Рейсовий автобус на Кам’янець-Подільський влаштовує експрес-екскурсію містечком. Ось ми кількасот метрів проїжджаємо після знака “Скала-Подільська” до великих металевих літер на пагорбі – “Скала над Збручем” – історичної назви. Зліва з-за дерев визирають руїни замку та палацу і вежа. Невеличкий “серпантин” із двох крутих поворотів, замок залишається позаду, і над тобою височіє церква, в якій колись вінчався Михайло Грушевський. Транспорт їде далі: центральною вулицею, повз католицький костел, радянський пам’ятник Богданові Хмельницькому, старі кам’яниці, що їм хотіли повернути молодість новітніми євровікнами, китайськими “броньованими” дверима та яскравими фасадами перших поверхів. Повз колишній єврейський геріатричний будинок, що потім став катівнею НКВС, а тепер там один із корпусів психоневрологічної лікарні. Біля автостанції з одного боку будують греко-католицьку церкву, з іншого стоїть пам’ятний знак загиблим у Другій світовій.
Стоп. Приїхали.
Місцеві кажуть коротко – Скала. Без жодних приставок. Тому офіційну назву залишимо для заголовка, а далі будемо з містечком із повагою, але на “ти” – Скала.
***
Одразу неподалік автостанції, за кількома рядами будинків – гробівець останніх власників містечка Голуховських. Його історія дика і дивна водночас. Збудований в 1876 році, згодом він став… крамницею. Зараз ковані двері пофарбовані, однак ще рік тому на трохи поіржавілому від часу металі виднівся напис із розкладом роботи магазину, де продавали нафту і гас.
Провідниця містечком, поетеса Аліна Денисова-Червоноока, на наші з подругою запитання, що зараз всередині, відчиняє двері в гробівець. Насправді замка як такого там і немає – лише шматок дроту. А за дверима – пустка, на підлозі видніється шар води. Тоді ж виявляється, що двері пофарбували лише із зовнішньої сторони, зсередини вони більш автентичні: в павутині й зі слідами іржі. Але так навіть краще, як на мене.
Сама будівля аварійна. Вона, наче конструктор, розпадається на “кубики” з тесаного каменю. Здається, тримаються лише ті стіни, що “нанизані” на фігурні аґрафки.
В 44-му році в гробівець потрапила бомба. Але всі ці руйнування спричинила не вона.
– В 50-х роках будівлю намагались підірвати, бо начебто була аварійною після війни, – розповідає місцева краєзнавиця та історикиня Оксана Ундерко. – Насправді ж це була просто офіційна причина, аби знести споруду, що б нагадувала про минуле містечка. Під час цього підриву загинув один солдат, як розповідають місцеві. А усипальниця вистояла. Знайомий пригадував, що в гробівці було 18 трун. Моя ж бабця розповідала, що бачила, як там валялись кості з домовин, а поміж ними – золоті коронки, що їх собі брали люди…
А в 60-70-х роках, поки ще не було постійного електропостачання, в гробівці облаштували магазин.
Неподалік – дивні будівлі, оббиті деревом, з різьбленими віконницями. Дуже дивна і незвична архітектура як на цю територію.
– Це бараки радянського періоду, – пояснює Оксана Ундерко. – Неподалік зводили заводи, робітників потрібно було терміново кудись поселити. І от…
Тимчасове житло, що лишилось навічно. Судячи з того, що на подвір’ях висить білизна, всюди топчуться кури, а в вікнах видно фіранки, там досі живуть люди.
***
Австрійський період – чи не найкращий для Скали. До Першої світової в містечку мешкало близько 6 200 людей: 2 500 українців, 2 500 євреїв, решта – поляки, розповіла Оксана Ундерко. Жили начебто разом, але водночас все було окремо: релігія та освіта, зокрема.
Центр Скали – єврейський. Головна вулиця і кілька, що йдуть паралельно до неї, – яскраве цьому свідчення. Будинки, що туляться один до одного, наче шукають захисту і підтримки. Довгі та вузькі одноповерхові будівлі. Багатші – на два поверхи, з дверима з кованими решітками. Але головна ознака навіть не в цьому. На одвірках, немов шрами, видніються сліди від мезуз. Косі прямокутнички, що їх не можуть за десятиліття років приховати кілька шарів фарби… Мезузи – це благословення при вході до оселі юдеїв. Сам згорток із молитвою поміщали в спеціальну коробочку-капсулу, яку й кріпили до одвірка. В Скалі можна побачити не лише сліди, а й одну із таких капсул.
На початок Голокосту в місті залишилось 1500 євреїв. Частина громади свого часу виїхала до Палестини, хтось “пішов до радянців”. А потім прийшли німці.
– У нас два тижні жила Мендльовичка з дочкою Хаюсею, – розповідає корінна скалачанка Ірина Іллівна Капаціла-Романюк. Їй 83 роки, вона з батьками та старшою сестрою пережила Сибір. Але в той час їхня родина ще не знала, що чекає на них, українців, вже за кілька років. Тоді, хто міг, рятував євреїв. – А якось прийшла сусідка і каже до мами: “Галюнька, а ти кому їсти по ночах носиш на стрих?”. Хаюсі тоді було 5-6 рочків. Чоловік тієї єврейки прийшов і попросив, щоб його сім’ю прихистили, бо він втікав. Але після розмови з сусідкою мама його попрохала перевести дружина з донькою кудись інакше, бо в самих вдома четверо дітей. Наступного вечора він прийшов і їх забрав. І ніхто більше нічого про них не чув…
До кінця війни з чисельної єврейської громади Скали залишилось 63 людей.
***
Замок у Скалі – одне з найбільш мальовничих місць. Його не псує аварійний стан, навіть більше – додає йому шарму, підказує, що споруда пережила дуже і дуже багато. Палац, на фасаді якого досі тримаються купи вирізьблені в камені декоративні елементи, вартує особливої уваги. Стара кладка, на якій місцеві (або й не дуже) “романтики” залишають зізнання в коханні червоною фарбою. Все це нагадує лабіринт: немає стелі, лише суцільні стіни, помережані дверними арками та де-не-де проваллями. А з вікон можна розгледіти сусідню область – одразу за Збручем вже Хмельниччина.
***
Скала – одне з тих містечок, де час став матеріальним. Люди не зникають безслідно, особливо, коли мова йде про цілі громади. Вони залишають після себе будинки, храми та доми молитов, зрештою, кладовища та гробівці. І все це має або “вписатись”, або занепасти.
Тут час подекуди наче зупинився – як у колишньому єврейському кварталі, місцями – помістив у нові реалії стару історію: збудував на стінах синагоги XVII століття консервний завод, а потім залишив його наодинці з самим собою, іншу синагогу перетворив на житловий будинок. Гробівець колишніх власників пережив війну, спробу підриву, ганебне перетворення на крамницю, а тепер чекає ще одного переродження. Мацеви на єврейському кіркуті спершу розібрали “на потреби”, а потім знову повернули на місце. Так і лежать під огорожею, чекають… Сторожку в парку Голуховських за “совка” перетворили на житло для двох родин, тепер же там розвивають свої хобі місцеві школярі.
Містечко – як та капсула від мезузи на старому єврейському будинку. Вона пережила війну, в стінах будівлі, що її вона мала оберігати, вже кілька разів змінились власники. А вона все рівно є. Як нагадування про тих, хто жив тут раніше.
На щастя, не лише архітектура, а й людська пам’ять береже усі попередні “життя” містечка: австрійський період, польський, радянський, нацистської окупації, тоді знову радянської. Однак про цих людей варто буде розповісти окремо.
Але все з часом.
Фото авторки
About the author
“Літр баланди та 450 грамів каші, а тоді 10 годин на шахті”: історія політв’язня з Тернопільщини Ігоря Олещука
– Кадебісти знайшли написаний мною звіт, але під псевдонімом "Грушка". Там я писав, що в школі була дискусія стосовно Мазепи. Історик називав його зрадником, а ми з однокласниками не боялися назвати його патріотом. По цьому знайшли мою контрольну роботу і прийшли по мене... Дали 25 років таборів суворого режиму. Мені було 17... Травень 2021-го року. Майже 73 роки опісля, двором, що на початку вулиці Коперніка, походжає чоловік. З сусідніх дворів вітер приносить сюди білі пелюстки цвіту аличі та вишень. І волосся у чоловіка таке ж біле. Надворі +20, а він – у довгій куртці. Ліва рука – у в'язаній чорній рукавиці. Згодом пояснить: рука мерзне і опухає. Чоловік оглядає дві наглядацькі вишки. Деревина почорніла від дощів. Де-не-де поламані поручні. – Діти гралися, – з посмішкою каже чоловік в чорній рукавиці. Прикидає, що варто десь дістати 3,5 метри дощок, аби встигнути […]
Захворюваність на ковід на Тернопільщині знижується вже 5 тижнів поспіль – епідеміолог
На Тернопільщині тенденцію до зниження захворюваності на ковід спостерігають вже 5 тижнів поспіль, про це на засіданні міського оперативного штабу для боротьби з коронавірусом 14 травня розповів лікар-епідеміолог обласного лабораторного центру Володимир Паничев. З 7 квітня в області спостерігають тенденцію до зниження захворюваності, однак впродовж тижня захворюваність не однакова. Це стала тенденція в цілому в країні, пояснив епідеміолог. – Пов'язано це з поведінкою людей, які зазвичай не звертаються за допомогою в п'ятницю-неділю, а чекають до понеділка. Тому середа-четвер – це тижневі піки, – каже Паничев. – Попри це, жовта лінія на діаграмі – це лінія тренду, яка вказує на тенденцію до зниження захворюваності. Впродовж трьох останніх тижнів середньоденна захворюваність в області наступна: – на цьому тижні – 146 випадків в середньому за день; – на попередньому тижні – 211; – два тижні тому – 271. Ці цифри говорять про чітку тенденцію […]
Тернопільським пенсіонерам за віком знову відновлять пільговий проїзд вдень
Із суботи, 15 травня, в Тернополі скасують обмеження щодо пільгового проїзду пенсіонерів за віком з 10.00 до 16.00. Відповідне рішення ухвалили на засіданні міського штабу для боротьби з коронавірусом. Нагадаємо, це обмеження ввели 22 березня, зважаючи на те, що через карантинні обмеження місць у громадському транспорті не вистачало для всіх, а особливо важко було дістатися на роботу працівникам критичних структур, зокрема, медикам. Як оцінив епідемічну ситуацію в місті лікар-епідеміолог Володимир Паничев, вона має тенденцію до зменшення кількості інфікованих. І вже не перший тиждень. – В цілому ситуація, яку ми спостерігаємо на сьогодні, є підставою, щоб приймати рішення про послаблення карантинних заходів, – каже Паничев. – Відповідно до постанови Кабміну №320, яка дає право посилювати заходи місцевій владі, тепер можна розглядати питання щодо скасування деяких обмежень, введених раніше. Наприклад, щодо обмеження проїзду у громадському транспорті. Читайте також: “А де ж транспорт? […]
Хто зміг потрапити на фінал Кубка України та що відбувається на стадіоні (фоторепортаж, відео)
Бути присутніми на фіналі Кубка України з футболу, де 13 травня зіграють "Динамо" (Київ) та "Зоря" (Луганськ), змогли далеко не всі. Із виділених лише 3000 місць на матч потрапили люди "від футболу", медики, атовці та вихованці дитячих спортшкіл. Про це Терміново розповів голова обласної асоціації футболу Тарас Юрик. За його словами, перш за все квитки отримали "довколафутбольні" люди. – В нас були колективні заявки усіх команд чемпіонату області та чемпіонатів районів, вони мали можливість викупити певну кількість квитків. На це була виділена квота. Велику частину отримали ветерани футболу та дитячо-юнацькі спортивні школи, – розповідає Юрик. – Квитки отримали медики, воїни АТО. За словами Юрика квитки отримували за принципом колективних заявок. Крім того частина квитків пішла і на команди "Зоря" та "Динамо". До цього на рішенні міського штабу для боротьби з коронавірусом йшла мова, що їм виділять 10% від квитків. Дісталися […]
“Мінусуємо в прирості захворювань”: ситуація з ковідом на Тернопільщині різко покращала, але чекають на наслідки травневих свят (відео)
На Тернопільщині та в обласному центрі, зокрема, різко знижується кількість випадків інфікування коронавірусом, а також кількість пацієнтів, які саме хворіють. В Тернополі приріст захворюваності взагалі пішов у мінус – становить -49,8%. Такі дані на засіданні міського оперативного штабу для боротьби з коронавірусом у п'ятницю, 7 травня, повідомив лікар-епідеміолог Володимир Паничев. Епідеміолог нагадує: перед святами він висловлював занепокоєння, щоб внаслідок застіль та гостин рівень захворюваності не почав рости знову. Але наразі критерії оцінювання ситуації дозволяють говорити, що є тенденція до зниження і вона є стабільною: адже знижується не лише кількість нових випадків, а й зменшується кількість людей, які хворіють. – Станом на сьогодні це 6 468 людей, а це вдвічі нижче, ніж ми мали в пік підйому захворюваності, – каже Паничев. – Кількість тих, хто одужують, перевищує кількість тих, хто захворіли. Зменшується також відсоток зайнятості ліжок у медзакладах: 29,7% – це […]
Теми, які викладати геть нелегко: чому навчатимуть тернопільських старшокласників на резонансному спецкурсі
У 2021-2022 навчальному році “Основи сім’ї” ввійдуть до переліку предметів, які мають бути у шкільній програмі Тернопільської міської територіальної громади. Відповідне рішення ухвалили на сесії міськради наприкінці січня цього року. Хоча напередодні по Україні активісти, батьки та фахівці піддали курс нищівній критиці через наявність у підручнику спірних тез та засилля шаблонних, але не завжди підтверджених реаліями, некоректних висновків. Щоправда, до частини зауважень автор курсу все ж дослухався. У Тернополі кінцеве рішення таки дали можливість приймати учням та їх батькам. Якщо вони вирішать, що ці уроки не є необхідними, на них можна буде не ходити. Оцінюватимуть предмет як кінцевий запис у табелі “зарах/незарах”. Аби зрозуміти, про що саме цей курс, журналістка видання “Терміново” придбала робочі зошити для учнів 10-11 класів та проглянула їх із психологинею, директоркою Тернопільського обласного центру соціально-психологічної допомоги “Родина” Оленою Нагірною. Тут мусимо зробити уточнення: після численних звернень […]
