Микулинецьке кладовище можна вважати музеєм під відкритим небом. І, як і в кожному музеї, тут можна лише пробігтися очима експонатами, а можна дізнатися трішки більше, якщо знати, на що звертати увагу. Серед сотень скульптур та десятків гробівців можна знайти не лише епітафії, а й підписи майстрів. Свого часу ці вирізьблені написи виконували одразу кілька функцій: найочевидніша – “автограф” майстра, що також служив і за знак якості, а ще вони були нічим іншим як рекламою. Адже підписи свої автори ставили у видних місцях, які, однак, зовсім не псували вигляду гробівця чи скульптури, проте одразу ж впадали у вічі. Різьбярі по пісковику, майстри зі спорудження гробівців з бетонними елементами, кування металевих квітів та виливання чавунних декоріі, – хто вони, автори надгробних композицій на Микулинецькому кладовищі?
Перший підпис можна побачити, щойно зайшовши на так звану стару частину. Адже кована брама при вході на Микулинецьке пережила вже добру сотню років. Замкову щілину накриває “язичок”, на ньому вказано Asenko Tarnopol. Це ж прізвище ми зустрічаємо на металевій огорожі одного з гробівці – S. Asenko. Там навіть вказана адреса майстерні – вулиця Микулинецька. Про Станіслава Асенька згадують як про одного із майстрів, котрі доклалися до спорудження та оформлення Єзуїтського костелу та монастиря в 1901 році. Як йдеться у книзі Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego, у 1906 р. у майстерні Станіслава Асенька викували канделябри у формі лілей і покрили їх золотом. Вони стали частиною вівтаря у Парафіяльному костелі, на місці якого за Радянського Союзу збудували універмаг. Як пише краєзнавиця Любимора Бойцун, Асенько також був активним учасником товариство ремісників “Gwiazda”.
Щоправда, є згадки також і про слюсаря Йозефа Асенька. Про нього, зокрема, автор численних спогадів про Тарнопіль Чеслав Бліхарський пише так: “він перед Першою світовою обладнав будівлю Товариства народної школи”. Про прізвище “Асенько” він також згадує, описуючи листівку із зображенням залізничного вокзалу Тарнополя, збудованого в 1903-1906 роках. “Тарнопольська компанія “Роговський–Гловинський–Асенько” виготовила, зухвалу для тих часів, залізну віконну конструкцію на передній частині будівлі. Над вікном розмістили двоголового австрійського орла”.
Із десятков металевих та чавунних хрестів, які збереглися на Микулинецькому, лише один має авторство – фірми Rozmital. Інші, очевидно, виготовляли у Львові чи Теребовлі, де ливарні займалися також цвинтарними елементами. У праці Cmentarze dawnego powiatu Tarnopolskiego припускають, що фірма Rozmital функціонує й досі, посилаючись на чеську компанію, яка існує з 1913 року і тепер виробляє сільськогосподарську техніку. Мовляв, починали вони із виливання надмогильних хрестів. Хтозна, чи це справді так, адже тернопільське поховання датують 1860-тими роками.
Якщо ж говорити про гробівці та скульптури, то тут вибір набагато більший. Навіть попри те, що чимало пам’ятників потемніли з часом та пошкоджені, підписи їхніх авторів досі можна відшукати. Чи не найчастіше на гробівцях можна побачити прізвище Pakula/Пакула. Авторами є Броніслав та Ян Пакули. Останній, до речі, спроєктував сімейний гробівець і для себе. На могилі вказано, що тут похований Ян Пакула, майстер по каменю, роки життя: 1873-1932. До слова, на цій же алеї – суцільна “виставка” робіт його майстерні: чи не на кожному гробівці вказане це прізвище. Хоча загалом роботи майстерні (і гробівці, і скульптури) розкидані всією старою частиною Микулинецького.
На сусідній алеї також можна знайти кам’яну скульптуру, що стоїть на спільній могилі. Дівчина з вінком квітів оберігає спокій п’яти дітей та старшої жінки. Як вказано в епітафії, там поховані діти та онуки майстра Яна та Францішки Пакулів: “Ґеньо помер на 7-ій весні життя/Тадзьо помер на 7-ій весні життя/ Юзьо помер на 5-ій весні життя/ Людзя померла на 3-ій весні свого життя/ Стасьо помер на 2-ій весні свого життя”. Рік смерті чотирьох останніх — 1915. Старша жінка, як вказано, прожила 66 років. Вони з Евгеніушем, який навіки залишився семирічним хлопчиком, померли у 1906.
Найчастіше роботи майстерні Пакулів датуються 1920-1940-ми роками.
На Микулинецькому також можна знайти роботу різьбяра M. Nazarko. (імена багатьох майстрів наразі невідомі,тому наводимо лише їхні ініціали авт.) . Згідно зі спогадами, він мав русинське походження та був самоуком. Однак саме його вважають помічником Яніни Райхер-Тот – скульпторки, яка виготовила вівтар згаданого раніше Парафіяльного костелу в Тарнополі за проєктом відомого архітектора Вавжинця Дайчака. На Микулинецькому роботу майстра можна знайти на могилі Юлії Стефанєц. Зважаючи на дату смерті, можна припустити, що виконали композицію в 1924-му або за 2-3 роки після цього. Майстри також часто вказували, з якого вони міста. Так, Назарко, відповідно, з Товстолуга.
Ще одним майстром, який працював із надгробними формами, є W. Zachara. На Микулинецькому вдалося розшукати кілька його робіт. Судячи з побаченого, можна сказати, що майстер дозволяв собі експериментувати із традиційними формами і то досить сміливо. Його майстерня працювала в 1900-1920-х роках.
Ще одним експериментатором був J. Gałka (або Сałka, бо важко розібрати першу літеру прізвища – авт.), підписи якого можна знайти на скульптурних композиціях на одній із центральних алей. Щоправда, роздивитися їх досить важко: автор робив підпис не надто глибоким, і зараз його важко знайти на потемнілому від часу матеріалі. Тому можна припустити, що насправді його робіт на Микулинецькому може бути і більше. Роботи цього майстра датовані кінцем ХІХ-першим десятиліттям ХХ столітя.
На Микулинецькому також можна знайти роботи трьох майстрів, котрі носили однакове прізвище – Березовскі. Судячи з ініціалів, звали їх Броніслав, Кароль та Ян-Кароль, останній ставив на своїх роботах ініціали J. K. B. Вони працювали в 1880-1890-х роках.
Є серед авторів також прізища Нєзнальський та Островські. Як і в Пакули, в майстерні Нєзнальського свій підпис ставили і польською, і українською, залежно від того, якою мовою вказана епітафія. Роботи Нєзнальського датовані кінцем ХІХ -початком ХХ століття. Островські ж працювали здебільшого в 30-ті роки ХХ століття. Серед робіт цих майстрів зустрічаються не лише традиційний пісковик чи бетон, а навіть граніт.
На центральній алеї також можна зустріти роботи з підписом “Robak Tarnopol”. Судячи з дат поховань, можна припустити, що працював майстер у 30-40-х роках ХХ століття.
На похованні родини Чубатих-Лішинських стоїть скульптура Матері Божої з Ісусом, автором якої вказаний різьбяр T.Kopczynski. Зважаючи на дати похованнь, його робота виконана у найближчі після 1875-го роки.
Про ще двох авторів, роботи яких є найстарішими, ми вже згадували раніше. Це Павло Евтельє (Ойтельє) – львівський скульптор, автор надгробної скульптури на могилі Анни та Емілії Губер, датованої кінцем 40-х-початком 50-х років ХІХ століття.
Інший же, який вказав себе як ANTONJ на найвідомішій скульптурі Микулинецького – так званій “дівчині з мітлою” – створив пам’ятник у 40-х роках ХІХ століття. Тут варто пояснити, що дату спорудження надмогильної композиції зазвичай вираховують досить орієнтовно: до дати смерті, вказаній в епітафії додають кілька років, адже в перший рік на могилі традиційно нічого не роблять, зрештою, має осісти ґрунт. Лише тоді майстер може заливати основу під композицію. Гробівці ж традиційно “замовляли” наперед або перепоховували туди раніше померлого родича.
Читайте також: “Дівчина з мітлою-пензликом”: про що насправді розповідає найвідоміша скульптура Микулинецького кладовища
До “привозних” також належить мармурова меморіальна таблиця, авторства майстра Шульца з Відня. Її можна знайти вмонтованою в стіну каплички на Микулинецькому. Таким чином вшановували найбільш знаних городян. Встановили її в пам’ять про доктора медицини Йозефа Кароля Шумбаума, який помер в 1870, проживши 62 роки.
З новіших, можна знайти гробівець родини Трачів, авторства Т. Івановича. Очевидно, майстер працював у другій половині 1910-х років.
Щоправда, можна припустити, що багато підписів знайти вже не вдасться: частина зникла внаслідок реставрації, частину закрили таблицями з іменами нових померлих, яких поховали у родинних гробівцях, якісь написи “з’їв” час та погодні умови. Деякі гробівці вже в настільки плачевному стані, що у них впав дах, що вже говорити про малопомітні написи на стінах.
Однак, якщо будете на Микулинецькому, придивляйтеся. Можливо, вам вдасться знайти імена ще й інших майстрів, про яких наразі нічого невідомо.
Всі фото: Ірина Небесна