
Привіт, діду!
Кожного року в цей день якось по-особливому згадую тебе, може й правду казали завжди про те, що ми з тобою дуже схожі…
У нас все так же, діду.
Вони все так же лізуть, ми все так же огризаємось і даєм їм по зубам. Так, втрачаємо людей, зброю, техніку…але ти б знав скільки орків вкладаємо в грунт. Хоча про що я, ти й сам прекрасно це знаєш, хоч ніколи й не розповідав.
Вберігав мене, пацана голопузого, від військових історій та спогадів.
Тепер розумію чому.
І точно своїм онукам не розповідатиму те що бачив і бачу, в поважному віці буду робити як і ти – тихенько випивати чарочку «з нагоди», крадькома витирати сльозу і казати дітлахам – «хоч би ви ніколи не бачили війни…»
А поки хникати не на часі.
Поки треба воювати. Гризти, ричати, передбачати і реагувати на те, що передбачити не вдалось. І перетворювати орків на фарш – це ми навчились, діду! Тобі б сподобалась наша робота, доповідаю.
Ти не переживай, діду, ми вивеземо. Ми втягнемо. Ми переможемо.
Обіцяю як офіцер-офіцеру
Vasily Koryak – військовий, фотограф
