Струсів: там, де говорить камінь (фоторепортаж)
З автобуса Тернопіль–Губин під голосне шоферове "Струсів!" та крики пасажирів “задні відкрийте!”, що помалу переходять в ультразвук, виходять-вивалюються наступні дійові особи: молодь з клунками (мабуть, студенти, які їдуть додому на вихідні); старші люди (не знаю, припустимо, їздили в Тернопіль на ринок); ми з подругою (сповнені любові до руїн і всього, що в найближчій перспективі ними стане). Усе це втомлене 40-хвилинною поїздкою “добро” покидає автобус, за гарною традицією, лаючи одне одного за відтоптані ноги, а водія – бо ж задні двері так і не відкрив, то довелось самим. Синьо-жовті та червоно-чорні прапори першими зустрічають тих, хто нарешті вирвався із задушливого салону. “Вітаємо в Струсові”, – іронізую подумки. Але вартує раз-другий вдихнути-видихнути, зловити поглядом гострий шпиль костелу – і от тепер це справжній Струсів. Попри невеликий розмір, це містечко (а для нас це таки містечко, яке просто “понизили у званні”) має дещицю […]