Як “русский мир” руйнував наші цвинтарі

На цій світлині 1980 року ви бачите як трактор згортає потрощені надмогильні плити на одному із найбільших кладовищ Івано-Франківська. Зараз на цій території (за драмтеатром) не залишилося й сліду від тих давніх родових склепів… Нині ця світлина виставлена на сторінці Ретро Станіславів – Retro Snanislawow.

.

Чи можна було тоді не руйнувати те кладовище? Так, можна було, але обком компартії тоді вирішив інакше… У той час усі ті інструктори обкомів і райкомів партії були чи не найпослідовнішими провідниками серед нашого народу закумуфльованих ідей “русского міра”.

.

Очевидці тієї “масакри з минулим” в Івано-Франківську ще досі пам’ятають ті сотні і сотні розчавлених скрепером домовин, які впереміжку з рештками струхлявілих дощок і людськими кістками, громадилися невеликими купами на тому місці, аж поки прислані військові ті кістки з рештками трун не вивезли на смітник.

.

Але, у всьому цьому є один нюанс: керували отими тракторами, які знищували склепи й гробівці, не прислані з москви чи ленінграду росіяни, а, таки, наші вуйки…

.

Як їм (отим трактористам, які те робили) потім спалося і взагалі – як потім їм велося у їхньому житті, я не запитую, бо то не моя, а їхня, справа.

.

Скажу лишень, що зі свого досвіду – виїжджаючи в експедиції і багато спілкуючись з місцевими людьми, я часто чую про ту, чи іншу, кам’яну фігуру Матінки Божої (або ж оповіді про кам’яний хрест, який стояв на околиці села в пам’ять на скасування панщини 1848 року). І, от, уявіть собі, що майже завжди серед місцевих колгоспників тоді знаходився якийсь тракторист, який за наказом райкому партії, погоджувався зтягти своїм трактором отаку кам’яну фігуру з її постаменту. Зазвичай, він здруляв її у фосу край дороги або ж відтягував ту освячену кам’яну фігуру до озера чи ставка і вже там спихав її у воду.

.

Так от, що цікаво: як не того ж самого року (коли він те робив), то наступного, але до усіх тих трактористів-“героїв” прилітала відповідна оплата: хтось з них п’яним замерз під парканом, хтось втопився у калюжі, через яку й кури переходили, а хтось на весіллі чомусь не зміг проковтнути вареника і так з ним у горлянці, і застиг…

.

І, це я не вигадую, бо говорив з багатьма очевидцями, які були свідками такій скорій оплаті. “Мабуть, то просто так співпало” – може котрийсь з вас сказати. Та, навряд чи – відповім я. Випадковостей у тому світі, де керують неземні закони, не буває.

.

Ну, а про те, що починало робитися у сім’ях тих самовпевнених трактористів, які тоді за тридцять срібняків погоджувалися руйнувати своїми скреперами давні цвинтарі і кам’яні фігури, то нині вже й не згадуватиму…