Коли місцеві бережанці чують запитання “Де у вашому місті починається історія і де закінчується?”, вони усміхаються і відповідають просто: “На в’їзді та на виїзді”. Жарт, який насправді розкриває всю суть цього невеликого галицького містечка на Тернопільщині. Тут кожна вулиця, кожен камінь пам’ятає часи, коли Бережани називали “Східним Вавелем”, коли власники місцевого замку володіли 35 містами і 436 селами, а резиденцію тримали саме тут.
Бережани — це не просто “ще одне містечко з руїнами замку”, а унікальне місце з автентичною спадщиною Ренесансу, яке критично важливо врятувати, і за це взялися лицарі Колумба та небайдужі містяни. Це перший матеріал серії інформаційного агентства “Терміново”, присвячений Бережанам та людям, які по крихтах збирають історію.
У циклі статей розповімо також про те, коли у замковій каплиці ховали шляхту під надгробками, що не мають аналогів у всій Україні, а в підвалах варили пиво і зберігали вино за рецептами XVI століття.
Отець Михайло ступає обережно — майже під ногами дорогоцінні шматки замку, яким понад 400 років. Над головою замість даху — тимчасове покриття. Стіни замкової каплиці в Бережанах ще стоять, але кожна зима, кожен дощ наближають момент, коли унікальна пам’ятка Ренесансу перетвориться на купу каміння. Священник, керівник місцевого Карітасу і водночас член Лицарів Колумба, дивиться на руїни і бачить не знищення, а майбутнє. Тут, серед цих стін, де колись молився його дід — вояк УГА (Української Галицької Армії) має постати храм. Не просто відреставрована будівля, а духовний центр для 20 мільйонів Лицарів Колумба з усього світу. Бо зараз у них немає жодного храму, де б вони могли збиратися разом.
“Оксана Станіславівна казала, що Бережани мають бути відомі по всій Україні. Нам замало. Ми хочемо, щоб місто було відоме на весь світ”, — каже отець Михайло і посміхається. Ідея амбітна, майже нереальна. Але саме такі ідеї рятують пам’ятки, які влада роками не може врятувати.
Чому саме цей замок варто рятувати: три факти, які вражають навіть архітекторів
Перш ніж розповідати про історію, варто зрозуміти: чому саме Бережанський замок настільки унікальний, що його порятунок стає місією для священника і цілого ордену лицарів?
Факт перший: єдиний замок в Україні, який ніхто не здобув за 500 років існування. Більшість фортець будували на пагорбах, Бережанський — на болоті, між двома рукавами річки Золота Липа. Те, що здавалося недоліком, стало найсильнішою перевагою. Замок фактично стояв у воді. У 1620 році татарські загони навіть не наважилися його штурмувати. За всю історію немає жодного зафіксованого випадку, коли вороги взяли цю твердиню.
Факт другий: каплиця з купольним оздобленням, якому немає аналогів в Україні. Замкова каплиця Святої Трійці — це не просто храм, а родова усипальниця Синявських. Ліплений декор роботи Яна Пфістера, німецького скульптора XVII століття, настільки унікальний, що фахівці не можуть знайти аналогів. Надгробки виготовляли найкращі майстри Європи — Генрік Горст з Голландії, Пфістер з Німеччини. Зараз ці шедеври розбиті на шматки, а фахівці складають їх як пазли.
Факт третій: автентична кладка XVI століття. На відміну від багатьох замків, які повністю перебудували або “відновили” сучасними матеріалами, тут збереглася оригінальна ренесансна кладка. Кожен камінь оброблявся вручну, різьблення робили італійські майстри, яких запрошували Синявські. Це не реконструкція, а справжня пам’ятка епохи Ренесансу. І вона помирає на очах — кожен рік без даху над каплицею наближає момент незворотного руйнування.
А ще – тут дійсно знаходили скарби. І це не жарт. Але про все по черзі.
Лицарі Колумба і священник з місією: як народилася ідея врятувати замок
Лицарі Колумба — це не середньовічний орден з мечами і латами. Це католицька братська організація, яку заснував у 1882 році у США священник Майкл Макгівні. Ірландець за походженням, він побачив, як багато католицьких сімей потерпають від бідності і не мають підтримки. Тоді створив братство взаємодопомоги — чоловіки об’єднувалися, допомагали один одному, підтримували вдів і сиріт.
Зараз в організації понад 20 мільйонів членів по всьому світу. Вони займаються благодійністю, допомагають громадам, фінансують церковні проєкти, підтримують священників. У кожній країні є свої ради Лицарів Колумба. Бережанська рада носить назву свого покровителя — блаженного отця Майкла Макгівні, засновника ордену.
Отець Михайло — керівник бережанського Карітасу і водночас член Лицарів Колумба. Він внук вояка Української Галицької Армії, який молився у замковій каплиці. Для священника відновлення храму — це не просто реставрація старої будівлі, а особиста місія.
Ідея проста і водночас амбітна: відновити замкову каплицю, провести там перше богослужіння, накрити його дахом, а потім поступово відреставрувати весь храм. Якщо це вдасться, Бережани стануть єдиним місцем у світі, де є храм для Лицарів Колумба.
“Є 20 мільйонів лицарів, і жодного храму немає, де вони могли би збиратися. Лицарі в Європі взагалі не зустрічаються, тож якщо в нас буде храм, то можна буде привезти мощі блаженного отця Майкла Макгівні, засновника ордену. Мусимо про це подбати”, — пояснює священник.
Бережанські Лицарі сподіваються, що коли відкриється замковий храм, сюди почнуть приїжджати лицарі з усього світу. Це буде не просто туризм, а релігійне паломництво.
“Коли почнемо правити тут, Бог дасть сили відреставрувати. Я подумав про наш храм — це як з Дрезденом. Він був повністю зруйнований після війни. Німці розповідали, що там були мільйони артефактів у підвалах. Коли бомба підірвалася, температура сягнула понад тисячі градусів. Храм склався і розсипався. Я бачив фотографію — купка каміння. І вони відновили. Буквально до 90-х років складали по камінчику”, — розповідає священник.
Серед руїн і тисяч уламків мармуру: що зараз відбувається у замковій каплиці
Щоб зрозуміти масштаб проблеми, треба зайти всередину каплиці. Над головою немає даху — хіба що тимчасовий (а що не може бути настільки вічним, як тимчасове – жартують лицарі). Практично під ногами, акуратно поскладані і розсортовані — тисячі уламків каменю, мармуру, скульптур. На стінах видно залишки ліплення – такого немає ніде у світі.
Коли на початку XVII століття помер Адам Єронім Синявський, його дружина Катерина вирішила створити чоловікові надгробок, який би символізував статус сім’ї. Вона профінансувала добудову правої каплиці у 30-х роках XVII століття. Замовила скульптору Іоанну Пфістеру виготовлення надгробка з чорного й білого мармуру.
Там же встановили потрійний надгробок трьох синів Катерини і Адама, які померли один за одним у невеликий проміжок часу. На початку XVIII століття добудували ліву частину — за ініціативи Ельжбети Гелени Синявської, яка хотіла повторити досвід Катерини і створити пишний надгробок для свого чоловіка.
Центральний вівтар виготовили з білого мармуру, бічний — з чорного каменю. На фасаді у спеціальних нішах стояли скульптури двох святих — Станіслава і Миколая, яких Синявські вважали покровителями родини. Вони безслідно зникли.
Саркофаги з тілами небіжчиків зберігалися у двох криптах — праворуч і ліворуч від вівтаря. У 1920 році поляки вивезли їх до замку Піскова Скеля у Краківському воєводстві, де вони зберігаються і досі.
Як радянська влада знищила те, що витримало 400 років воєн
До Першої світової війни каплиця стояла майже недоторканою. Вона пережила татарські набіги, шведську навалу, османські походи. У 1916 році під час Брусиловського прориву російська артилерія завдала удару по південній стороні замку. Почалася пожежа, згоріли дахи. Але каплиця ще трималася.
Справжнє знищення почалося за радянської влади. У вересні 1939-го, коли Червона армія захопила Бережани, розпочалося пограбування каплиці. Розбивали надгробки, крали скульптури, епітафії. У головному вівтарі висіла мозаїка “Матір Божа” — її розстріляли з автоматів.
“Десь у 60-х роках, коли сюди заходили, розповідали, що на підлозі лежали чорні мармурові плити, всі постріляні. Ще видно було сліди автоматних черг”, — розповідає директорка Бережанського ДІАЗу Ірина Мигович.
1 липня 1941 року при відступі радянські війська підірвали запаси амуніції і пороху у вежі. Вибух зруйнував значну частину замку. У 1946 році підрозділи НКВД довершили руйнування. Замкова каплиця залишилася без даху і стропил.
“За радянської влади було найбільше руйнування каплиці. Знищували скульптури, стюкові ліплення, красти все, що мало цінність. Храм використовували як склад, потім взагалі кинули. Людям дозволяли розбирати замок на будівельні матеріали. Це робилося в той самий час, коли у 1961 році радянська влада занесла Бережанський замок до списку пам’яток архітектури національного значення. На папері охороняли, а насправді руйнували”, — каже директор музею.
Десь у 70-х роках каплицю засипали землею і будівельним сміттям. Діти пролазили через вікно, шукали скарби серед уламків. Хтось знайшов глечик з монетами — там було кілька золотих, решта срібних. Місцеві викликали міліцію, монети забрали, вивезли до Києва. Там їх зафіксували в документах, а потім слід загубився. Ймовірно, вони десь у Москві.
Купольне оздоблення, якому немає аналогів: чому архітектори затамовують подих
Найцінніше у замковій каплиці — це купольне оздоблення роботи Яна Пфістера. Ліплений декор настільки унікальний, що фахівці не можуть знайти аналогів в Україні.
“Порівнюють з Підкаменем, але там зовсім інша техніка. Пінзель має свою мистецьку цінність, але купола такого, як у нас, немає. Аналога в Україні взагалі немає”, — наголошує Ірина Мигович.
Пфістер використовував техніку, характерну для бароко, — багато декоративних елементів, виноградна лоза, що в’ється навколо колон, мушлі. Це все створювало враження розкоші і багатства.
На порталі входу до західної каплиці збереглося оздоблення, яке дозволяє уявити, наскільки пишно виглядав храм у XVII столітті. Кожен елемент виготовлявся вручну, кожна деталь продумана.
Зараз це оздоблення перебуває в незадовільному стані. Воно осипається, руйнується від вологи. Без даху над каплицею процес руйнування тільки прискорюється.
“Сьогодні похмуро, тому декор не так видно. Але якщо день сонячний, то все це світиться, грає тінями. Ми думаємо, як підсвітити все влітку. Хочемо поставити риштування, підклеїти, підмарафетити, укріпити. Але це тимчасові заходи. Критично треба накрити храм дахом”, — каже Ірина.
“Треба з’ясувати, в якому стані фундаменти. Без цього неможливо накривати центральну частину каплиці дахом. Є чотири крипти, які треба дослідити. Східна взагалі ще не була відкрита”, — пояснює Ірина Мигович.
Під Бережанським замком ховається ціла мережа підземних ходів і сховищ. Дослідники встановили, що система підземель дуже велика, але розчищений поки що лише один хід — під західним корпусом.
“Підземелля йде вглиб на три поверхи. Там холодно навіть влітку, а взимку температура тримається на одному рівні. Ідеальні умови для зберігання вина, пива, продуктів”, — каже Ірина Мигович.
У замку була броварня. Пиво варили прямо у підвалах, холодні льохи ідеально підходили для зберігання напою. Зараз команда музею планує відновити цю традицію.
“Як тут не проводити дегустацію пива? Сам Бог велів. Підвали відкрили, взимку там тепло, влітку прохолодно. Треба створювати бережанське пиво за старовинними рецептами і пропонувати туристам”, — каже директорка музею.
Є плани розчистити більше підземних ходів і зробити з цього окрему туристичну атракцію. Поки що бракує коштів і дозволів на розкопки, але місцеві активісти не здаються.
Це лише перший матеріал серії про Бережани. Попереду — історія привида Білої Пані, яка “живе” у замку вже 400 років. Легенда, пов’язана з родиною Синявських, яку розповідають з XVIII століття до сьогодні. Містичні локації замку, де відвідувачі бачать незвичайні речі.
About the author
На Тернопільщині жінка отримала опіки під час спалювання трави
На Тернопільщині під час спалювання трави травмувалась жінка. Про це розповіли у ДСНС України у Тернопільській області. "Ще одна подія сталася о 13:47 у селі Долина Теребовлянської громади. Під час пожежі сухої трави на площі 0,03 га травмувалась жінка 1945 року народження. З опіками її госпіталізували до лікувального закладу", - йдеться у повідомленні. Найбільша пожежа трави сталася у селі Варваринці Микулинецької громади, де вогонь охопив близько 3 га території, розповідають рятувальники.
Тепло і сонячно, але не без сюрпризів: якою буде погода у найближчі дні
Синоптики оприлюднили прогноз погоди на найближчі три дні. Регіон чекає тепла та ясна погода, однак оголошено жовтий рівень небезпечності через посилення вітру. Про це повідомляє Тернопільський обласний центр з гідрометрології. 14 березня видасться сонячним, проте вітряним. Південно-східний вітер сягатиме 7–12 м/с, а вдень місцями очікуються пориви до 15–20 м/с. Вночі по області температура коливатиметься від -1° до +4°, у Тернополі — 0…+2°. Вдень потеплішає до +12…+17°. У зв'язку з поривами вітру синоптики оголосили жовтий рівень небезпечності (НМЯ І) — як для області, так і для обласного центру. Мешканцям рекомендується бути обережними та уникати перебування поруч із нестійкими конструкціями й деревами. 15 березня також очікується ясним. Вітер південно-східний, 9–14 м/с. Вночі від -1° до +4°, вдень +11…+16°. 16 березня ясно, вітер дещо вщухне — 7–12 м/с. Температура вночі від -2° до +3°, вдень +11…+16°. Загалом на Тернопільщині встановлюється справді весняна погода […]
Сотні тернополян без води через аварію – адреси
Сотні тернополян залишились без холодного водопостачання через аварію на вулиці Назарія Яремчука. Про це попереджає КП "Тернопільводоканал". "До уваги тернополян! Сьогодні, 13 березня, працівники «Тернопільводоканалу» ліквідовують аварію на вул. Назарія Яремчука. Орієнтовно до 14.00 без води вул. Назарія Яремчука 1- 21, вул. Гетьмана Івана Виговського, 1 — 6, вул. Дружби, 5", - йдеться у повідомленні.
Досвідчений політик іде з облради: що відомо
Депутат Тернопільської обласної ради від фракції «Батьківщина» Василь Деревляний достроково припинив свої повноваження. Відповідне рішення підтримала більшість депутатів на п'ятому пленарному засіданні восьмої сесії облради сьомого скликання, що відбулося 11 березня. За словами самого Деревляного, заяву про складення мандата він подав ще в жовтні — виключно за власним бажанням. Своє місце у раді він залишає без вакансії: оскільки депутат проходив за списком, його замінить наступний кандидат від партії. Про це повідомляє "Суспільне Тернопіль". Василь Деревляний — досвідчений політик. Він тричі обирався народним депутатом України (5, 6 і 7 скликань), був першим заступником голови Тернопільської облради, а також очолює обласну організацію «Батьківщини» з 2002 року. Також на цій сесії депутати присвоїли звання «Почесний громадянин Тернопільської області» посмертно 79 військовим та оголосили 2026 рік на Тернопільщині роком Івана Франка, Івана Гавдиди, Богдана Гаврилишина, Іванни Блажкевич і роком українського кіно.
Ручка для письма: як обрати якісний інструмент для роботи та подарунка
Сучасна ручка для письма залишається незамінним інструментом навіть у цифрову епоху. Попри активне використання гаджетів, саме письмо від руки допомагає структурувати думки, фіксувати ідеї та підписувати важливі документи. Якісний письмовий інструмент здатен впливати не лише на зручність, а й на враження, яке людина залишає після себе. Від ділової зустрічі до особистих нотаток у щоденнику – правильно підібрана ручка відіграє значно більшу роль, ніж може здатися на перший погляд. Інтерес до письмових аксесуарів не зникає, адже вони поєднують функціональність, естетику та індивідуальність. Для когось це робочий інструмент, для когось – елемент стилю, а для інших – символ статусу. Саме тому питання вибору якісної ручки актуальне як для особистого користування, так і для подарунка. Основні види ручок для письма Щоб обрати відповідний варіант, варто розуміти різницю між основними типами ручок. Кожен із них має свої переваги та особливості використання. Найпоширенішими є: кулькові ручки; гелеві […]
Не стало легенди футболу Тернопільщини
Помер легенда футболу Тернопільщини Михайло Шлапко. Про це повідомили в Асоціації футболу Тернопільської області. "Сьогодні, 11 березня, вночі перестало битися серце легенди монастириського футболу Михайла Івановича Шлапка – футболіста, тренера та керівника спортивної галузі. Внесок Михайла Івановича у розвиток спорту Монастирищини важко переоцінити. Його професіоналізм, відданість справі та життєва мудрість назавжди залишаться прикладом для майбутніх поколінь. Михайло Іванович в 1976 році в складі монастириського «Будівельника» став бронзовим призером чемпіонату УРСР Центральної ради ДСТ «Колос», того ж року з командою виборов звання чемпіона Тернопільської області з футболу. Як тренер –привів монастириський «Колос» до перемог у чемпіонаті Тернопільської області 1992 та 1993 роках. Також його добре знають, як багаторічного керівника спортивної галузі Монастирищини та історика місцевого футболу", - йдеться у повідомленні. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким та усім, хто знав та шанував Михайла Івановича Шлапка. Вічна пам’ять і шана…
