Яким, на Вашу думку, є ідеальний план збереження чи реставрації скульптур Пінзеля з бучацької ратуші, а який план-мінімум?

– На засіданні 6 червня, де були присутні спеціалісти з галузі реставрації та посадові особи, обговорювали порядок проведення робіт для реставрації скульптур Пінзеля на ратуші. Найперше потрібно зробити консервацію, потім демонтаж залишків із подальшою музеєфікацією. Це мінімум. В подальшому, вважають спеціалісти, потрібно реставрувати скульптури з наявних матеріалів (після цього скульптури розмістять в експозиції музею). Вже потім з відлитих форм отримаємо копії, на яких дороблять ті елементи, які втрачені. Коли скульптура готова (в гіпсі), після затвердження  вченою чи художньою радою, відливають у формі точну копію скульптури, яка і буде стояти на ратуші.

– Яка сума приблизно потрібна на такі роботи?

– Дуже складно сказати. Наразі потрібно пройти деякі етапи роботи: консервацію, демонтаж залишків скульптур, а вже потім складати з частинок, як пазли, те, що залишилось. І кожен цей етап  коштує грошей. Навіть спеціалісти не можуть прогнозувати скільки всього на це піде. Багато.

– Якось Ви згадували про стилізовані скульптури, які можуть встановити замість оригіналів. Чому не погоджуєтесь з такою ідеєю?

– В реставрації є поняття копії та відтворення. Копія – це достовірне відтворення оригіналу, а відтворення — фантазії на тему. Наприклад, Геракл, що вбиває лернейську гідру — дядько з змією. Тобто, зображення може бути приблизне до оригіналу. Якщо немає оригіналу, тоді це допускають (за фото чи спогадами очевидців). Зрозуміло, що копія має більшу цінність, ніж відтворена скульптура.

“Пінзель на ратуші залишив нам свій Заповіт…”

– Коли горів Нотр-Дам де Парі, французький письменник і мистецтвознавець  Марек Хальтер сказав приблизно таке: “ті, хто зараз масово побиваються, що впаде перекриття собору, насправді навіть не розуміють, в чому його справжня цінність, і не зможуть відрізнити оригінал від стилізації”. Чому, на вашу думку, варто зберегти бучацького і не тільки Пінзеля не лише в 3d-зображеннях в мережі?

– Звичайно, 3d-зображення потрібні для оглядання в інтернеті. Але… Поясню просто. Давайте ми не будемо ходити на концерт, а послухаємо диск з музикою, не підемо в картинну галерею, а подивимося фото на компі і так далі. Що не так? Причина проста — ми втратимо емоційний звʼязок.
Це не просто скульптури – це ціла сюжетна композиція. Вони не просто так стояли на ратуші, а були на своєму місці. У бучацької письменниці Олени Сурмʼяк-Козаренко є чудова розповідь про це. Називається “Тестамент у камені”. На її думку, Пінзель на ратуші залишив нам свій Заповіт…

Так, багато людей не цікавляться історією, для них чужі культурні цінності, але це не означає, що нам це не потрібно. Пам’ятки історії культури несуть в собі генетичний код держави. Під час Другої світової війни прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль відмовився від пропозиції одного з міністрів скоротити витрати на культуру заради оборони. “А за що ми тоді воюємо?” – сказав Черчилль. Ми отримали це в спадок від батьків і повинні передати нащадкам.

– В Україні є люди, які зможуть відновити/відреставрувати скульптури з ратуші?

– До 2015 року я був впевнений, що камʼяні скульптури Пінзеля з бучацької ратуші втрачені назавжди. Однак Лілія Онищенко (начальниця управління охорони історичного середовища Львівської міської ради – авт.) звела мене з Любомиром Кукілем. З того часу зрозумів, що все це можливо. Ще назву реставратора Олега Рибчинського (кафедра архітектури і реставрації Львівської Політехніки), реставратора Дірка Брюггемана, скульптора Романа Вільгушинського та інших достойних людей.

Елементи скульптур, які демонтували з ратуші та перенесли в укриття

– Для проведення таких робіт все “впирається” лише в гроші чи ще й в бюрократію?

– Я перейнявся долею останньої вцілілої оригінальної скульптури Пінзеля “Геракл, що вбиває Лернейську гідру” на ратуші. Зрозумів, що нікому це нецікаво, почав з людьми збирати гроші на порятунок. Зібрали 37 тисяч гривень, які зараз на рахунку в банку. Потім мене зупинили, бо нема ніякої документації на ці роботи, а це мусить виконувати ліцензована організація. Я ж своїм втручанням порушую закон, сказали мені. Тож двічі збирав круглі столи, двічі просив очільницю  архітектурно-реставраційної майстерні №3 ДП Інституту «Укрзахідпроектреставрація» Лідію Горницьку зробити документацію, розмовляв з іншими посадовими особами — нічого не зрушилося з мертвої точки. Вже більше року бігаю по колу і ніякого толку. Отже, є якась причина, через яку посадові особи не хочуть нічого робити. А з дня на день можна буде очікувати на неприємну новину: мовляв, розсипалася остання скульптура Пінзеля! Всі будуть сумувати, будуть стурбовані, а насправді багато хто полегшено зітхне, бо однією проблемою для них буде менше. А те, що ми втратимо мистецьку цінність, нікого не хвилює…

Фото: Віктор Гребеньовський, Ірина Небесна

Ретросвітлини: Pinsel AR

Ваш коментар

Схожі пости

Тернопільська фірма з сумнівною репутацією змагалася з рівненським депутатом за встановлення сміттєсортувальної лінії у Дрогобичі

Перший недержавний реєстр донорів кісткового мозку створили у Тернополі (фото)

На двох мажоритарних округах Тернопільщини – зміна лідерів