Олександру Гонтар зазвичай знають завдяки її роботі на “Телебаченні Торонто” та жартам. До Тернополя ж вона привезла першу збірку своїх поезій із провокативною назвою “Жери землю”.
Її вірші точно не про високе і пафос, це, скоріше, тонке, а іноді і не дуже висміювання стереотипів, що існують в суспільстві, звичок перевіряти сторінки “колишніх” і шукати в собі ґанджі – в її віршах знайшлось місце для багатьох моментів сучасного життя. Таку поезію влучніше назвати хуліганською, бо це іронічний стьоб над всім, над чим тільки можна пожартувати.
В її рідному Кропивницькому збірку віршів Олександри навіть дарували на сесії міської ради. Про цей випадок поетка розповідає, не стримуючи сміху.
– До слова, одним із тих, кому на сесії “підігнали” мою книжку, був секретар міськради. Найсмішніше те, що свого часу я працювала в кав’ярні, яка йому належала, потім я працювала в ЗМІ, яке він частково “спонсорував”, тоді поїхала з Кропивницького, і все рівно його наздогнала і там, – сміється Олександра. – Коли його питали про враження, він відповів: “Ну, нормальна, я погортав”, хоча я, звісно ж, не думала про ринок землі, коли писала вірші.
Коли слухаєш Олександру, здається, що вона може жартувати про все. І про все писати вірші.
– В мене просто бувають такі стани, коли багато емоцій всередині. Якби я не писала вірші, то би, мабуть, когось вбивала, – віджартовується Олександра. – В мене зазвичай специфічний гумор, який смішний лише мені. Але я через це не страждаю.
Вірші Олександри Гонтар – про різні стереотипи, які нав’язує суспільство, про догми, які тобі впихають у голову. Про те, напртклад, якою ти повинна бути, якщо ти жінка.
“ти жінка і це значить закрий рота
і краще навчись посміхатися по-дурному
робити з чоловіка дегенерата та ідіота
і щоб це було незрозуміло тільки йому одному…”
Свої вірші Олександра почала публічно читати десь із 2011 року.
– В мене був однокласник, якому подобалась наша однокласниця. Тому він організовував поетичні вечори, щоб показати, який він класний і романтичний. Але вона на нього не звернула уваги. Ну, бо кому потрібні поети в цьому житті? – сміється Олександра. – Так от саме там я і читала свої перші вірші. І вони були жахлиииииві. Хоча так багато хто сприймає свої вірші. Потім у нас з’явилась “Битва поетів”, майже у форматі слему.
Туди поетка ходила 4-5 років, і за весь цей час лише раз його виграла.
– Бо зазвичай перемагали вірші на кшталт “о, боже, я так люблю Україну, а вона так страждає…”. Я не люблю ура-патріотичну поезію, яку пишуть, аби комусь сподобатись чи помірятись любов’ю до України. Ще перші місця здобували такі вірші, коли дуже ніжним голосом читаєш “я його люблю, а він мене не любить…”. І оцьому всьому досить важко скласти конкуренцію, особливо, коли пишеш щось іронічне, щось, що точно може багатьом не сподобатись. Ну бо хтось впізнає в цьому всьому себе. І тому поставить тобі нижчу оцінку, бо “ні, я точно не такий”.
На “Телебачення Торонто” Олександра потрапила досить випадково.
– Коли я вчилась на журналістиці в Кропивницькому, на 5-му курсі в мене був предмет “Медіакритика”. На “Телебаченні Торонто” працює Макс Щербина, який тоді працював у Запоріжжі і знімав там огляди новин “Новости из пальца”. То я запозичила його формат і знімала в Кропивницькому проєкт “Без ком” – як залікове завдання, на цей предмет. Мене вважали геніальною мої викладачі і я, – сміється Олександра. – І одного дня моя викладачка запостила одну із моїх робіт у соцмережу із коментарем “це так само геніально, як “Телебачення Торнто” і тегнула їх. Це було восени, а навесні сталась така смішна штука: я ходила без шапки, застудила нерв і мені спаралізувало половину обличчя. І в якийсь день я прокидаюсь щоб їхати в лікарню, дивлюсь на телефон, а там повідомлення від Майкла Щура “а ви часто буваєте в Києві”. То я подумала, що все, в мене щось з головою сталось. І я така посміхаюсь половиною обличчя, виглядало це доволі моторошно… І потім я два тижні відлежала в лікарні, а тоді поїхала на співбесіду. Там я “шуткі шутіла”.
– Як ти орієнтуєшся в політиці?
– Я знаю, хто в нас президент.
– Як у вас із акторськими здібностями?
– Мене двічі не взяли в театральний.
– Це просто “мрак”. Я люблю нісенітниці про себе розповідати. А тоді я запорола своє пробне завдання. Тож почала писати жарти для сценаріїв програм, – розповіла Олександра.
Її збірка “Жери землю” складається із шести розділів. Впорядковувала їх поетка самостійно. Каже, що якось логічно підпасовувала один до іншого. Вийшла збірка у видавництві “Люта справа”, яке “спеціалізується” на так званій хуліганській поезії.
Фото Анни Золотнюк
