У нього багато тату та погляд того, хто бачив в житті надто багато, як для однієї людини. У свої 27 Євген отримав 5 контузій та поранення на Майдані у Києві. Одну на Революції гідності, чотири в зоні АТО.
Євген отримав поранення на Революції гідності 18 лютого, коли у центрі Києва розстрілювали майданівців. З того часу чоловік переніс шість операцій, але зумів повернутися до мирного життя.
Євген з Тернополя. Одружений та має маленьку донечку Єву. До Майдану він працював на фабриці та не вникав у супільно-політичне життя, але побиття студентів у Києві спонукало його приєднатися до протесту.
“Я жив своїм життям. Любов до України, до свого майбутнього, до майбутнього своїх дітей спонукала мене приєднатися до протестів у Києві. В грудні я був 3 тижні у Києві, приїхав в ніч з 10 на 11 грудня. Потім 28 грудня поїхав додому. А потім повернувся знову 22 січня і був до того часу поки не поранили”, – розповідає Євген.
Який момент на Майдані став для Вас переломним?
“Переломним моментом було те, що мене підстрелили, коли не міг вже виконувати функції, як бійця. Коли мене поранили, то я не мав змоги допомагати. В нас був бій в людьми в чорній формі з шевронами беркут. Вони наступали на нас.Пройшли метрів 200 в сторону майдану, ми їх пробили. Вони почали кидати коктелі Молотова. В мого товариша на голові розбився коктель. Все пішло йому по правому плечі. Хлопці трохи почали панікувати, але трималися. Ми залишились самі. Коли відступали “мєнти” доганяли і били з ноги в спину. Я відчув дикий біль і почало пекти. Не звертав уваги, думав, вдарили. А мене підстрелили, гумова пуля застрягла в лівому боці. Добу з мене її не могли дістати. Не було як”
Як проходила реабілітація після поранення?
“Два дні я провів в посольстві Канади. Бої тривали, місто було закрите. 20 лютого за допомогою “Автомайдану” мене вивезли у військовий госпіталь у Києві. Там мене прооперували. Я був з побратимом і нас заховали у тому госпіталі. Юрко не міг ходити, він лежав, а я ходив. Не міг дати собі спокою, що там з нашими хлопцями. Ми були без телефонів. Загубили. У госпіталі швидка за швидкою привозила беркутівців. Було лячно. Бо ми воювали з іншого боку. Пізніше нас завезли до мого друга, він нас лікував, купував продукти. Там пройшла моя реабілітація”
Протягом березня 2014 року Росія анексувала Крим. Згодом почалось АТО на Сході України.
Після Майдану, Ви думали, що події саме так розгортатимуться?
“Я не думав, що почнеться війна. Я чекав, що так буде, але сподівався на краще життя. За те ми і стояли всі. Ще коли я лежав в госпіталі у Львові, то бачив по телевізорі, що “зелені чоловічки” зайшли у Крим. Тоді я зрозумів, що почнеться війна, але не розумів маштабів.”
Ви доброволець, коли саме Ви зрозуміли, що потрібно йти на фронт?
“Я зрозумів, що мені потрібно іти з самого початку. Просто не було змоги. Я лікував поранення. А в січні 2015 року пішов воювати.”
Як було на фронті?
“Я не був готовий до війни, до таких умов, до того, що там бачив. Потрапив на передову. Жили в окопах, в бліндажах. Спав зі зброєю в руках. Після останньої контузії мене комісували. Ще досі здригаюсь від різких гучних звуків. На Новий рік ми не святкували. У мене маленька дитина. Ми лягли спати. Почали “лупити” феэрверки. Я прокинувся біля 1 години ночі і до ранку вже не міг заснути. Сидів на кухні згадував ці всі моменти. І хороших там майже не було”
Євген, 27 років, ОЗШР “Карпатська Січ”.
Сьогодні 14 березня в Україні відзначають день українського добровольця. Дякуємо за спокій та мирне небо над головою.
