
Для кожного, хто називає Тернопіль своїм домом, це не просто назви на карті, а справжні коди пам’яті, що зберігають у собі сміх, цікавезні історії та цілу і взагалі – цілу епоху. Коли чуєш «Острів Кохання», «Сльози Гронського», «Китайська стіна», «Дворянські гнізда» та “Зустрінемось біля Молока”, то ніби переносишся у минуле. А додайте до цього ще «У пана Юзика», відомого як «Гадючник», і кожен тернополянин, який пам’ятає ті часи, відчує, як напливають хвилі тепла та ностальгії. Це не просто слова, це ті ниточки, що зв’язують нас із нашим містом, з його історією, з його особливим, неповторним духом.
У радянські роки Тернопіль активно розбудовувався. Та попри сувору архітектуру, бетонні моноліти й стандартизовані квартали, мешканці міста створювали власні назви для нових об’єктів — часто іронічні, саркастичні, але завжди влучні. Вони відображали не лише побут і мову часу, а й вміння знайти гумор навіть у сірих реаліях радянщини. “Терміново” розповість про найлегендарніші місця Тернополя, які відомі мешканцям ще з часів СРСР.
«Сльози Гронського»
Символом цієї епохи став водоспад у центрі Тернополя, створений за проєктом архітектора Едуарда Гронського. Ідея була естетична й навіть філософська: зробити об’єкт, де вода, бетон і ландшафт говорять з людиною. Та радянська система швидко обрізала крила — проєкт спростили, деталі втратилися, а сам Гронський потрапив до в’язниці. Водоспад назвали «Сльозами Гронського» — ніби памʼяттю про зламані мрії митця.
Детальніше історію Едуарда Гронського читайте тут: Він збудував пів Тернополя, а совєтська влада “віддячила” йому в’язницею: історія архітектора Гронського та його “Сліз”
Острів Сидоренка
Штучний острів на Тернопільському ставі зʼявився з ідеї партійного діяча Сидоренка, його створили під час очищення ставу. Щоб не вивозити мул, його насипали поблизу берега, використавши ще й каміння з довоєнних руїн. На відкриття приїжджали делегації, про обʼєкт писали в газетах. Острів Сидоренка з часом отримав іще одну назву — Острів кохання.
Спочатку він виглядав не дуже, але коли дерева підросли, отримав цілком привабливий вигляд. Згодом цей романтичний образ прижився в уяві тернополян, які почали сприймати це місце як простір для побачень і прогулянок.

Струмінь Кородюка
Ідея фонтану на Ставі зʼявилася після поїздки міського голови І.Н. Кородюка до Швейцарії, де він побачив каскади, що працювали без насосів. У Тернополі вирішили не економити: струмінь бив потужно, ще й з додатковими підструйками. Вперше про історію виникнення цього фонтану написав видатний тернополянин Олександр Столяров, який ділився спогадами про десятиліття історії Тернополя.
“Кмітливі швейцарці просто проклали труби послідовно від верхнього озерця до нижчого, ще нижчого і до найнижчого. Через перепад рівнів по законах Паскаля вода фонтанувала на всіх нижчих озерцях. І багато грошей не було затрачено, а в ході експлуатації їх стало зовсім не потрібно, бо ж в електричних насосах при цьому зовсім немає потреби. Наш струмінь, хоч і вимагав насосів, та все-таки перевершив швейцарські, бо бив навкруги ще й підструйки…, мабуть, нижчих за рангом відповідальних працівників. Де чия народ не індентифікував“, – писав історик.
«Мрія імпотента» — народна назва монументального обеліска
Масивний обеліск визволителям Тернополя тернополяни охрестили цим іронічним прізвиськом — настільки безглуздою видавалася його форма. Жарт пустився в народ і став загальновживаним. Та місце було аварійним, тож спочатку звузили основу монумента, а зрештою, пам’ятник демонтували — офіційно через те, що заважав транспорту.
«Китайська стіна»
Радянська архітектура не надто переймалася естетикою — важливіше було заселити, ніж прикрасити. Тому створили величезний житловий будинок на 10 під’їздів. Тернополяни порівняли цю стіну з Великою китайською стіною, створивши ще одну іронічну легенду.
«Дворянські гнізда» — радянська елітка
Поки прості люди тулилися у «хрущовках», в окремих кварталах (переважно в центрі, звісно) зʼявлялися кращі будинки для партноменклатури. Попри офіційну рівність, яку так пропагувала партія, тут були вищі стелі, більші кімнати, словом – кращі умови, тільки для “обраних”. Один з таких будинків розташований на вулиці Новий Світ, на вулиці За Рудкою – його назвали “Дворянськими гніздами”.
«Гадючник» або “У пана Юзека”
Заклад, відомий тернополянам більше як «У пана Юзека», існував із середини 1970-х років за адресою вул. Старий ринок, 3. Офіційно він називався “Коктейль баром” (принаймні так писало на вивісці), проте його ніхто так не називав. “У Пана Юзека”, “Гадючник”, “Автомат”, – народні назви змінювались раз за разом. “Автоматом” його називали, бо там продавали пиво через автомати. “Гадючник”, ймовірно, через специфіку відвідувачів. “У пана Юзека”, – така назва закріпилась за баром через чоловіка, який певний час ним опікувався.
Пізніше заклад не раз змінював вигляд і назви, але завжди залишався популярним серед тернополян. Певною мірою і через те, що там можна було випити навіть тоді, коли діяв сухий закон.
Бар закрили в 2001 році через нерентабельність. У 2007 році там сталася пожежа, і забиті залізними прутами та ДВП вікна лише посилили вогонь. Після цього приміщення довго стояло занедбаним, залишаючись лише у спогадах тернополян як місце з особливою атмосферою минулої епохи. У сучасну епоху у цьому приміщенні теж працюють заклади харчування.
Які ще місця вважались легендарними у Тернополі
“На яйцях”
Народна назва фігур специфічної форми біля Тернопільського драматичного театру імені Тараса Шевченка, яка була відомим місцем для зустрічі тернополян.
Стометрівка
Бульвар Тараса Шевченка, а точніше його відрізок від універмагу до театру, відомий як Тернопільська Стометрівка, або просто “Сотня”, завжди був серцем міста. Ще за часів “Польщі” це місце називали романтичним словом “корсо”, що навіювало асоціації з неаполітанськими затоками та паризькими бульварами. Як згадував покійний журналіст Володимир Сушкевич, Стометрівка була “епіцентром Тернополя, його осередком, його стрижнем, його енергетикою, його сонцем”.
Бродвей
Ця назва не така популярна, як стометрівка, але теж прижилась у пам’яті тернополян. Бродвеєм подекуди називали ту алею напроти стометрівки (де зараз розташовані заклади Заставного), через асоціацію, що там можна було прогулюватись “від бедра”, як на Бродвеї. Деколи назву скорочували і виходило просто “Йду на Броди”.
Біля “Молока”
Цей культовий магазин проіснував у Тернополі з 1970-х до 2016 року. Заклад був особливо популярний серед студентів-медиків через близькість до університету, де за кілька копійок можна було купити склянку теплого молока і пиріжок з лівером. Молоко наливали зі спеціальних апаратів, схожих на самовари, а люди часто приходили зі своїми бідонами. Фраза «зустрінемося біля Молока» стала легендарною серед тернополян і використовувалася десятиліттями.