Українці на фронті – індуси на заводі? Вся правда про “наплив” мігрантів на Тернопільщину

Чого бояться українці

hromadske опитало аудиторію у Facebook і Threads – і отримало понад 8,5 тисячі коментарів. Більшість – вкрай негативні.

Головні страхи такі:

• Конкуренція за роботу. “Хай наймають їх воювати, а працювати в нас є кому”, “Свої без роботи, голодують”, “Наші люди по заробітках роками, бо роботи не було, а от для чужоземців все і на тарілочці”.
• Культурні відмінності. “Навіщо вони в Україні? Інша мова, культура, генетика, інші інфекції”.
• Питання безпеки. “Чому ми маємо боятись за безпеку своїх дітей ще й щодо цього?”.
• Навантаження на соціальну систему. “Вони працювати не будуть, народять дітей… і будуть отримувати державну допомогу”.

Кандидатка психологічних наук, соціальна психологиня Ольга Духніч пояснює: це типові страхи для суспільства без досвіду масової імміграції.

“І в цей загрозливий кластер входить все: вони іншого кольору [шкіри], від них не так пахне, вони не такі чисті, вони точно мають кримінальні наміри, розповсюджують хвороби. Це все таке дуже стандартне й доволі архаїчне ставлення до інших”, – каже вона.

Що кажуть соціологи

Дослідження Інституту соціології НАН України, презентоване у грудні 2025 року, показало: 61% українців вважають, що іммігранти сприяють розвитку країни, 62% – що посилюють культурне різноманіття, 58% – що загалом приносять користь. Водночас 30% погодились з тезою про “відбирання робочих місць”, ще близько 40% – що мігранти збільшують кількість правопорушень.

У березні 2026 року група “Рейтинг” опублікувала дослідження: 37% українців вважають, що мігранти приносять користь, 27% – що шкодять. Решта мали нейтральну позицію. Молодші респонденти віком 18-35 років ставились до теми менш критично.

При цьому, за даними тієї ж групи “Рейтинг”, Україна входить до топ-10 країн Європи з найбільш негативним сприйняттям еміграції.

“На щастя, наше суспільство не є антимігрантським, але часто ми бачимо змішані й нестабільні настрої, які залежать від контексту, масштабів міграції та того, як цю тему подають політики, медіа та соцмережі”, – зазначає Паніотто.

Чому мігранти все одно потрібні

Україна зараз переживає дефіцит, а не надлишок робочої сили.

“Треба розуміти, що Україна переживає дефіцит, а не профіцит робочої сили. У нас нема кому будувати будинки, дороги, і це не тільки тому, що в нас багато людей мобілізовано на фронт. Це, зокрема, через те, що в нас у цілому небагато людей працездатного віку зараз в країні. І їхня кількість буде зменшуватися з часом, тому що наша демографія така, що ми народжуємо все менше й менше дітей”, – каже Ольга Духніч.

Воскобойник пояснює й іншу небезпеку поточної паніки.

“Мені телефонують роботодавці, які говорять, що немає робочих рук… А оцей весь “хайп”, який іде, якраз веде до того, що суспільство поляризується і виступає проти. І зрозуміло, що наші держслужбовці будуть робити все, аби уникнути цієї ситуації. І далі будуть скорочувати кількість виданих робочих віз… У такий спосіб погасять суспільне невдоволення, але це достатньо серйозно вдарить по нашій економіці”, – каже він.

Паніотто наголошує: навіть якщо війна закінчиться сьогодні, в Україні в кращому разі залишиться 25 мільйонів людей. А залучення мігрантів – це стандартна практика для країн ЄС, до якого Україна прагне вступити.

Що треба зробити

Експерти наголошують: держава має чітко визначити правила залучення трудових мігрантів. Зокрема:

• встановити квоти на кількість працівників або окремі професії – як це роблять країни ЄС;
• запровадити механізми адаптації: мовні курси, допомогу з документами;
• системно пояснювати суспільству, навіщо мігранти потрібні для відбудови країни.

Головна проблема зараз, на думку Воскобойника, – відсутність комунікації між державою і суспільством. Коли люди не отримують реальної інформації, з’являються чутки, а суспільство реагує образою й недовірою.

hromadske звернулося з запитом до Мінекономіки щодо масштабів дефіциту кадрів і сценаріїв залучення трудових мігрантів. Відповідь очікується.