27.11.2020
Жінки Мандри Молодь Новини

Закохалась у Шпіцберґен завдяки серіалу: тернополянка Надія Ротман здійснила соло-мандрівку за Полярне коло

Куплені за пів року квитки, позичене взуття, цілий рюкзак харчів та безліч випадкових невипадковостей  – Надія Ротман розповіла, як жилось в північних містечках, за межі яких без рушниці виходити заборонено, і чи не страшно було мандрувати так далеко самій.

Надія Ротман має чимало захоплень: танці, макіяж, вона і сама фотографує, і працює моделлю для інших фотографів. А ще любить мандрувати. Раніше разом із друзями подорожувала Європою: Париж, Берлін, Відень, Копенгаген. Цього разу ризикнула поїхати сама ще далі – на Шпіцберґен – найбільший острів однойменного архіпелагу за Полярним колом.

Звідки ж ідея?

– Ой, це смішна історія. Якось мені в браузері вискочила реклама серіалу Fortitude. Спершу зацікавив саундтрек, та й самі види природи теж дуже сподобались. Тож я до 4 ранку дивилась всі серії першого сезону. Поґуґлила, почитала про нього у вікіпедії. Саме місто, в якому відбувались події, вигадане, але місце, як писали, – реальне. От я і загорілась ідеєю поїхати на Шпіцберґен. А потім виявилось, що насправді серіал знімали в Ісландії, – сміється Надія.

На Шпіцберґен довелось добиратись з кількома пересадками.

– З Києва літаком я дісталась Вільнюса, погуляла там день, а вранці полетіла в Осло. Там теж мала вільний час, щоб наступного ранку вже бути на Шпіцберґені. Туди і назад я летіла сама, а от в перельоті Осло-Лонг’їр познайомилась із росіянкою, з якою ми й прогуляли майже весь час, – розповідає Надія. – Спершу я вирішила, що вона норвежка: світлі очі та волосся. Тож спілкувались англійською. Але я якраз дочитувала книжку Максима Беспалова “Український Шпіцберґен”, вона глянула на обкладинку, і отак виявилось, що вона з Росії. Звуть Наталею, і теж сама летить туди, куди і я.

Наталя народилась за Полярним колом, тому північне сяйво та білі ведмеді їй були не в новинку, але просто хотілось побачити цю місцевість детальніше.

– В розмові з’ясувалось, що на Шпіцберґен вона захотіла теж через той же серіал, що і я, – додає Надія.

Писала незнайомцям в соцмережах

Всі точки маршруту дівчина обирала сама. Зізнається: багато було в згаданій книжці українського репортажиста, котра написана як щоденник. Крім того в соцмережах підписалась на хештег Svalbard (норвезька назва Шпіцберґена – авт.).

– Так можна глянути на місця, які відвідували інші люди, та приблизно дізнатись, яка на архіпелазі зараз погода. А ще познаходила українців, які побували на острові, та написала їм, – продовжує Надія. – Писала всім, кого знайшла. Частина людей відгукнулись, тож мала чимало інформації з перших рук. Одна дівчина з Києва, яка вже тривалий час живе в Норвегії і вже двічі сама їздила на острів, багато чим допомогла. В Осло ми з нею зустрілись на сніданку. Ще одна дівчина, яка мені відписала, виявилось, згадана у тій же книжці про Шпіцберґен. Вона якраз була там, коли його відвідував Максим Беспалов, тож автор написав про неї у своєму щоденнику. Отакі співпадіння.

Але основна інформація – саме з інстраґраму. Ще допомогла знімальна команда одного зі столичних каналів, які робили цикл сюжетів про острів, тож вони також зорієнтували.

Гори, сніг, вода, лід, білі ведмеді, яких на островах точно більше, ніж людей, – все це і спонукало шукало шляхи до реалізації мрії та складати план подорожі.

– Саме місто Лонґ’їр можна обійти за якісь пів години, ще тут є кілька музеїв. З обов’язкового у списку був знак: трикутник, обведений червоним і по центру – білий ведмідь. Такі попередження монтують на виїздах, вони попереджають: за містом можна зустріти цю тварину, – розказує Надія.

Сам Лонґ’їр – біля води, тому від погоди дуже залежить, що ти зможеш побачити в дні перебування.

– Тож я вибрала для себе гори, ще хотіла в законсервоване місто Піраміда. Там свого часу працювали українські шахтарі з Донбасу, видобували вугілля. Коли ж розпався Радянський Союз, його одномоментно перестали фінансувати. Люди все залишили з надією на швидке повернення. Але… Це таке собі місто-привид. Там працює лише готель для туристів, порядок в Піраміді підтримують кілька людей. Але цю поїздку довелось відкласти, бо в ті дні, коли я була, туди кораблі не ходили.

Ще дівчина хотіла побачити так званий Ноїв ковчег, склад зернових культур зі всього світу.

– То я пішла туди сама. Прийшла, коли почало сутеніти. Хотіла сфотографуватись, але ж сама. Тому  довелось довго робити селфі, щоб вийшов більш-менш хороший кадр. Мабуть, як хтось переглядав потім ті записи, то не міг зрозуміти, що ця дівчина там робила. Бо я і так, і сяк фотографувалась, – сміється Надія.

Одного дня разом із гідом дівчина підкорила гору Трольштайн, тобто, Гору тролів.

– На її вершині є маленька скринька. В ній книжка та ручка. Кожен, хто гору підкорив, залишає там щось про себе. То я замерзлими руками якраз “накалякала” свої ім’я-прізвище, місто та країну. Я була 109 за рахунком в тій книжці. Можливо, просто не всі знають про її існування. Та й за межі міста ти без рушниці не вийдеш – це заборонено. Але я ходила з гідом із рушницею – все, як має бути, – сміється Надія. – Ще ми їздили катером до закинутого російського міста, де колись жили шахтарі. Зараз там раптом три закинуті халупи. Зате дуже красиві краєвиди.

На Шпіцберґені найзручніше жити в хостелах. Мешкають там не лише туристи, а й ті, хто працює в містах, розповіла Надія.

– Там я познайомилась з багатьма цікавими людьми. Наприклад, з гідом, який влаштовує експедиції архіпелагом. Якогось разу вони, наприклад, чистили узбережжя від сміття. Хлопець  розповідав, що тоді навіть знайшли пляшку з листом. Оскільки часто організовує різні експедиції, то й знає чимало про місцевість: куди запливають кити, де можна зустріти тюленів. До речі, це ще й історія про те, який тісний світ. Бо батько його директора – з Тернопільщини.

В хостелі також жив автор найпівнічнішої в світі альтернативної газети.

– Він одночасно був і редактором, і журналістом, – згадує Надія. – Висвітлював всі новини столиці. Видання англомовне, розраховане на іноземців.

Купила “термушку” і позичила взуття

Сама поїздка “потягнула” на 1100 євро. Це за всю 8-денну подорож, 5 днів Надія була безпосередньо на архіпелазі.

– Близько 10 тис. грн, тобто, третину суми, я витратила на Шпіцберґені та гуляючи в Осло і Вільнюсі, – пояснює дівчина. – Всі основні витрати були до того: квитки туди і назад, бронювання хостелів, які потрібно було оплатити наперед. Квитки на літак купувала за 8 місяців, щоб зекономити. І це ще я збиралась їхати не в сезон, так то вони будуть ще дорожчі.

Що ж варто мати з собою, збираючись за Полярне коло?

– Друзі порадили купити “термушку”, хоч до цього я навіть не знала, що це. Але термобілизну  вдалось придбати зі значними знижками, бо ж збиралась в дорогу ще влітку. Дешевше купила і пухову куртку, яка займає мало місця. Якби не акції, по коштах “влетіла” би набагато більше. Придбала теплі штани. А от флісову кофту та взуття позичила. Тому з одягом вийшло досить економно, – каже Надія. – Люди, які часто ходять в гори, мабуть, мають всі ці речі, то їм би було легше зібратись в таку мандрівку. Єдине, що я забула – це баф. А він би в тих умовах дуже згодився. Бо в деякі дні дуже вітряно. Зрештою, коли ми піднімались в гори, було – 6, відчувалось як – 8. В місті – десь 0…+1… Місцеві діти йшли до школи без шапок, в розстебнутих куртках. Але взимку там точно треба мінімум дві пари штанів. Зараз на архіпелазі -16.

На Шпіцберґені також можна пожити в кампусі, так вийде дешевше, ніж в хостелі. Але тоді дорожче обійдуться квитки на літак, бо доведеться доплачувати за багаж.

– Я ще брала з собою харчі, такі, які беруть туристи в походи. Сніданки були включені у вартість хостела. А от обіди та вечері взяла з собою. Хоча частину того всього все ж привезла назад. Дещо з продуктів купувала в місцевих супермаркетах. Ціни, звісно, високі, бо все привозять з материка. А ще в хостелі була купа продуктів, які залишили попередні жильці, щоб не везти назад. Тому з харчами вийшло досить економно.

Мандрівниця каже, що їй пощастило не лише з погодою, а й з іншими нетиповими явищами як на ту пору року.

– Коли ми йшли в гори, випав сніг. А однієї ночі я бачила північне сяйво. Коли їхала, то не сподівалась, бо його видно взимку, – згадує Надія. – Гуляла, фотографувала все довкола. І побачила якісь зелені барви в небі. А це північне сяйво…

Хоч після повернення з півночі чимало друзів Надії також загорілись бажанням побувати за Полярним колом, дівчина впевнена: туди можна спокійно їхати і самій.

– Берете напрокат велосипед і катаєтесь містом чи околицею. Я ж сиділа на березі і медитувала. Там немає метушні і галасу. Тому цілком класно бути і самій, – пояснює Надія.

Якби був вибір: поїхати в якесь нове місто чи повернутись на Шпіцберґен, то мандрівниця каже, що однозначно обрала би другий варіант.

– В кожній поїздці я купую собі листівки. Так от, зі Шпіцберґена я теж їх привезла, вставила в рамочки і повісила над ліжком. І коли на них глянула, то зрозуміла, що була на архіпелазі восени, але ще фактично влітку. А листівки придбала із зимовими краєвидами, – каже Надія. – Тому точно доведеться повернутись ще й за літніми.

Схожі пости

У Тернопільській міській ТВК пояснили, чому так довго немає попередніх офіційних результатів виборів

Марія Голді

Нічна пожежа в центрі Тернополя (фото, відео)

Постійна депутатська комісія обласної ради забракувала приєднання трьох сільрад до Тернопільської МТГ

Назарій Наджога