Василя Шевчука, який загинув під Бахмутом, називали легендою краю. Він був рекордсменом, бігав марафони, заснував у рідному Хоросткові спортивно-оздоровчий комплекс з відкритим басейном та тренажерами, де діти та дорослі могли займатися безкоштовно.
Для багатьох людей новина про трагічну загибель українського рекордсмена стала неймовірним шоком і потрясінням. Після смерті Василя його донька Тетяна опублікувала відкритий лист до батька в соціальній мережі. Кожен рядок, кожне слово цього листа дошкуляє до самого серця, зворушує до сліз.
“Для тата.
Ти мій Герой! А нещодавно героїнею для тебе була я.
Ти дуже мною гордився і я знаю, що будеш гордитися звідти! Я буду сильною, я не здамся, бо я вся в тебе🫂
Рік 2020. Осінь. Жовтень місяць. Ще цей період називають cancer month. (Завжди було страшно чути ці слова.)
Коли всі боялись померти від вірусу Корона, я боялась померти від раку.
Ультразвук. Мамограма. Втрачаю свідомість та німіють ноги від страху. Біопсія. Діагноз: «breast cancer her2 positive stage2.»
Злоякісна пухлина молочної залози 2 стадії.
Шок, біль, страх, пошук онколога та хірурга. Підготовка документів та здача енних аналізів, безкінечні медогляди.
Листопад. Перша операція. Підшкірна порт-система для хіміотерапії готова.
17 листопада. Перша хімія. 6 годин капання.
Через пару годин жахливі болі в тілі. Хотілося вити від болю, від страху, з розпачу.
Два тижні хімія вбивала все здорове в мому організмі та давала всі можливі побічні ефекти. На третій тиждень ставало легше. Почало випадати волосся. Підстриглась.
Наступна хімія. Брат поголив мені голову. Стрес. Відчай. Почали відмовляти ноги, злазити нігті, алергія навколо очей, втрачався зір, chemo belly, пропадали м’язи, біліло тіло, кров з носа, слабкість, металевий смак їжі, припливи, менопауза в 29. Кожні 21 день новий сеанс хімії та нові побічні ефекти. 6 сеансів сильної хімії отримало моє тіло. Потім ще 15.
Здавалось, що я просто помираю кожного дня. Не було сил ні вставати, ні ходити, ні піклуватись про себе.
Лише підтримка чоловіка та рідних допомогли мені витримати цей невимовно важкий шлях.
Ти завжди казав: «ще трошки, доню, ти мусиш, завтра буде краще.»
Ми складали вірші та порівнювали чий кращий. Ми згадували відомих та простих людей, які, попри недугу, залишались сильними та мотивували інших. Ти розказував смішні історії, щоб я відволікалась. Ти зі мною плакав, підтримував, вірив, що я зможу. А ще, ти жартував, що в мене тепер два дні народження і моє життя стало ціннішим на 3 мільйони доларів. Часто я казала, що в мене все добре і мені краще, щоб не було гірше тобі. Але потім я дзвонила мамі і ревіла гіркими сльозами, шукала відповіді чому я і за що. Я дуже боялась, що не зможу тебе більше побачити, обійняти, показати свої шрами, показати свої фото без волосся.
Тому брала себе в руки і боролась далі.
Крики, сльози, думки про самогубство, страх смерті стали моєю денною рутиною. Довгі сеанси з психологом допомагали.
Друга операція, важка, тривала 4 години.
Double mastectomy. Місяць реабілітації та страшних мук. Знову нестерпний фізичний біль.
Також, удалили сім доброякісних лімфовузлів (думали злоякісні)і я чую новий діагноз. Не здатність повністю піднімати руки вверх. Сеанси зі спеціалістами. Нестерпний біль.
Я починаю сама розробляти руки. День за днем були кращі результати. І ось, на обстеженні, я показую майже ідеальний результат рухливості рук. Всього за місяць. Ще через пару тижнів я повертаюсь на треніровки та досягаю ще кращих результатів.
Через 5 місяців наступна операція. На жаль, невдала, через некомпетентність хірурга. Знову розробляю руки. Шукаємо іншого пластичного хірурга.
24 лютого. Так, саме в цей день, коли росія напала на мою Україну, я їхала на останню операцію. Ніколи не забуду той день. Ще більший страх, страх за батьків, страх не прокинутись від анестезії і не почути рідних.
Досі згадуємо, як прокинувшись після анестезії, першим, що я спитала в медсестри, було, чи не закінчилась війна.
Тоді, страх був лише за рідних в Україні.
Я не могла повірити, що мої муки ще не закінчились, так як надіялась, що 24 лютого моя «війна» закінчиться. Але москаль приніс іншу біду.
В Україні повномасштабна війна!
Через пару днів після операції, з дренажами з двох сторін, я їду в Вашингтон на український мітинг, щоб підтримати Україну!
Я вистояла до кінця, зціпивши зуби від болю в тілі.
Наступні тижні ми з чоловіком вдень і вночі пакували посилки з допомогою для України. Згодом, долучились інші та хоростківчани.
Нам вдалось отримати більше 9 палетів медичної допомоги від лікарні, в якій я лікувалась. Переживання за рідних та друзів в Україні, були сильнішими, ніж біль після операції.
Я знову розробляю руки, через місяць повертаюсь на треніровки, щоб покращувати результати рухливості рук та повернути тіло в форму.
(Зараз рухливість двох рук 100%.)
Ти хотів прилетіти, але сказав, що спочатку виконаєш свій обов’язок перед Україною. Я називала тебе егоїстом, а люди – Героєм. Ти обіцяв бігти марафон в Нью-Йорку. Ти обіцяв повернутись живим. Ти обіцяв піти в гори всією сім’єю. Ти обіцяв зробити все можливе, щоб ми мали куди повернутись. Я знаю, що так і було. Ти завжди казав, що підеш перший, закривши собою молодшого. Ти завжди будеш прикладом у всьому для мене, моїм Героєм. Твоя любов до життя вражала всіх. Ти передав мені любов до спорту, і, завдяки сильній фізичній підготовці, моє тіло витримало 21 сеанс хіміотерапії.
Ти пишався мною! Ти завжди знав, що я сильна духом і не боюсь викликів долі. Я буду сильною далі: для чоловіка, для мами, для брата. Буду любити життя так, як його любив ти.
Сьогодні, 17 березня, я готуюсь до свого першого забігу, про який так і не встигла тобі розказати, а тебе готують до похорону.
Минулого року, в лютому, ти присвятив мені свій рекорд, пробігши дистанцію без верхнього одягу. Цей рекорд має особлливе значення для мене. Таким чином, ти показав свою підтримку та гордість за мене.
В неділю, 19 березня, в день твого похорону, я присвячую тобі свій перший забіг. Через сльози і біль я зберу себе докупи, як ти тоді, тату.
Люблю тебе, мій небесний ангел!
Оберігай мене з небес”, – пише Тетяна.
About the author
Унікальну традицію вбирання хрестів села Тернопільщини представили на науковій конференції
Обряд «вбирання» хрестів Хресної дороги, який зберігся лише у селі Монастирок на Чортківщині, став об’єктом уваги науковців та культурних діячів з усієї України. Про унікальну спадщину Більче-Золотецької громади йшлося під час всеукраїнської онлайн-конференції, організованої Рівненським обласним центром народної творчості. Жива історія з XVIII століття Ця традиція — не просто релігійний обряд, а приклад неймовірної стійкості громади. Як розповіли голова громади Галина Огородник та очільниця обласного департаменту культури Світлана Байталюк, мешканці Монастирка оберігали цей звичай навіть у часи радянських репресій, коли будь-які прояви віри були під забороною. У чому особливість традиції? Родинна відповідальність: У селі встановлено 14 хрестів, що символізують зупинки Ісуса на шляху до Голгофи. За кожним із них десятиліттями доглядають конкретні місцеві родини. Обряд «вбирання»: Напередодні свята Воздвиження Чесного Хреста родини прикрашають «свої» хрести живими квітами та стрічками. Хода до печерного храму: Після вбирання хрестів віряни здійснюють масштабну процесію […]
На фронті загинув 24-річний бойовий медик «Азову» Вадим Саєнко з Тернопільщини
На фронті загинув 24-річний бойовий медик «Азову» Вадим Саєнко зі Скала-Подільської громади. Молодший сержант віддав життя під час бойового завдання у Донецькій області. Про це повідомляє другий відділ Чортківського РТЦК та СП. Захисник загинув ще 6 травня 2023 року. Трагедія сталася в районі населеного пункту Спірне, де боєць стримував військову агресію РФ. Що відомо про героя Вадим Саєнко народився у 1999 році. Він проживав у селі Вербівка Скала-Подільської територіальної громади. У війську чоловік служив на посаді бойового медика першого корпусу Національної гвардії України «Азов». Захисник загинув під час виконання бойового завдання. Він до останнього залишався вірним присязі та мужньо виконував військовий обов'язок у самому пеклі боїв на Донеччині. У громаді висловлюють глибокі співчуття родині та близьким Вадима. Друзі та побратими згадують його як віддану та світлу людину.
На Кременеччині жінка влаштувала стрілянину
Замість того, щоб налякати птахів, 59-річна жителька району «налякала» закон. Тепер за постріли з рушниці посеред села жінці доведеться відповідати перед поліцією. Інцидент стався сьогодні, 24 квітня, в одному із сіл Кременецького району, повідомляють у поліції Тернопільської області. Звуки, схожі на постріли, почув поліцейський офіцер громади, який у цей час патрулював територію. Правоохоронець не став чекати виклику на «102» і одразу вирушив на пошуки джерела шуму, проводячи подворовий обхід. Джерело небезпеки знайшлося швидко — ним виявилася місцева мешканка з гладкоствольною рушницею в руках. Хотіла як краще Як з’ясувалося, 59-річна жінка вирішила радикально підійти до питання господарства. Вона пояснила поліції: На її домашню птицю почали полювати хижі птахи. Щоб відлякати непроханих гостей, вона взяла рушницю сина (якого вдома не було). Жінка кілька разів вистрілила у повітря. Проте такий «самозахист» є грубим порушенням закону. На жінку вже склали адміністративний протокол за ст. […]
Після трьох років невідомості На Щиті повертається Герой з Кременеччини Олександр Киричук
Понад три роки тривожного очікування та незгасної надії. На Шумщину надійшла офіційна звістка про загибель Олександра Киричука з села Жолобки, зв'язок із яким зник ще у лютому 2023 року. Про це повідомив голова громади Вадим Боярський. Олександр Киричук (1985 р.н.) був одним із тих, хто не вагаючись став на захист країни у перші ж дні великої війни — у лютому 2022-го. Молодший сержант, стрілець 2-ї стрілецької роти, він понад рік перебував у самому пеклі бойових дій. Його бойовий шлях тривав рік, аж поки 14 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання зв'язок із молодшим сержантом урвався. Відтоді минуло 38 місяців — довгих днів і ночей, протягом яких родина вірила у диво. На жаль, результати ДНК-експертизи виявилися невблаганними: Олександр загинув саме того дня, у лютому 2023-го, мужньо виконуючи свій військовий обов'язок. «Він був прикладом мужності та відданості — людина з […]
Мистецтво бути першим: як сучасні книги змінюють підхід до успіху?
В умовах глобальних змін та стрімкого розвитку технологій постійне навчання стає не просто перевагою, а необхідністю для кожного професіонала. Якісна бізнес література допомагає не лише опанувати нові інструменти управління, а й повністю переглянути свої стратегії саморозвитку та фінансової грамотності. Читання паперових видань дозволяє глибше зануритися в тему, структурувати знання та знайти натхнення для реалізації найсміливіших проєктів. Чому варто інвестувати у професійний non-fiction? Сучасний ринок пропонує тисячі видань, проте справжню цінність мають ті, що базуються на реальному досвіді практиків. Книги з економіки, маркетингу та менеджменту сьогодні стають мостом між теоретичними знаннями та практичними кейсами світових гігантів. Основні переваги читання профільної літератури: Системний підхід: автори допомагають вибудувати чітку структуру в хаосі робочих процесів. Розвиток soft skills: навички переговорів, емоційного інтелекту та лідерства стають ключовими у 2026 році. Економія часу: ви вчитеся на помилках і успіхах людей, які вже пройшли шлях до вершини. Формування оточення: через книги ви отримуєте […]
Помер військовий Іван Роговський з Бучаччини
Ще одна важка втрата для Тернопільщини. На 46-му році життя зупинилося серце військовослужбовця з села Жизномир Івана Роговського. Трагічну звістку повідомили у Бучацькій міській раді. Іван народився у 1980 році. У лавах Збройних Сил України він обіймав посаду електрика автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення. Побратими згадують його як відповідальну та сумлінну людину, яка завжди дбала про те, щоб техніка була справною, а підрозділ — забезпеченим усім необхідним. «Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям і побратимам. Розділяємо ваш біль та смуток у цей важкий час», — йдеться у повідомленні громади. Військовий пішов з життя 18 квітня. Світла пам’ять про захисника, який до останнього подиху був вірним присязі, назавжди залишиться у серцях жителів Бучаччини. Про дату та час зустрічі кортежу з тілом померлого захисника, а також чин похорону, буде повідомлено додатково. Вічна пам'ять Герою!
