
У другій половині ХІХ століття на Гусятинщині жив священник, якого знала вся Галичина. У наукових колах його називали Жегота Михайлов Навротник — під цим псевдонімом він видавав більшість своїх праць. А для селян із Раштівців та Дубківців він був просто отцем Ігнатієм Галькою.
Народився Ігнатій Михайлович Галька 1 лютого 1824 року в селі Зарваниця Теребовлянського району. 1850 року закінчив Львівську духовну семінарію. Стан священника не став на заваді його справжньому покликанню – збирати та досліджувати народну культуру.

Не лише священник, а й учитель, і посол
Отець Ігнатій поєднував пастирське служіння з активною громадською та освітньою діяльністю. Деякий час він був наглядачем народних шкіл у Тернополі та навколишніх селах. З кінця 1850-х років служив священником у селі Дубківцях (нині — Раштівці).
Житло отця Гальки розташовувалося там, де пізніше була пошта. Біля його обійстя (нині там височить могила січових стрільців) росла велика липа, що стала німим свідком його радощів і болю.

Могила січових стрільців на місці колишнього обійстя отця Ігнатія Гальки
Ігнатій Галька був настільки шанованою людиною, що обирався послом Галицького сейму та австрійського парламенту. Він жив із дочкою Галею та зятем Левицьким. Дружина отця Ігнатія померла рано — зведений ним пам’ятник на її могилі зберігся донині.
Храм, збудований за власні кошти
Отець Ігнатій мріяв побудувати спільну церкву для Раштівців і Дубківців — неподалік від теперішньої автобусної станції. Однак дозволу не отримав. Тоді він збудував церкву в Дубківцях, вклавши в будівництво найбільше власних грошей.
Саме в цій церкві — Успіння Божої Матері — отець Ігнатій Галька служив священником до кінця свого життя. Вона була освячена 28 серпня 1884 року, і парафіяни святкують це свято й досі. На стіні храму зберігся напис: «Сей храм побудовано у 1884 році з лепти прихожан». У 2017 році церкву реставрували коштом громади та вірян.

Сучасний вигляд церкви Успіння Божої Матері
Трагічна сповідь під липою
Доля не щадила отця Ігнатія. Він поховав молоду дружину, а згодом і дочку Галю, яка померла під час пологів. Дитинка вижила, а зять пожив у селі ще три роки, а потім виїхав кудись разом із дитиною.
Отець Галька залишився сам. Кожного вечора він сідав під ту саму липу, дивився на цвинтар (неподалік від обійстя), на могилу дочки, де росли два кущі калини. Там він писав свої вірші, які згодом публікували львівські часописи — «Наука», «Ластівка», «Учитель», «Неділя».
Ось один із них, що зберігся в народній пам’яті:
Вийду під липоньку,
Сяду на лавоньку,
Ой, не видно Галі,
Тільки могилоньку.
Доле наша, доле,
Доле нещаслива,
Ти нас навіки
З доньом розлучила.
Наукова спадщина, що живе віками
Попри особисту трагедію, Ігнатій Галька залишив по собі фундаментальну наукову працю. Він видав фольклорно-етнографічний збірник «Народні звичаї і обичаї з околиць над Збручем», а також низку окремих досліджень:
«Народний празник Купала» (1861)
«Народні притчі і римівки» (1861)
«Приказки» (1874)
«Народні звичаї по галицькому березі річки Збруч» (1893)
«Названня місяців»
Пам’ять, яку бережуть люди
Ігнатій Михайлович Галька помер на 79-му році життя — 26 квітня 1903 року в Дубківцях. Похований на сільському цвинтарі, де й досі збереглися три могили: його, дружини та дочки Галі.
За цими могилами доглядає місцева жителька Марія Бойко. Вона ж профінансувала встановлення пам’ятної дошки отцю Ігнатію та організувала просвітницький захід на його честь.

Пам’ятна дошка на честь Ігнатія Гальки у Раштівцях
Липа, що колись стояла біля його обійстя, вже не росте. Але вірші, звичаї, записані ним над Збручем, і церква, збудована його коштом, лишаються.
Матеріал підготувала Притис Світлана, студентка Галицького фахового коледжу імені В’ячеслава Чорновола, яка є жителькою села Раштівці.
