
Тернопіль — місто з багатою історією та культурою, втіленою у його архітектурі. Однією з найвідоміших пам’яток міста є унікальний водоспад, який місцеві назвали «Сльозами Гронського».
Цей проєкт — творіння архітектора Едуарда Гронського, чия доля невіддільна від складного радянського минулого Тернополя. Його історію докладно описав журналіст та історик української естради Михайло Маслій.
Життя та діяльність
Едуард Гронський — не просто архітектор. Він був митцем у часи, коли бути митцем означало мовчати, ховати ідеї в шухляду і будувати не те, що хочеш, а те, що дозволять. Але у проєкті “Сльози Гронського” йому вдалося прорвати цю завісу мовчання — створити те, що справді відчував і думав.
Гронський вчився у Львівській політехніці, потім пішов у зяті у Тернополі. Тут і працював архітектором у 1950–1970-х роках. Саме він проєктував післявоєнну забудову міста, брав участь у створенні нових житлових кварталів, лікарень, шкіл і багато іншого. Саме його руками з’явилися будівлі на вулицях Грушевського, Листопадовій, Руській, а також у мікрорайонах Новий Світ і Дружба.
«Гронський задумав водоспад не як банальний декор. У його уяві це мав бути гармонійний об’єкт — простір краси, де вода і архітектура говорять з людиною мовою емоцій», — розповідає Михайло Маслій.
Коли будівництво було завершено, життя Едуарда зазнало драматичних змін. Його заарештували, і за сфабрикованою справою він потрапив до в’язниці на сім років.
Відтоді хтось дотепно і зі співчуттям назвав водоспад «Слізьми Гронського». Попри це, архітектор не втратив сили духу і любові до рідної землі. Він пережив ці випробування і після звільнення повернувся до Тернополя.
«Сльози Гронського» стали улюбленим місцем жителів міста — тут часто приходять, щоб помилуватися красою і замислитися над історією.
Фото – Михайло Маслій; відкриті джерела