З початком війни багато українців виїхали до західної Європи. Там з розумінням ставляться до наших біженців. Сьогоднішня історія – про сонячну Італію, про курортне містечко Ріміні з населенням в 150 тисяч. Тут прийняли дуже багато українців, зокрема читачку “Терміново” з дітьми.
Ольга діставалася автобусом зі Львова через Угорщину та Словенію. Дорога була важкою і довгою, тому що з початком війни ситуація на кордонах нашої країни ускладнилася.
В автобусі з нею їхали лише жінки і діти, було багато таких, які ледве вибралися з-під обстрілів, багато ночей просидівши в підвалі. Холодних і голодних дітей і жінок обігріли та нагодували волонтери. Вони є як на українському боці, так і в кожній країні Європи. В Україні представники “Червоного хреста” пропонують чай, каву, їжу (печиво, бутерброди тощо).
Ставляться з розумінням
Прикордонники Угорщини також з розумінням поставилися до проблем українських жінок. Діткам роздавали питну воду і круасан. У Словенії пригощали какао і гарячим чаєм. В Італії на кордоні розташований цілий волонтерський центр, де українські біженці можуть поїсти і взяти товари першої необхідності. При цьому ці товари привозять пересічні італійці та італійки, яким не байдуже.
Далі, після перевірки документів, розвозять у різні італійські міста. Якщо у тебе немає знайомих в Італії, які допоможуть з дахом над головою, залучаються волонтери, і біженців поселяють у готелі або їх приймають італійські сім’ї у себе вдома.
“Готель, у якому ми живемо, був закритий, тому що не сезон. Власник приміщення – Стефано Ланна – людина з величезним серцем – вирішив поселити українських біженців тут зі своєї доброї волі. Ми йому всі дуже вдячні за таку теплу зустріч”, – каже Ольга.
В готелі живе 140 людей з різних куточків України – Тернополя, Харкова, Житомира, Києва та інших міст. Є жінки з хворими дітьми.
Щодо організації харчування і інших потреб людей, то у всьому Стефано допомагають волонтери. Приносять продукти харчування, одяг, іграшки для дітей, засоби гігієни. Італійці – взагалі дуже відкриті люди, завжди намагаються допомогти, хто чим може і вміє. Здається, що тут волонтерять всі – працюють у сортувальних центрах, відправляють в Україну гуманітарну допомогу, розселяють біженців тощо.
“Нам надають навіть такі послуги, на які ми не сподівалися у чужій країні. Наприклад, допомога педіатра чи стрижки, уроки італійської мови, заняття музикою та співами. І все це роблять добродушні італійці”.
“Що вразило – те, що тут тричі на день (перед прийманням їжі) вмикають український гімн. З вдячності за все ми подарували Стефано український прапор. Тепер він буде на стіні і нагадуватиме про все це”.
Коли Стефано спитали, для чого він це робить, то він сказав: “Я вірю в Бога і надіюся, що за мої справи на небі мені воздасться”.
“Далі можна оформлювати документи (тимчасовий вид на проживання). До речі, інформація про те, що при оформленні біженства забирають паспорт і ти не можеш повернутися – байки. Тут ти біженець від війни, а не політичний. При оформленні документів можеш отримувати усі медичні, освітні та інші послуги, іти на роботу”.
“Тут добре, але дуже хочеться додому. Побачити рідних, близьких, просто бути на рідній землі”.