Історією про неймовірну сміливість тернопільського фельдшера з медицини невідкладних станів Віталія Гакало поділилися у Тернопільській станції Е(Ш)МД.
Віталія спитали, чому вирішив їхати в найгарячіші точки на фронт:
- Все дуже просто. – Відповідає хлопець з легкою усмішкою. – Коли ти перший раз там був, то бачив весь той об’єм роботи, яку ти робив, як багато допомагав. І зараз просто сидіти і розуміти, як там не вистачає людей, щоб зберігати життя нашим військовим чи покращувати його якість, дуже складно. Без нас, медиків, там буде важка ситуація. Кожного дня там багато травм, важких поранень, хтось гине. Ну і побратими там, брат за брата. Хоча те саме можна робити і тут, їздити на виклики, робити ту саму роботу, допомагати цивільним людям, але в умовах війни зараз для мене цього однаково недостатньо.
Гакало Віталій вдруге за останні пів року пішов добровольцем до БО «БФ «Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) ім. Миколи Пирогова». Був відряджений до стабілізаційного пункту 93 бригади Холодний Яр, яка базувалася поблизу самого Бахмуту.
Всіх з Бахмуту і околиць везли сюди для надання першої допомоги, а потім перенаправляли в найближчі шпиталі. В цьому місці кожен день наповнений такими банальними ситуаціями, як врятоване життя. Хтось дочекається тата з війни, а хтось зможе ходити, але більшість таки повернеться на фронт і боронитиме Україну від окупанта, щоб ми з вами мали шанс жити в своєму домі, і жити щасливо.
Зараз молодий чоловік не має часу на копання у своїй душі, адже окрім роботи на швидкій допомозі ще має відвідувати Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського, де вчиться на другому курсі. Але впевнений, що реабілітація потрібна буде кожному, хто побував у цьому пеклі російської агресії.Здавалося б, в минулу свою подорож тернопільський медик був ще зовсім недосвідченим і юним, а цього разу відправлявся туди уже практично ветераном, але ні. Чому так?
- Перший раз я приїхав на фронт, як на роботу. Багато обдивлявся, освоювався. А от другий раз сприймав все набагато ближче. Хотілося дати кожному пораненому ще краще відношення, щоб вони відчували, наскільки ми хочемо їм допомогти. Бо всі маніпуляції болючі і не сильно знеболюються. І так важливо, щоб вони бачили, що всі навколо дуже стараються, що треба трішки просто потерпіти і все нарешті завершиться.
- Також більший досвід накладає на тебе більше відповідальності. Обдумуєш всі свої дії, щоб не нашкодити і зробити так, щоб бійці вийшли максимально здорові. А ситуації бувають дуже складні. Цей місяць на Донеччині був дуже дощовим. Доводилося по три пари рукавичок міняти, щоб просто оглянути рану. І от коли бачиш цих героїв по пояс в болоті, то вже не можеш спокійно переглядати стрічку новин у соцмережах, де так багато безтурботності. Це чудово, що тут є можливість піти на каву і не боятися прильотів, але важливо, щоб все це не переростало у байдужість, на яку я зараз особливо гостро реагую.
Коли спілкуєшся з Віталієм, то забуваєш в якийсь момент, що він всього лише студент, якому на долю випало дорослішання, до якого і не кожен чоловік доростає за все своє життя. Він настільки наповнений і мотивований, що мимоволі відчуваєш гордість за все молоде покоління, хоча далеко не всі такі, як він. Таких, як він, в першу чергу пожирає ця жорстока воєнна машина, яку сусід прикотив на нашу землю, бо саме їм важко залишатися байдужими. Та іноді крізь ці хмари задуми пробивається юнацький усміх, який різко забирає накинуті подумки йому зайві роки. То який ти, Віталій, насправді? Чи змінився ти за ці пів року?
- Я думаю, що змінився сильно. Багато банальних речей втратило для мене якийсь сенс, тому я просто перестав за це хвилюватися, адже нічого гіршого, аніж війна, уже точно не станеться. Мені все складніше розуміти людей, які нічим не переймаються. Багато навіть сміття після себе прибрати не можуть. Людина, яка викидає посеред тротуару цигарку – це людина, яка просто байдужа до своєї країни. І згадую, як ми на Сході всі старалися не смітити, мали смітники, машина приїжджала і все вивозила. А та територія вже завтра могла бути не наша. А тут людям жити. Багато таких моментів. Чого варті ті, які кажуть, що треба їхати звідси, бо тут немає майбутнього. За що ж тоді помирають всі ті воїни? І Бахмут пропонують віддати, щоб не було стільки жертв. Але ж ворог не зупиниться! І буде змітати всі нові населені пункти, які будуть траплятися йому на шляху. Кожен квадратний метр Бахмуту вартий наших зусиль.
Так багато запитань, і так мало відповідей. Ця війна добряче пройшлася по всіх, топчучи своїми кирзовими чоботами не тільки тіла, але і серця. І в момент нашої з Віталієм бесіди так щедро світить сонце і співають птахи, що все сказане сприймається на якомусь особливому контрасті і впивається голками в саму душу. Так би хотілося змести одним махом долоні росію із карти світу кудись подалі й засіяти все пшеницею, але, на жаль, це неможливо. Неможливо, так, так скаже більшість. А юний фельдшер нічого не скаже, але повернеться на Схід ще раз, якщо його життєві обставини йому дозволять. І знову робитиме самозречено те, що для більшості видається неможливим.
Віталію Гакалу не так складно примиритися зі своїми власними емоціями, як з тим жалем, який його бере за всіх, хто не повернеться додому, або повернеться згодом, але нікому не буде потрібен. Не буде, якщо ми це дозволимо. Наша країна в майбутньому стане осередком ветеранів і нам важливо не забувати це з першими нотами перемоги, яку ми неодмінно здобудемо. Зараз доброволець повернувся до свого чудового колективу медиків Центру екстреної медичної допомоги й на студентську лаву. Сьогодні його родина може видихнути на якийсь час. Але не може видихнути Україна, адже щомиті її синів і дочок вбиває ворог. Цей бій ще триває. Просто нам не варто забувати, що московиті – це не єдиний наш ворог. Не менш страшною може бути байдужість. Не ховайте руку допомоги тоді, коли її можна простягнути тим, хто її потребує. І пам’ятайте, сильні ми тільки разом. Слава Україні! Героям слава!
About the author
Два роки чекали на диво: родина дізналась про загибель бійця з Шумщини
Родина захисника з Шумщини отримала страшну звістку - підтвердили загибель Олександра Каніщева. Понад два роки чоловік вважався зниклим безвісти, і все цей час рідні та друзі вірили в його повернення. Про це повідомила громадська організація "Схід та Захід єдині". Волонтери висловили співчуття родині загиблого - дружині, доньці, матері та сестрі. Олександр Каніщев зник безвісти більше двох років тому. Рідні та близькі все цей час зберігали надію, що він живий і повернеться додому. Трагічна новина стала важким ударом для всіх, хто знав бійця. Волонтерська спільнота оголосила жалобу за загиблим захисником. Олександр віддав життя, захищаючи Україну від російської агресії. Його пам'ять назавжди залишиться в серцях рідних, друзів та земляків. Вічна слава Герою!
Нелегальну АЗС викрили на Тернопільщині
На Тернопільщині викрили підпільну автозаправку, яка торгувала дизпаливом без дозволу. Власник станції мав лише ліцензію на зберігання пального для особистих потреб, але використовував його для комерції. Про це повідомляє Головне управління ДПС у Тернопільській області. Перевірку провели фахівці податкової служби регіону. Вони з'ясували, що підприємець продавав дизпаливо без ліцензії на роздрібну торгівлю. Така діяльність порушує закон. За нелегальну торгівлю пальним власнику АЗС загрожує штраф 360 тисяч гривень. Така санкція передбачена законодавством для тих, хто займається продажем паливно-мастильних матеріалів без відповідного дозволу. У податковій службі запевняють, що боротьба з нелегальним обігом підакцизних товарів буде продовжуватися. Контроль за реалізацією пального, алкоголю та тютюну залишається пріоритетним напрямом роботи відомства. Це потрібно не тільки для захисту законного бізнесу, а й для безпеки людей.
Тернопільських рибалок попередили про серйозну заборону: за що загрожує великий штраф і навіть кримінальна справа
На Тернопільщині з 1 грудня вводять заборону на лов річкових раків. Ловити їх не можна буде аж до кінця червня наступного року – всі сім місяців членистоногі будуть під захистом. Про це повідомив Тернопільський рибоохоронний патруль у своїх соцмережах. Відповідний наказ видало Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Тернопільській області 27 листопада. Заборона діятиме у всіх водоймах області, окрім тих, які здають в оренду для аквакультури. Рибоохоронці пояснюють: раків треба захистити саме в період линьки, бо тоді вони найбільш беззахисні. Порушникам загрожує серйозна відповідальність – від адміністративного штрафу до кримінального переслідування. За кожного спійманого рака доведеться заплатити 3 332 гривні збитків. Управління закликає тернополян дотримуватись природоохоронних правил. Якщо помітили порушення, можна телефонувати на цілодобову гарячу лінію: (0352) 52-00-22, (097) 427-85-95 або (096) 655-87-58.
Дивом вижив хлопчик з 9 поверху будинку на Стуса – його у лікарні провідали рятувальники (фото)
У Тернополі рятувальники завітали до 10-річного Максима, якого вони витягли з-під завалів після ракетного удару 19 листопада. Зустріч у лікарняній палаті стала по-справжньому зворушливою. Про це повідомила Державна служба України з надзвичайних ситуацій у своїх соцмережах. Того вечора ракета влучила в багатоповерхівку. Частина будівлі обвалилася, і хлопчик, який був у квартирі на дев'ятому поверсі, миттєво опинився серед руїн на рівні сьомого поверху. Рятувальники підняли автодрабину та у спеціальній люльці дісталися до дитини. Вони обережно зняли Максима з висоти та передали медикам, які надали йому допомогу. Сьогодні надзвичайники прийшли до хлопчика у лікарню. Побачивши їх, Максим засяяв від радості. «Мої рятувальники прийшли!» — саме так відреагувала дитина на гостей. Рятувальники побажали хлопцю швидкого одужання. Для них усмішка Максима стала найкращою винагородою за їхню роботу.
Померла дитина, поранена під час ракетного удару по Тернополю 19 листопада
Удар ворога ракетами по Тернополю 19 листопада забрав життя ще однієї дитини. 12-річна Андріана Унольт померла у лікарні. Про втрату повідомив міський голова Тернополя Сергій Надал. "Трагічна новина про смерть ще однієї дитини від ракетної атаки на Тернопіль. Маленька Адріана Унольт, 12 років, померла після дев'ятиденної боротьби за життя. Її мама загинула, сестричка досі в лікарні. Тепер Адріана там, де немає страху й вибухів, - поруч із мамою, у тихому й світлому місці, недосяжному для війни. Дев'ять днів тому ракети влучили у два житлові будинки Тернополя. Сьогодні біль цієї трагедії повертається знову – ще одне дитяче життя забрала війна. Світла пам'ять Адріані. Щиро співчуваємо родині. Нехай Бог дає вам сили пережити це горе", - йдеться у повідолменні. Її мама, Олена Унольт, була перукаркою. Вона загинула того трагічного 19 листопада. Бабусю Андріани, заслужену артистку естрадного мистецтва Людмили Червінської, рятують у лікарні. […]
Три фото з Тернопільщини увійшли до списку 10 найкращих світлин української природи у 2025 році
Фотоконкурс «Вікі любить Землю» оголосив десять найкращих світлин української природної спадщини у 2025 році. Серед них — три фото з Тернопільської області. «Вікі любить Землю» (Wiki Loves Earth) — це міжнародний конкурс пам’яток природи, який зародився в Україні у 2013 році, а з 2014 проводиться у всьому світі. Його мета — зібрати фотографії природоохоронних територій України для ілюстрування статей у Вікіпедії. У 2025 році на міжнародній арені Україна посіла третє місце серед 57 країн та територій за кількістю завантажених світлин: 124 учасники та учасниці завантажили 7436 фотографій заповідних обʼєктів України. До списку 10 найкращих фото 2025 року увійшли знімки з пам’яток природно-заповідного фонду Тернопільської, Донецької, Одеської, Київської, Черкаської та Закарпатської областей. Три переможні світлини з Тернопільщини зробив фотограф та багаторічний учасник (і переможець) конкурсу Любомир Матвіїв. Сарна серед трав Жеребківського заказника Також це фото стало найкращою світлиною Тернопільської області 2025 […]
