Історією про неймовірну сміливість тернопільського фельдшера з медицини невідкладних станів Віталія Гакало поділилися у Тернопільській станції Е(Ш)МД.
Віталія спитали, чому вирішив їхати в найгарячіші точки на фронт:
- Все дуже просто. – Відповідає хлопець з легкою усмішкою. – Коли ти перший раз там був, то бачив весь той об’єм роботи, яку ти робив, як багато допомагав. І зараз просто сидіти і розуміти, як там не вистачає людей, щоб зберігати життя нашим військовим чи покращувати його якість, дуже складно. Без нас, медиків, там буде важка ситуація. Кожного дня там багато травм, важких поранень, хтось гине. Ну і побратими там, брат за брата. Хоча те саме можна робити і тут, їздити на виклики, робити ту саму роботу, допомагати цивільним людям, але в умовах війни зараз для мене цього однаково недостатньо.
Гакало Віталій вдруге за останні пів року пішов добровольцем до БО «БФ «Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) ім. Миколи Пирогова». Був відряджений до стабілізаційного пункту 93 бригади Холодний Яр, яка базувалася поблизу самого Бахмуту.
Всіх з Бахмуту і околиць везли сюди для надання першої допомоги, а потім перенаправляли в найближчі шпиталі. В цьому місці кожен день наповнений такими банальними ситуаціями, як врятоване життя. Хтось дочекається тата з війни, а хтось зможе ходити, але більшість таки повернеться на фронт і боронитиме Україну від окупанта, щоб ми з вами мали шанс жити в своєму домі, і жити щасливо.
Зараз молодий чоловік не має часу на копання у своїй душі, адже окрім роботи на швидкій допомозі ще має відвідувати Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського, де вчиться на другому курсі. Але впевнений, що реабілітація потрібна буде кожному, хто побував у цьому пеклі російської агресії.Здавалося б, в минулу свою подорож тернопільський медик був ще зовсім недосвідченим і юним, а цього разу відправлявся туди уже практично ветераном, але ні. Чому так?
- Перший раз я приїхав на фронт, як на роботу. Багато обдивлявся, освоювався. А от другий раз сприймав все набагато ближче. Хотілося дати кожному пораненому ще краще відношення, щоб вони відчували, наскільки ми хочемо їм допомогти. Бо всі маніпуляції болючі і не сильно знеболюються. І так важливо, щоб вони бачили, що всі навколо дуже стараються, що треба трішки просто потерпіти і все нарешті завершиться.
- Також більший досвід накладає на тебе більше відповідальності. Обдумуєш всі свої дії, щоб не нашкодити і зробити так, щоб бійці вийшли максимально здорові. А ситуації бувають дуже складні. Цей місяць на Донеччині був дуже дощовим. Доводилося по три пари рукавичок міняти, щоб просто оглянути рану. І от коли бачиш цих героїв по пояс в болоті, то вже не можеш спокійно переглядати стрічку новин у соцмережах, де так багато безтурботності. Це чудово, що тут є можливість піти на каву і не боятися прильотів, але важливо, щоб все це не переростало у байдужість, на яку я зараз особливо гостро реагую.
Коли спілкуєшся з Віталієм, то забуваєш в якийсь момент, що він всього лише студент, якому на долю випало дорослішання, до якого і не кожен чоловік доростає за все своє життя. Він настільки наповнений і мотивований, що мимоволі відчуваєш гордість за все молоде покоління, хоча далеко не всі такі, як він. Таких, як він, в першу чергу пожирає ця жорстока воєнна машина, яку сусід прикотив на нашу землю, бо саме їм важко залишатися байдужими. Та іноді крізь ці хмари задуми пробивається юнацький усміх, який різко забирає накинуті подумки йому зайві роки. То який ти, Віталій, насправді? Чи змінився ти за ці пів року?
- Я думаю, що змінився сильно. Багато банальних речей втратило для мене якийсь сенс, тому я просто перестав за це хвилюватися, адже нічого гіршого, аніж війна, уже точно не станеться. Мені все складніше розуміти людей, які нічим не переймаються. Багато навіть сміття після себе прибрати не можуть. Людина, яка викидає посеред тротуару цигарку – це людина, яка просто байдужа до своєї країни. І згадую, як ми на Сході всі старалися не смітити, мали смітники, машина приїжджала і все вивозила. А та територія вже завтра могла бути не наша. А тут людям жити. Багато таких моментів. Чого варті ті, які кажуть, що треба їхати звідси, бо тут немає майбутнього. За що ж тоді помирають всі ті воїни? І Бахмут пропонують віддати, щоб не було стільки жертв. Але ж ворог не зупиниться! І буде змітати всі нові населені пункти, які будуть траплятися йому на шляху. Кожен квадратний метр Бахмуту вартий наших зусиль.
Так багато запитань, і так мало відповідей. Ця війна добряче пройшлася по всіх, топчучи своїми кирзовими чоботами не тільки тіла, але і серця. І в момент нашої з Віталієм бесіди так щедро світить сонце і співають птахи, що все сказане сприймається на якомусь особливому контрасті і впивається голками в саму душу. Так би хотілося змести одним махом долоні росію із карти світу кудись подалі й засіяти все пшеницею, але, на жаль, це неможливо. Неможливо, так, так скаже більшість. А юний фельдшер нічого не скаже, але повернеться на Схід ще раз, якщо його життєві обставини йому дозволять. І знову робитиме самозречено те, що для більшості видається неможливим.
Віталію Гакалу не так складно примиритися зі своїми власними емоціями, як з тим жалем, який його бере за всіх, хто не повернеться додому, або повернеться згодом, але нікому не буде потрібен. Не буде, якщо ми це дозволимо. Наша країна в майбутньому стане осередком ветеранів і нам важливо не забувати це з першими нотами перемоги, яку ми неодмінно здобудемо. Зараз доброволець повернувся до свого чудового колективу медиків Центру екстреної медичної допомоги й на студентську лаву. Сьогодні його родина може видихнути на якийсь час. Але не може видихнути Україна, адже щомиті її синів і дочок вбиває ворог. Цей бій ще триває. Просто нам не варто забувати, що московиті – це не єдиний наш ворог. Не менш страшною може бути байдужість. Не ховайте руку допомоги тоді, коли її можна простягнути тим, хто її потребує. І пам’ятайте, сильні ми тільки разом. Слава Україні! Героям слава!
About the author
Штани жіночі: зручність і стиль у кожному образі
Жіночі штани давно закріпилися в гардеробі як базова річ, без якої складно уявити повсякденне життя. Вони не залежать від сезону, віку чи стилістичних уподобань. Саме штани жіночі дають відчуття впевненості, свободи рухів і внутрішнього комфорту. Це той елемент одягу, який легко підлаштовується під темп дня – від ранкових справ до вечірніх зустрічей. Сьогодні дизайнери постійно експериментують із кроєм, довжиною, фактурами та посадкою, пропонуючи рішення на щодень і для особливих моментів. Один вдалий фасон може стати основою десятків різних поєднань. Серед ключових переваг, що є характерними для штанів, варто виділити такі: легка адаптація під різні стилі - від мінімалізму до casual; можливість створювати багатошарові образи; актуальність незалежно від віку чи типу фігури; практичність у повсякденному використанні. Популярні фасони штанів Сучасна мода не диктує жорстких правил, а пропонує свободу вибору. Кожен фасон має власний настрій і функцію, що дозволяє підібрати модель під стиль життя […]
Фурія з Тернополя: як цивільна жінка стала нацгвардійкою
Тернополянка Наталія служить у місцевому підрозділі 2 Галицької бригади Національної гвардії України. Жінка прийшла до війська у 2023 році, а в підрозділі отримала псевдо Фурія. Спочатку було непросто, але допомагала підтримка чоловіка. Він обороняв Україну ще під час Антитерористичної операції, повідомляють у бригаді. Найскладнішим етапом для Наталії стала базова підготовка. Ранні підйоми, жорсткий розпорядок дня, безперервні завдання та інтенсивні тренування – для людини з цивільного це був справжній виклик. Жінка проходила багатокілометрові марші, вивчала топографію, зв'язок, медицину, стріляла та проходила обкатку бронетехнікою. «Тридцять днів ми ходили в повному екіпіруванні і чотири з половиною кілометри добирались до полігону. Було непросто. Адже прийти з цивільного життя і одразу такі фізичні навантаження. Було схоже на шокотерапію. Але я усе витримала і пишаюсь собою», – розповідає нацгвардійка. Рік тому Наталія приєдналася до Тернопільського підрозділу 2 Галицької бригади. Вона переконана, що військовий досвід формує професійні […]
Зима підготувала сюрприз тернополянам на Новий рік – якої погоди чекати
Синоптикиня Наталка Діденко попередила українців про різке похолодання напередодні новорічних свят. 31 грудня по всій країні пройде сніг, а температура впаде до мінусових позначок. Про це вона написала у своєму Фейсбуці. Мороз та хуртовини на порозі Вже найближчої ночі термометри покажуть від -3 до -7 градусів, а на сході та північному сході України буде ще холодніше - до -9. У середу вдень повітря прогріється лише до -2-5 градусів. Окрім снігопадів, очікується сильний північно-західний вітер з різкими поривами. Синоптикиня радить бути обережними біля високих будинків, де утворюються аеродинамічні труби, а також під деревами та білбордами. Новий рік зустрінемо в обіймах морозу 1 січня 2026 року мороз не відпустить Україну. Вночі температура опуститься до -7-14 градусів, а вдень триматиметься на рівні -4-7. Тільки 2 січня після обіду стане трохи тепліше. Проте метеорологиня застерігає - зима повертатиметься з новими морозними хвилями протягом січня.
Учні 1-11 класів отримають безкоштовне харчування: в Уряді назвали дату
З вересня 2026 року всі школярі в Україні зможуть безкоштовно їсти в школах. Це стосується дітей з першого по одинадцятий клас, незалежно від того, де вони живуть. Уряд уже почав готувати всі потрібні документи та виділяти гроші на цю програму. Прем'єр-міністр Юлія Свириденко розповіла, що держава профінансує не лише самі обіди, а й оновлення кухонь у школах. Про це повідомили у Кабінеті міністрів України. На запуск програми громади отримали майже 6 мільярдів гривень. «Сьогодні для реалізації першого етапу програми спрямували майже 5,9 млрд грн субвенції громадам, щоб забезпечити перший етап харчування для школярів у 2026 році. Загалом же у Державному бюджеті на 2026 рік на цю програму передбачено 14,4 млрд грн», - повідомила Прем'єр-міністр Юлія Свириденко. Окремі кошти підуть на те, щоб відремонтувати та оновити місця, де готують їжу в школах. Це потрібно, щоб діти отримували смачну та корисну їжу. […]
У Почаєві горів житловий будинок
На Тернопільщині 30 грудня сталася пожежа. Загорівся житловий будинок. Про випадок розповіли у ГУ ДСНСУ у Тернопільській області. "Уже вночі, 30 грудня о 04:08, рятувальники ліквідовували пожежу в Почаєві. Загорівся закинутий житловий будинок. Полум’я пошкодило покриття, перекриття та облицювання стін на площі близько 40 м². Під час гасіння працювала ланка газодимозахисної служби. Завдяки злагодженим діям вдалося врятувати дві сусідні будівлі", - йдеться у повідомленні. Нагадаємо, "Терміново" повідомляло, що ціла сім’я отруїлась чадним газом на Тернопільщині.
Понад рік рідні чекали звістки: підтвердилась втрата Героя зі Збаражчини
На Тернопільщину надійшла чергова сумна звістка. Понад рік рідні чекали інформації про долю нашого захисника, та, на жаль, підтвердилось найгірше. Андрій Савечко зі Збаражчини загинув 17 листопада 2024 року. Про втрату розповів міський голова Збаража Роман Полікровський. "На жаль, ще одну велику втрату має Збаразька громада. Наш захисник Андрій Савечко, 1975 р.н., який вважався безвісти зниклим, як з'ясувалося, загинув 17 листопада минулого року під час виконання бойового завдання поблизу Торецька Бахмутського району Донецької області. Молодший сержант служив сапером інженерно-саперного взводу. Висловлюємо щире співчуття рідним та близьким Героя. Розділяємо непоправне горе втрати найдорожчої людини. Зустріч захисника відбудеться у Сквері Героїв завтра, 30 грудня, о 14 годині. Після спільної молитви колона попрямує до рідної оселі Андрія на вулицю Куліша, де буде відслужена панахида, а далі - до церкви Христового Воскресіння, де відслужать парастас", - йдеться у повідомленні. Поховають Героя 31 грудня у […]
