Потяг до пізнання та вивчення нового закладено у нас природою. Надто нам хочеться зазирнути туди, де ще не були, й пізнати те, чого не знали. Іноді випадає нагода доторкнутися до історії, оповитої столітніми таємницями і навіть містикою. Тоді хочеться з головою поринути у новий, невідомий світ.
З істориком та дослідницею Тетяною Федорів вперше зустрілися минулого року у Кременці. Вона була однією з лекторів семінару «Простір спадщини: єврейський цвинтар і міська історія». Тетяна вивчає історію життя єврейської громади, наразі переважно у Збаражі. Проте, й допомагає колегам з інших міст та селищ Тернопільщини. Один із засобів дослідження Тетяни Федорів – епітафії, простіше кажучи – надгробні написи.
Як прийшла до вивчення історії саме таким шляхом та чи планує розширити географію своїх досліджень, пані Тетяна розповіла «Терміново».
Тетяна Федорів народилася у Збаражі, закінчила місцеву школу. Вступила до Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка, де здобула диплом за спеціальністю історія та правознавство. Одинадцять років працювала у Національному заповіднику «Замки Тернопілля», на посаді екскурсовода, а потім – молодшого наукового співробітника. Після річного наукового стажування у Інституті Юдаїки Ягеллонського університету Кракова, повернулася до Збаража. Зараз працює головним спеціалістом відділу туризму та охорони культурної спадщини Збаразької міської ради.
- Що надихнуло Вас до вивчення юдаїки?
Все почалося з відвідин єврейського кладовища у Збаражі, зі світлої пам’яті, Олегом Євгеновичем Мандриком. Це він мені розповів про те, що у Збаражі жили євреї, що вони складали третину місцевого населення, що після них залишилося ще чимало пам’яток на території нашого міста. Зізнаюся, це для мене стало справжнім відкриттям.
Тоді, коли я вперше побувала на нашому єврейському кладовищі, воно було в жахливому стані. Через рік чи два, коли Олег Євгенович відійшов у засвіти, я відвідала наше єврейське кладовище з гостем з Нью-Йорку – Нілом Федером. На той час цвинтар вже був прибраний та дуже охайний. Новообраний мер міста Роман Полікровський та його команда зробили неймовірну роботу з благоустрою цієї забутої всіма пам’ятки; і цвинтар став дійсно цвинтарем.
Ніл Федер – нащадок останнього голови єврейської релігійної громади нашого міста Копеля Федера (загинув під час першої «дикої акції» 6 вересня 1941 року). Нілу було цікаво усе, що було пов’язане з родиною його предків. Ми багато розмовляли. Потім американський гість повернувся додому, а я розпочала свою «працю», яка і досі триває. І, сподіваюся, матиме продовження.
- Ваші дослідження здебільшого стосуються Збаража. Чи є у планах розширити географію і взятися за вивчення, наприклад, Кременецького Бейт Альміну, який є одним з найбільших у Європі?
Так, справді, я займаюся Збаражем (він мені найближчий у всіх значеннях цього слова) і розумію, як мало я ще знаю про своє рідне місто. У моїх планах є намір розширити географію досліджень. Але це радше стосується не загалом історії єврейських громад того чи іншого міста Тернопільщини, а роботи з єврейськими кладовищами. Певні напрацювання у мене вже є. Я допомагала у прочитанні епітафій з віднайдених надгробків своїм колегам у Гусятині та Заложцях. Це неймовірний досвід. Дуже люблю таку співпрацю, бо вона дає можливість і допомогти комусь, і навчитися самій.
Стосовно Кременця, то я була лише один раз на цьому розкішному кладовищі. Справді, масштаби вражають. І, звісно, хотілося б «познайомитися» з цією пам’яткою ближче.
- Під час стажування у Ягеллонському університеті можливо натрапляли на якісь цікаві, несподівані та раніше невідомі історичні факти, що пов’язані з Тернопільщиною?
Під час мого наукового стажування у Польщі, усі мої пошуки були спрямовані виключно на Збараж. Я дуже хотіла відшукати документи, які б стосувалися «моїх» євреїв. Дуже хотіла знайти перші документальні згадки про них. Але, на жаль, це мені не вдалося.
Та я дуже радію, бо таки відшукала цікавий документ. Він вже був опублікований польським дослідником Адамом Казьмєрчиком, і стосувався старого єврейського кладовища у Збаражі та діяльності місцевого похоронного братства «Хевра Кадіша» (дослівно, Святе Братство, яке дбало про належне поховання кожного єврея). Цей документ датований 1744 роком і, по суті, він є першою документальною згадкою про старий єврейський цвинтар, який був знищений у часи Другої світової війни.
- Ви детально знайомі з традицією юдейських епітафій. Чим вони зазвичай відрізняються від християнських надмогильних написів?
Перше, що відрізняє епітафію з єврейських надгробків від християнських, це відсутність дати народження. У цих намогильних написах вказується лише дата смерті та, часто, кількість прожитих років. На «новому» єврейському кладовищі Збаража тільки на одній мацеві вказані рік народження та рік смерті (взагалі цей надгробок має низку особливостей та відрізняється від решти; про нього можна написати окрему статтю).
Друге, чим різняться ці епітафії – це дуже багата на епітети мова і використання біблійних цитат. Як пояснюють дослідники єврейської епіграфіки, наявність цитат зі святих текстів, мало ставити померлого/померлу у біблійний контекст. Зазвичай, ці епітети-цитати досить типові, але є і досить специфічні. Тому робота з епітафіями досить складна, але від того не менш цікава.
- На одній з Ваших лекцій сказали, що епітафії – досить цінне історичне джерело. Про що саме ми можемо довідатися із надмогильних написів?
Ми можемо дізнатися з цього джерела відомості про конкретну людину. Тобто ім’я, ім’я батька (чий син чи донька), ім’я чоловіка, якщо йшлося про заміжню жінку, часто місцевість з якої походили покійні, а також, на жаль, не так часто – професію.
До прикладу, на «новому» єврейському кладовищі у Збаражі поховані люди із Золочева, Нового Села та навіть з Мінська. Є зазначені професія – пекар, а також – ритуальні різники, їх у нас аж троє (їхня роль у єврейській релігійній громаді була дуже важливою, оскільки саме вони забезпечували їй кошерне (ритуально чисте) м’ясо.
Часто у епітафіях зустрічаємо такий епітет: насолоджувався працею своїх рук. І це теж така опосередкована вказівка на професію, на те, що той чи інший чоловік за життя був ремісником, тобто так він заробляв собі на хліб. Якщо поєднувати дані, отримані з епітафій з іншими документами та джерелами, то можна отримати досить цікаву картину життя конкретної людини. У такий спосіб надгробний камінь отримує свою живу, людську історію.
- Сьогодні усе більше людей проявляють інтерес до вивчення юдаїки (це навіть стає якимось трендом). Куди звертатися і з чого почати, якщо є бажання познайомитися ближче з єврейськими традиціями?
Так, погоджуюся, що зараз єврейська спадщина стає цікавою. І це мене дуже тішить. Адже, якщо ми будемо щось дізнаватися про неї, вона ставатиме нам більш ближчою та зрозумілішою. Це дасть нам можливість говорити про єврейську спадщину як про нашу спільну спадщину, говорити про людей, які мешкали тут задовго перед нами.
Стосовно того, з чого почати, то, мабуть, найкращий варіант, іти навчатися у відповідний університет у Києві чи Львові. Однак, як це сталося у моєму випадку, можна розпочинати з пам’яток єврейської спадщини свого рідного міста чи села. І починаючи із малого рухатися до більшого. Зараз можна придбати чимало спеціальної літератури, можна знайомитися із цікавими дослідниками, фахівцями з юдаїки з різних куточків світу (сучасні комунікації цьому дуже сприяють).
Ще одна важлива річ, яку варто врахувати. Для того аби займатися єврейською культурною спадщиною варто вивчати іврит та їдиш, мови, якими навчались та спілкувалися місцеві євреї. Також знання івриту буде вкрай необхідне, для того, аби працювати з єврейськими цвинтарями. Але найголовніше у цьому це бажання вчитися, дізнаватися та бути відкритим на нові знання.