Рожева стрічка на конверті у пологовому – для дівчаток, блакитна – для хлопчиків. Ляльки – для дівчаток, машинки – для хлопчиків. Дівчата на трудовому навчанні шиють і куховарять, хлопці – майструють. Філологічний факультет – для дівчат, фізмат – для хлопців. Виховання дітей – для жінок, заробляння грошей – для чоловіків.
У 2018 році у Великобританії провели дослідження, як гендерні стереотипи, закладені в дитинстві, згодом впливають на вже доросле життя. Згідно з результатами опитування, 45% респондентів розповіли, що від них очікували такої поведінки, яка “відповідає” їхній статі. 51% зазначили, що такі стереотипи негативно вплинули на їхній вибір кар’єри, а 44% – і на стосунки.
Половина жінок, які вважають, що постраждали від гендерних стереотипів (53%) заявили, що вони негативно впливають на те, кому відводять “функцію” піклування за іншими в родині. Особливо від цього страждають старші жінки. А 7 із 10 жінок, віком 17-34 роки, кажуть, що такі уявлення обмежують їхній вибір кар’єри.
У цьому ж дослідженні акцентують, як саме працюють гендерні стереотипи: до двох років діти тільки усвідомлюють свою стать, але вже до шести асоціюють інтелект як “чоловічу” рису, а “ввічливість” – як “жіночу”.
Що ж таке стереотипи, навіщо вони існують, пояснює психологиня, психотерапевтка центру Neuroflex Олена Сєргєєва.
Спрощення, що ускладнює життя
– Стереотипи – це досить корисний конструкт психології, бо певним чином показує, як працює наш мозок: у нього є потреба економити ресурси, а використання стереотипів – це один із методів економії. Якщо ми не витрачаємо зайвий час на аналіз зовнішніх даних чи ситуації, якщо в нас є готові рішення та шаблони для сприйняття, то мозок використає їх першочергово, – описує природу явища психологиня. – Навіть навички, які ми опановуємо, переходять у стан автоматизму: ми ж не кожного разу задумуємося, коли сідаємо за кермо, що потрібно перемкнути передачу, ввімкнути сигнал повороту чи пристебнутися. На певному етапі ми можемо помітити, що робимо це автоматично.
Стереотипи працюють за цією ж схемою. Але те, що мало би полегшувати життя, згодом почало його ускладнювати. Бо стереотипи застарівають з огляду на особистісний розвиток людства. Враховуючи те, що суспільству та індивідам, які в ньому живуть, властиве розмаїття в природі, так само і в особистісному плані ми всі різні. Стереотипи ж, як і будь-який базовий примітивний механізм, не описують і не враховують цього різноманіття.
“Стереотипи можна порівняти з народними прикметами: вони живуть у соціумі, але на них не можна опиратися, бо ці знання не є якісними. В деяких ситуаціях вони спрацьовують, але далеко не завжди їх можна застосовувати”
Стереотипи відображають етап розвитку особистості, певний формат мислення. Впродовж нашого життя ми маємо пройти так звану фазу стереотипів, етап, коли нам хочеться вписатися в середовище, в якому ми живемо, в групу, до якої ми належимо. Ми наслідуємо те, що ми бачимо, імітуємо моделі поведінки, з якими стикаємося – в такий спосіб ми здобуваємо знання.
“Невидима” шкода
Стереотипи завдають великої шкоди суспільству, особливо гендерні, бо вони містять у собі компонент дискримінації. Зараз ми часто говоримо про дискримінацію саме жінок, але варто зазначити, що вони токсичні для всіх гендерів.
– Стереотипи спершу полегшують світосприйняття, бо пропонують готові рішення. Але вони містять дискримінаційний момент, бо не враховують індивідуальних особливостей та викривлюють реальність. Вони є атрибутом патріархальної консервативної культури”, – зауважує фахівчиня. – Ми не можемо ігнорувати науково-технічний прогрес, середній рівень інтелекту, який постійно зростає через доступ до світу та знань, полегшення побутових умов, медичного забезпечення. Все це впливає на те, що ми потребуємо і вже здатні до більш якісних механізмів опису світу та соціуму, аніж стереотипи.
Стереотипи — це етап розвитку пізнавальних технологій. Раніше люди видобували вогонь тертям та вірили в духів, наразі маємо електроенергію з різних джерел і наукові методи пізнання. Однак науково-технічний прогрес швидший за наш мозок, тому багато в чому ми досі залишаємось тими ж людьми, що і сотні тисяч років тому.
Мислення людини без стереотипів неможливе, бо так влаштований наш мозок, він тяжіє до автоматизму. Але що ми можемо зробити, щоб гендерні стереотипи перестали працювати?
– По-перше, розвивати в собі здатність розпізнавати ці стереотипи та піддавати їх сумніву, шукаючи альтернативні рішення стосовно виховання дітей чи власного життя, – каже Олена Сєргєєва. – Велика частина культурних конфліктів вирішується шляхом інформування. Чим якісніші наші знання, тим краще певні ідеї вживаються в нашому світогляді. Тобто, потрібно більше цікавитися, що це за соціальне явище, звідки воно виникло, які позитивні чи деструктивні моменти воно може принести.
По-друге, це більше особистісний механізм: як відбувається наш розвиток, наскільки ми прислухаємося до себе і формуємо власні навички та критичне мислення. Тут важливим моментом є критерій дискомфорту.
– Наприклад, я обираю собі професію, бо мені сказали, що такий вибір – “нормальний для жінки”. Але чи я справді хочу цим займатися? Я не йду в політику, бо мені там нецікаво, чи тому, що побутує думка, що це “чоловічий світ, у якому жінці не місце”? Так само і щодо чоловіків. Найпоширеніший стереотип про те, що хлопчики не плачуть, а дівчата не зляться. Якщо я – чоловік, то можу піддавати сумніву, чому хлопчику не можна плакати, і що робити з тим, коли я відчуваю сум, і я хочу плакати, – пояснює психологиня. – Наскільки це науково обґрунтоване судження, що чоловіки не можуть плакати чи виражати ніжність? Бо, крім сліз, у нас є велике табу на ніжність між чоловіками. Одразу ж виникають гомофобні ідеї, ніжність сексуалізують. Тобто абсолютно неадекватні форми сприйняття нормальних емоцій та переживань.
Натомість, коли хлопчики б’ються – це сприймається нормальніше. В той же момент деякі стереотипи заперечують один одного. Бо дівчинку бити не можна, але коли чоловік б’є дружину, на це скоріше закриють очі.
Викорінювати vs перевиховувати
Коли ми “ковтаємо” оці зовнішні установки, не виробляється внутрішній критерій, який можна побудувати на власних переживаннях чи розумінні того, що всі люди рівні в правах і свободах.
– Зараз вже науково обґрунтовано, що здібності не залежать від статі. Це – слизьке місце, бо саме здібності часто вважають гендернозумовленими. Зміщення таких акцентів призводить до того, що в певних професіях та навіть галузях жінки не представлені або займають найнижчі посади.
Наприклад, згідно опитування, проведеного Тернопільським ІТ Кластером наприкінці 2019 року, кількість жінок у сфері ІТ міста становить лише 22%, у 2018 році їх було 20%. Загалом по Україні цей показник становив 20% і 18% відповідно. І хоч ІТ – це не завжди про технічну освіту, гендерний стереотип, що фізмат та інформаційні технології – це не для дівчат, досить поширений. То звідки ж мають взятися фахівчині у цих напрямках?
– Можна простежити за собою, якщо я мама чи тато, то які фрази я говорю своїй дитині. Наприклад, про кольори одягу, який вона має носити, чи її інтереси або гуртки, на які я її відправляю. Чи залежать вони від статі? – наводить приклад психотерапевтка. – Або ж донька принесла зі школи судження, що футбол – для хлопчиків. Що можуть зробити батьки? Розпитати, звідки виникла така думка, пояснити дитині, що головне – те, що подобається дитині.
Варто підтримувати інтерес дитини, а не чиїсь вірування чи концепції. А ще намагатися помічати, де саме нас оточують гендерні стереотипи.
– Звісно, бувають ситуації, коли важко їх конфронтувати, – погоджується фахівчиня. – Бо коли ми вже дорослі, то маємо “зуби” і можемо відповісти навіть родичам на недоречні зауваження та позначити свої особистісні межі. Але у питанні виховання дітей батьки залишаються у вразливій ситуації, бо перші роки життя дитини потребують великої кількості ресурсів. І в таких обставинах не завжди є сили конфронтувати усі гендерні стереотипи, що стосуються виховання.
Але з перших днів вони вже з нами: про кольори одягу для немовлят, іграшки “для хлопчиків” і “для дівчаток”.
– Раніше вважали, що ми стикаємося зі стереотипами, коли йдемо у соціум, але насправді вони є від перших днів життя, – зауважує Олена Сєргєєва. – Зрештою, це доходить до серйозних суперечок, бо самі батьки в цьому стереотипному середовищі й виросли. Навіть якщо ми відчуваємо себе ліберальними і з прогресивними поглядами, іноді можемо жахнутися, як все пронизано гендерними стереотипами.
За словами фахівчині, стереотипи потрібно помічати й аналізувати, чи здатні ми піти далі у своїх судженнях.
– Коли ми бачимо гарно вдягненого чоловіка атлетичної статури, то автоматично наділяємо його позитивними людськими якостями, як то – шляхетність, зваженість, а коли бачимо жінку зі світлим волоссям за кермом, то згадуємо нетактовні жарти. Ми не можемо відмежовуватись від цих думок, з якими жили роками, – продовжує психологиня. – Тому спершу варто помічати, коли ви самі потрапляєте на гачок стереотипів.
Якщо ми в контакті із собою, зі своїми уявленнями та бажаннями, то помітимо, що вони мало відповідають певним шаблонам. Олена Сєргєєва погоджується: якась частина людей, звісно ж, впишеться в гендерні стереотипи, які наразі існують.
– Має бути курс на підтримку індивідуальності, потрібно давати власним дітям вибір і підтримувати його, – каже психотерапевтка. – Бо чому б хлопчику не погратися в “кухню”, якщо він спостерігає за батьками, які готують їжу, і такі ігри формують важливі навички – доросла людина повинна вміти себе обслуговувати на побутовому рівні: прати, куховарити, підтримувати житло в чистоті. Це – незалежні від гендеру навички автономії.
Як “ловити” себе на стереотипах
Якщо батьки сформують у собі здатність до критичного мислення, до виявлення стереотипів, то вони зможуть передати цю навичку і дітям.
– Варто хоча б для себе проаналізувати, одяг якого кольору чи фасону носить моя дитина. Ці кольори вона сама обирала, чи тому, що я вважаю, що вони їй більше відповідають, зважаючи на стать? Чому я віддаю доньку на балет, а сина – на шахи? Бо я керуюсь інтересами дитини, чи це вплив гендерних стереотипів? – каже Олена Сєргєєва.
Можна скласти цілий перелік питань, відповіді на які допоможуть зорієнтуватися: підпадаєте ви під гендерні стереотипи у вихованні дітей, чи ні. Наприклад:
– в які ігри грає дитина, які мультфільми дивиться, які в них гендерні моделі пропонують? Дівчата там – лише принцеси, а хлопці – герої та рятівники?
– які казки ви читаєте, чи подані там гендерні моделі вам самим до вподоби? Яку роль займають там дівчата та хлопці?
– що я роблю з емоціями своєї дитини? Я втішаю доньку, але синові кажу, що він має бути мужнім і не плакати, чи я вчу дитину розрізняти свої емоційні стани і розуміти, що всі емоції — це нормально, чи вчу їх з ними поводитися? Потрібно спершу помічати себе у цих стереотипних моментах. Ми їх знаємо і можемо виявляти.
– як я вчу своїх дітей навичок: в цьому є науковий підхід і підтримка розмаїття, чи це установка з огляду на стать?
– чи зважаю на зовнішній контекст, чи перебуваю в діалозі з власною дитиною: що їй подобається, чи має вона вибір в іграшках, заняттях, компетенціях, які вона здобуває?
Розвиваючи таку чутливість, ми вже можемо відслідкувати, що відбувається у нашому житті та житті близьких.
Тестувати реальність також можна методом перевертання чи віддзеркалення певних уявлень. “Плаче, як дівчисько” – фраза досить звична, але якщо дівчисько замінити хлопчиськом, то стає очевидним дискримінаційний тон такого формулювання.
До слова, проблема існує не лише в родині, а у навчальному процесі. Часто вчителі заохочують дівчат і хлопців на різне: дівчаток – на красу, а хлопчиків – на розум. Дітям обох статей важливо відчувати себе і розумними, і прийнятими, і щоб їхні старання в навчанні помічали. Варто звертати увагу на те, що ми підтримуємо у дітях і чи залежить це від їхнього гендеру. Це ж стосується і навчальної програми у школах, коли уроки дівчат та хлопців на трудовому навчанні часто розділені: дівчат вчать куховарити та шити, хлопців – майструвати.
– Хоча чим ширший ми даємо вибір людині, тим швидше вона зможе усвідомити, що є цікавим для неї, – аналізує ситуацію фахівчиня. – Є багато жінок, які люблять переробляти меблі чи робити ремонти, в той час як чоловіки чудово готують та шиють. Те ж саме у спорті, де досі панує так званий нормований сексизм: попри велику кількість футбольних жіночих команд, у “великому” спорті, де крутяться великі гроші, присутні лише чоловіки. В той час як художня гімнастика у нас досі вважається “жіночим” видом спорту.
Розвиток – неминучий, вважає Олена Сєргєєва. А етап стереотипів – це один з етапів формування особистості, тому якщо їх помічати і знати, як із ними працювати, то ми прискоримо індивідуалізацію та прийняття розмаїття.
Ілюстрації: Марічка Юрчак
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews