Василя Шевчука, який загинув під Бахмутом, називали легендою краю. Він був рекордсменом, бігав марафони, заснував у рідному Хоросткові спортивно-оздоровчий комплекс з відкритим басейном та тренажерами, де діти та дорослі могли займатися безкоштовно.
Для багатьох людей новина про трагічну загибель українського рекордсмена стала неймовірним шоком і потрясінням. Після смерті Василя його донька Тетяна опублікувала відкритий лист до батька в соціальній мережі. Кожен рядок, кожне слово цього листа дошкуляє до самого серця, зворушує до сліз.
“Для тата.
Ти мій Герой! А нещодавно героїнею для тебе була я.
Ти дуже мною гордився і я знаю, що будеш гордитися звідти! Я буду сильною, я не здамся, бо я вся в тебе🫂
Рік 2020. Осінь. Жовтень місяць. Ще цей період називають cancer month. (Завжди було страшно чути ці слова.)
Коли всі боялись померти від вірусу Корона, я боялась померти від раку.
Ультразвук. Мамограма. Втрачаю свідомість та німіють ноги від страху. Біопсія. Діагноз: «breast cancer her2 positive stage2.»
Злоякісна пухлина молочної залози 2 стадії.
Шок, біль, страх, пошук онколога та хірурга. Підготовка документів та здача енних аналізів, безкінечні медогляди.
Листопад. Перша операція. Підшкірна порт-система для хіміотерапії готова.
17 листопада. Перша хімія. 6 годин капання.
Через пару годин жахливі болі в тілі. Хотілося вити від болю, від страху, з розпачу.
Два тижні хімія вбивала все здорове в мому організмі та давала всі можливі побічні ефекти. На третій тиждень ставало легше. Почало випадати волосся. Підстриглась.
Наступна хімія. Брат поголив мені голову. Стрес. Відчай. Почали відмовляти ноги, злазити нігті, алергія навколо очей, втрачався зір, chemo belly, пропадали м’язи, біліло тіло, кров з носа, слабкість, металевий смак їжі, припливи, менопауза в 29. Кожні 21 день новий сеанс хімії та нові побічні ефекти. 6 сеансів сильної хімії отримало моє тіло. Потім ще 15.
Здавалось, що я просто помираю кожного дня. Не було сил ні вставати, ні ходити, ні піклуватись про себе.
Лише підтримка чоловіка та рідних допомогли мені витримати цей невимовно важкий шлях.
Ти завжди казав: «ще трошки, доню, ти мусиш, завтра буде краще.»
Ми складали вірші та порівнювали чий кращий. Ми згадували відомих та простих людей, які, попри недугу, залишались сильними та мотивували інших. Ти розказував смішні історії, щоб я відволікалась. Ти зі мною плакав, підтримував, вірив, що я зможу. А ще, ти жартував, що в мене тепер два дні народження і моє життя стало ціннішим на 3 мільйони доларів. Часто я казала, що в мене все добре і мені краще, щоб не було гірше тобі. Але потім я дзвонила мамі і ревіла гіркими сльозами, шукала відповіді чому я і за що. Я дуже боялась, що не зможу тебе більше побачити, обійняти, показати свої шрами, показати свої фото без волосся.
Тому брала себе в руки і боролась далі.
Крики, сльози, думки про самогубство, страх смерті стали моєю денною рутиною. Довгі сеанси з психологом допомагали.
Друга операція, важка, тривала 4 години.
Double mastectomy. Місяць реабілітації та страшних мук. Знову нестерпний фізичний біль.
Також, удалили сім доброякісних лімфовузлів (думали злоякісні)і я чую новий діагноз. Не здатність повністю піднімати руки вверх. Сеанси зі спеціалістами. Нестерпний біль.
Я починаю сама розробляти руки. День за днем були кращі результати. І ось, на обстеженні, я показую майже ідеальний результат рухливості рук. Всього за місяць. Ще через пару тижнів я повертаюсь на треніровки та досягаю ще кращих результатів.
Через 5 місяців наступна операція. На жаль, невдала, через некомпетентність хірурга. Знову розробляю руки. Шукаємо іншого пластичного хірурга.
24 лютого. Так, саме в цей день, коли росія напала на мою Україну, я їхала на останню операцію. Ніколи не забуду той день. Ще більший страх, страх за батьків, страх не прокинутись від анестезії і не почути рідних.
Досі згадуємо, як прокинувшись після анестезії, першим, що я спитала в медсестри, було, чи не закінчилась війна.
Тоді, страх був лише за рідних в Україні.
Я не могла повірити, що мої муки ще не закінчились, так як надіялась, що 24 лютого моя «війна» закінчиться. Але москаль приніс іншу біду.
В Україні повномасштабна війна!
Через пару днів після операції, з дренажами з двох сторін, я їду в Вашингтон на український мітинг, щоб підтримати Україну!
Я вистояла до кінця, зціпивши зуби від болю в тілі.
Наступні тижні ми з чоловіком вдень і вночі пакували посилки з допомогою для України. Згодом, долучились інші та хоростківчани.
Нам вдалось отримати більше 9 палетів медичної допомоги від лікарні, в якій я лікувалась. Переживання за рідних та друзів в Україні, були сильнішими, ніж біль після операції.
Я знову розробляю руки, через місяць повертаюсь на треніровки, щоб покращувати результати рухливості рук та повернути тіло в форму.
(Зараз рухливість двох рук 100%.)
Ти хотів прилетіти, але сказав, що спочатку виконаєш свій обов’язок перед Україною. Я називала тебе егоїстом, а люди – Героєм. Ти обіцяв бігти марафон в Нью-Йорку. Ти обіцяв повернутись живим. Ти обіцяв піти в гори всією сім’єю. Ти обіцяв зробити все можливе, щоб ми мали куди повернутись. Я знаю, що так і було. Ти завжди казав, що підеш перший, закривши собою молодшого. Ти завжди будеш прикладом у всьому для мене, моїм Героєм. Твоя любов до життя вражала всіх. Ти передав мені любов до спорту, і, завдяки сильній фізичній підготовці, моє тіло витримало 21 сеанс хіміотерапії.
Ти пишався мною! Ти завжди знав, що я сильна духом і не боюсь викликів долі. Я буду сильною далі: для чоловіка, для мами, для брата. Буду любити життя так, як його любив ти.
Сьогодні, 17 березня, я готуюсь до свого першого забігу, про який так і не встигла тобі розказати, а тебе готують до похорону.
Минулого року, в лютому, ти присвятив мені свій рекорд, пробігши дистанцію без верхнього одягу. Цей рекорд має особлливе значення для мене. Таким чином, ти показав свою підтримку та гордість за мене.
В неділю, 19 березня, в день твого похорону, я присвячую тобі свій перший забіг. Через сльози і біль я зберу себе докупи, як ти тоді, тату.
Люблю тебе, мій небесний ангел!
Оберігай мене з небес”, – пише Тетяна.
About the author
Творець легендарного “Жигулівського” народився на Тернопільщині: тепер його спадщину відроджують у Козові
У селищі Козова на Тернопільщині варять пиво, яке тримає в собі історію цілої епохи. Тут народився Альфред фон Вакано - австрійський дворянин, який подарував світу легендарне "Жигулівське" пиво і заснував найбільшу броварню в Росії. Сьогодні в його рідному місті місцевий підприємець Володимир Ярема, засновник "Козівської ремісничої броварні", відроджує древні пивоварні традиції. Тож розповідаємо, як у Козові повертають автентичний смак Галичини. Австрійський дворянин з Козови, який змінив історію пивоваріння в Росії 12 травня 1846 року в Козові народився Альфред фон Вакано - людина, яка згодом прославила це маленьке містечко на весь світ. Його батько Філіп керував землемірчою експедицією, описував землі Козови, а мати походила з відомого австрійського роду баронів Штедінг. Після повернення до Відня хлопець здобув освіту у Віденській комерційній академії, навіть встиг повоювати в австро-прусській війні 1866 року. У 80-х роках ХІХ століття фон Вакано став першим, хто почав варити […]
На Зборівщині виникла пожежа на господарстві
На Тернопільщині виникла пожежа на господарстві. Загорілась господарська будівля. Про це повідомляють у пресслужбі ГУ ДСНС у Тернопільській області. "1 грудня о 06:18 до оперативно-диспетчерської служби надійшло повідомлення про пожежу в селі Грабківці Зборівської територіальної громади. Загоряння виникло в господарській будівлі на площі 16 кв. м. Завдяки злагодженим та професійним діям бійців ДСНС пожежу було оперативно ліквідовано, а будівлю врятовано від повного знищення. З настанням холодів кількість пожеж у житловому секторі та господарських спорудах традиційно зростає. Найчастішими причинами стають порушення правил експлуатації пічного опалення, перевантаження електромережі та необережне поводження з вогнем", - йдеться у повідомленні.
Йому було лише 23. На Щиті повертається доброволець Володимир Демчишин
Йому було лише 23 роки. Він повернувся з-за кордону, аби піти добровольцем на фронт, коли почалось повномасштабне вторгнення росіян. На жаль, життя воїна Володимира Демчишина обірвалось надто рано. Про втрату бійця повідомив очільник Великоберезовицької громади Олег Кохман на своїй сторінці у соцмережах. "Сумна звістка чорною птахою прилетіла у Великогаївську громаду. Кривава війна обірвала життя зовсім юного Володимира Васильовича Демчишина (30.07.2001 р.н) із Великих Гаїв. Йому було лише 23. Володя був одним із тих, хто без вагань став на захист рідної землі. У лави Збройних Сил України хлопець пішов у березні 2024 добровольцем, сумлінно виконував свій обов'язок, обіймаючи посаду старшого стрільця-оператора. Він з тих, хто не знав страху, завжди готовий прикрити побратима і до останнього подиху був вірним присязі. 9 липня 2025 батьки отримали сповіщення, що їх Володя - зник безвісти. Майже 5 місяців болючого очікування тривожили родину та громаду, і […]
У Кременці знайшли справу про ката, який урятував цілительку від смерті
У Кременці 1759 року місцевий кат відмовився виконувати вирок суду і втік разом із засудженою. Адвокат з Кременця Віталій Сідоров виявив у архіві справу про звинувачення 34-річної Марцини у чаклунстві. Жінку судили за те, що вона лікувала людей травами без дозволу церкви та тримала вдома наперстянку і полин. Сусіди свідчили, що Марцина лікувала рани незрозумілою маззю, а після її доторку до хворого немовляти дитина одужала. Громада вважала це неприродним. На суді двоє райців запропонували «випробування водою», але суддя Остап Рудзінський відхилив цю пропозицію. Кат Шаркан, відомий своєю суворістю, несподіваної відмовився виконувати вирок. За словами дослідника, коли Марцина сказала: «Я нікого не кривдила. Якщо ви шукаєте винну - знайдіть того, хто вас лякає, а не того, хто лікує», кат поклав на стіл полиновий вузлик. Це означало відмову від виконання вироку. Судді припинили засідання і не оголосили вироку. У документах є запис […]
На Зборівщині у страшній аварії загинув молодий чоловік
На Зборівщині сталася аварія з летальними наслідками. У ДТП загинув молодий чоловік, уродженець Луганської області. Про це інформують у пресслужбі тернопільської поліції. "Аварію зі смертельними наслідками зареєстрували слідчі Зборівського відділення поліції 29 листопада о 1:25. Водій Peugeot 405, житель Львова, поблизу села Метенів Зборівської громади збив пішохода. Потерпілий - уродженець Луганської області 1989 року народження. Чоловік знаходився на проїжджій частині дороги, а в результаті отриманих травм - загинув на місці ДТП. За даним фактом слідчі поліції відкрили провадження відповідно до частини 2 статті 286 Кримінального кодексу України", - йдеться у повідомленні поліції. Нагадаємо, "Терміново" повідомляло, що у моторошній аварії на Кременеччині загинув 15-річний хлопець.
Прив’язали і покинули. У Чорткові рятують породистого собаку (відео)
У Чорткові волонтери шукають нових господарів для алабая, якого колишні власники залишили на смітнику. Собаку знайшли прив'язаною мотузкою до дерева. Про це розповіла волонтерка Юлія у спільноті «Чортків Безпритульні Тварини». Жінка пояснила, що тварина – самка віком близько п'яти-шести років. «Собаку породи алабай прив'язали мотузкою до дерева на смітнику… Це дівчинка. Вік 5–6 років. Дуже добра і спокійна і лагідна», – написала волонтерка. Собаку стерилізують перед передачею новим господарям. Волонтери готові доставити тварину у Тернопільській та сусідніх областях. Усі, хто хоче допомогти, можуть телефонувати за номером 095 082 22 12.
