02.03.2021
Аналітика Новини Суди

“Без перспективи на звільнення”: кого і за що засудили довічно на Тернопільщині

Вирок про довічне позбавлення волі, винесений у листопаді 2020 року Тернопільським міськрайонним судом, сколихнув не лише область, але й всю країну. За умисне вбивство з особливою жорстокістю тернопільської тату-мастрині Тетяни Підвашецької був засуджений 27-річний Андрій Горбатюк. Таку високу міру покарання у міськрайонному суді призначили вперше за багато років. 

– Я працюю в суді з 2003 року і за моєї пам’яті суд вперше призначив довічне позбавлення волі, –  повідомляла тоді суддя-спікерка Тернопільського міськрайонного суду Анна Мостецька.

Інтернет-видання Терміново вирішило з’ясувати, скільки вироків про довічне позбавлення волі винесено судами Тернопільської області за останні 20 років. Як виявилося, всі ці вироки на Тернопільщині були проголошені з 2000 до 2009 року. Причому деякі справи стосуються злочинів лихих 90-их, коли на перший погляд спокійному та провінційному Тернополі був розквіт злочинності: діяли бандитські угрупування, відбувалися кримінальні розбірки, вбивства на замовлення. У наступному десятилітті вироків про довічне ув’язнення на Тернопільщині не знаходимо. Аж у 2020 році найвищу міру покарання отримав 27-річний Горбатюк

Нагадаємо, 27-річну Тетяну Підвашецьку знайшли вбитою у квартирі на вулиці Курбаса у Тернополі 16 квітня 2019 року. На її тілі було 99 колото-ріжучих ран, 74 з яких на шиї. З підозрою в убивстві поліція наступного дня затримала Андрія Горбатюка, який після скоєного втік до Львова. Як з’ясувалося, напередодні вбивства чоловік приходив до дівчини і навіть спілкувався через вайбер з її колишнім чоловіком.

Горбатюк оскаржує вирок 

Зауважимо, що Андрій вирізняється незвичайною зовнішністю і був давнім знайомим Тетяни та її колишнього чоловіка Руслана, який робив Андрієві татуаж очей (заливав чорнилом – ред.). Через таку кардинальну зміну зовнішності Андрія у 2014 році усі троє молодих людей, а також мама юнака були учасникам програми “Говорить Україна”. За залиті чорнилом очі, нарощені ікла, розрізаний язик, ельфійські вуха Горбатюка називають “демоном”.

Під час розслідування цієї справи тернополянин проходив стаціонарну психолого-психіатричну експертизу. Відповідно до її результатів, хлопця визнали осудним. У жовтні 2019 року справу передали до суду.  Судовий процес тривав рік, відбулося близько 20 судових засідань. У суді Андрій свою вину заперечив, лише підтвердив, що справді до того вечора близько 21 год. був у квартирі Тетяни та спілкувася онлайн  з її чоловіком. Близько 22-22.30 покинув квартиру. На запитання прокурора і представників потерпілих відповідати відмовився. 

Андрій Горбатюк оскаржує вирок суду першої інстанції у Тернопільському апеляційному суді. Слухання, яке мало відбутися 27 січня, перенесли на 10 лютого у зв’язку зі станом здоров’я потерпілих у справі мами і бабусі вбитої Тетяни (фото: Євгенія Цебрій)

Наразі Андрій Горбатюк оскаржує вирок суду першої інстанції у Тернопільському апеляційному суді. Захисник Петро Грода каже, що доказів, зібраних в суді, недостатньо для того, щоб його підзахисного оголосити винним. 

– Ми вважаємо, що висновки суду не обґрунтовуються дослідженими доказами в судовому засідання, – каже адвокат. – Чому? Тому що суд постановив свій висновок на підставі доказів свідків і на підставі огляду місця події і експертиз. Свідки говорять лише про те, що він був у тій квартирі. А він і не заперечує. Він стверджує про те, що в 22.30 він з квартири вийшов. Суд жодним словом не обґрунтував його дії з 22.00 до 9 ранку.  На місці злочину виявили 17 відбитків пальців інших осіб, які не встановлені. Немає достатньо доказів, які вказують на те, що саме Горбатюк наносив ці удари. 

Родичі вбитої Тетяни Підвашецької вважають вирок суду першої інстанції справедливим. На їх думку, підсудний заслуговує довічного ув’язнення. 

Мама і бабуся дуже сумують за Тетяною і наполягають тільки на пожиттєвому покаранні для підсудного Горбатюка (фото: Євгенія Цебрій)

Мама і бабуся вбитої дівчини кажуть, якщо отримають 500 тис. грн призначеної судом моральної компенсації, віддадуть їх на благодійність.  

– Ці гроші нам не потрібні, ми віддамо їх на церкву чи на лікування дітей, які хворіють на рак, – повідомила бабуся Тетяни Іларіона Негожай. 

Найбільше вироків про довічне – у 2004 році

Як повідомили виданню Терміново у Тернопільському апеляційному суді, у період з 2000 до 2009 року на Тернопільщині було ухвалено 18 вироків, якими до обвинувачених застосовано остаточне покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Оскільки у деяких справах довічно були засуджені по декілька людей, загалом за останні 20 років, за нашими підрахунками, у області пожиттєвий термін отримала 21 людина. 

Зауважимо, що до 2012 року справи про особливо важкі злочини розглядав Тернопільський апеляційний суд як суд першої інстанції. Причому через зміни у законодавстві ця судова установа неодноразово змінювала назву: зокрема, 2000-2001 – Тернопільський обласний суд, 2001-2018 – Апеляційний суд Тернопільської області, 2018-2021 – Тернопільський апеляційний суд.

– До 2012 року діяв кримінально-процесуальний кодекс 1960 року. Згідно з тогочасним процесуальним законодавством суд апеляційної інстанції розглядав справи, в яких люди обвинувачувалися в особливо тяжких злочинах, як суд першої інстанції, – пояснює суддя-спікерка Тернопільського міськрайонного суду Анна Мостецька. – Оскільки у таких категоріях справ судовий розгляд проводив апеляційний суд, ці рішення могли бути оскаржені одразу до Верховного суду. Тобто вони проходили не три інстанції, як це зазвичай, а дві. З 2012 року був прийнятий новий Кримінально-процесуальний кодекс і відповідно до нього тяжкі і особливо тяжкі злочини розглядають вже суди першої інстанції, приміром Тернопільський міськрайонний суд. Причому суддя може розглядати таку справу одноособово, але за клопотанням учасника може створюватися колегія. 

Читайте також: Максимальне покарання: оголосили вирок вбивці тату-майстрині Тетяни Підвашецької.

Згідно з даними Тернопільського апеляційного суду, у 2000 році було винесено три вироки про довічне позбавлення волі, у 2002 – два, у 2003 – два, 2004 – 4 (один з них Верховним Судом змінено на 18 років позбавлення волі – ред.), 2005 -1, 2006 – 2, 2007 – 1, 2008-2, 2009-1. Підсудні, які отримали довічне, скоїли умисні вбивства, вбивства поєднані зі зґвалтуванням, розбоєм, нападом, крадіжкою, незаконним носінням, придбанням, зберіганням зброї. Редакція Терміново обрала 5 справ, які викликали особливий резонанс не лише на Тернопільщині, а й в Україні.

 Зауважимо, що в судових документах зазначені лише ініціали підсудних та потерпілих. Проте у деяких гучних справах, про які на той час регулярно писала преса, прізвища підсудних відомі. 

Зґвалтували та вбили дівчину 

17 листопада 2000 року Тернопільський обласний суд виніс вирок про довічне позбавлення волі підсудному Л. за грабіж, зґвалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, розбій. 

Злочин стався у травні 2000 року. Підсудні Л. та Ч.,  перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на вул. Руській зустріли неповнолітню дівчину. Побачивши на ній золоті прикраси, чоловіки вирішили їх украсти і також вступити з дівчиною у статеві зносини. З цією метою Л. познайомився з дівчиною, і, скориставшись її довірливістю, запросив нібито в гості у свою квартиру, де проживав із підсудною Т. Наносячи потерпілій удари та погрожуючи, Л. у присутності Ч. та Т., зґвалтував дівчину, потім це зробив і Ч. Також обвинувачені за попередньою домовленістю заволоділи золотими прикрасами потерпілої.  В цей же день, у темну пору доби, аби уникнути відповідальності, обвинувачені вирішили вивезти дівчину за межі Тернополя. Викликавши таксі, вивезли її до лісового масиву. Знайшли там нежилий будинок і проникнули туди, зламавши замок.  У цьому будинку Л. наніс потерпілій численні удари руками і ногами у різні частини тіла, після цього убив дівчину шляхом удушення та ножових ударів. 

Вбили цілу родину

За крадіжку, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, розбій, незаконне носіння зберігання вогнестрільної зброї 15 серпня 2000 року були засуджені пожиттєво двоє підсудних. Як йдеться у вироку суду, з метою викрасти майно з квартири Д.М і Д.Я. за попередньою домовленістю з Д. позбавили життя цілої родини – чоловіка, жінки і сина. 

Здійснивши розбійний напад на житло, де були батько з неповнолітнім сином, підсудні вбили їх ножем та покинули квартиру з викраденим майном.  Після цього Д. запропонувавав Д.М і Д.Я повернутись в квартиру  і дочекатись дружину вбитого і також її вбити з метою приховання вчинених злочинів, на що останні погодилися.  Дочекавшись жінку у квартирі, Д.М і Д.Я напали на неї і вбили.  Д.М побачивши на пальці вбитого обручку, не зміг її зняти, тому відрубав палець ножем. 

Убила чоловіка і трьох онуків

10 жовтня 2003 року за вбивство чотирьох людей, троє з яких діти, була засуджена жителька Зборівського району. 

Згідно з вироком суду, упродовж багатьох років між обвинуваченою і членами її сімї склалися неприязні стосунки, які часто переростали у сварки та бійки.  Чоловік підсудної, приходячи додому у нетверезому стані, часто її бив. Одного ранку, після того, як син з невісткою пішли з дому, на грунті неприязних стосунків, з помсти за зневажливе ставлення до неї членів сім’ї, жінка вирішила вбити чоловіка та трьох малолітніх онуків.  Вона взяла стару сокиру, зайшла в літню кухню, де спав чоловік, і умисно лезом сокири вдарила його тричі по голові. Після цього зайшла в кімнату будинку, де спали діти, і умисно нанесла їм по головах удари сокирою. Щоб бути впевненою у вбивстві онуків, бритвою перерізала всім трьом шиї.  Після вчинених вбивств, з метою уникнення відповідальності намагалась звести рахунки з життям, але була врятована вчасним наданням медичної допомоги. 

Марія Вовк відбувала покарання у Качанівській колонії у Харкові. Померла восени 2016-го (фото: svoboda.te.ua)

 

Цей кривавий злочин, як писала місцева преса, стався у селі Загір’я Зборівського району. 61-річна Марія Вовк, яку називали баба Вовчиха, позбавила життя двох внуків 9 і 10 років і 13-річну внучку. Жінку, яка після скоєного намагалася порізати вени і напилася щурячої отрути, лікарі привели до тями. Згодом її визнали осудною та засудили до довічного позбавлення волі. Відомо, що засуджена померла ще восени 2016-го у Качанівській колонії. Там її і поховали. На похорони ніхто з рідних не поїхав… Її страшну провину не можуть пробачити.

Кілер Громов і вбивства 90-х

Наприкінці квітня 2008 р. вироком Апеляційного суду Тернопільської області до довічного позбавлення волі вбивство тернопільського бізнесмена Г. засуджено уродженця Полтавської області – кілера Валерія Громова. 

Як йдеться у вироку суду, злочин 5 квітня 1997 року був скоєний у Тернополі на території ринку “Ювілейний”. За кілька днів до того Громов зустрівся з Г., який, знаючи про те, що  підсудний хоче займатися торгівлею соняшникової олії, сказав йому, що за створення сприятливих умов торгівлі на ринку він повинен йому щомісяця сплачувати 30% від прибутку. Проте підсудний  не погодився на вище вказані умови, в результаті чого між ними відбулася сварка, під час якої бізнесмен нецензурно висловився в адресу підсудного, сказав, що не дозволить йому торгувати олією в Тернополі та наніс удар кулаком в живіт. Не бажаючи продовжувати конфлікт підсудний вирішив помститись чоловікові при першій можливості. 

Озброївшись гранатою Ф-1, пістолетом системи “Браунінг-Хай Пауер” та двома магазинами до нього, одягнувши шапку-маску з вирізами для очей, Громов став чекати, поки Г. вийде з бару, щоб помститись йому. Коли побачив, що чоловік разом зі знайомим та дівчиною вийшли з бару і сіли в автомобіль, одягнув маску, взяв пістолет і підійшовши до вікна автомобіля. Там вистрілив у Г.  

Після пострілу поранений намагався забігти у бар, проте Громов кинув у його напрямку гранату, а сам утік з місця злочину. Від отриманих травм чоловік помер.  

Читайте також: “Як можна було таке зробити з нашою дитиною?”: засуджений довічно Горбатюк подав апеляцію, рідні вбитої наполягають тільки на пожиттєвому покаранні.

Як читаємо у пресі, Валерій Громов  був лідером злочинного угруповання 90-х років минулого століття. Він  був “грозою” місцевих  валютників, бізнесменів і навіть злочинців. На рахунку банди – 17 вбивств у Запорізькій, Одеській, Миколаївській, Тернопільській, Івано-Франківській областях, а також у Росії та Молдові. 

Громов був затриманий у 1999 році у перукарні в Тернополі, тоді ж затримали і двох його спільників. У 2001 році Валерій Громов вже був засуджений до довічного позбавлення волі Запорізьким апеляційним судом за вбивство двох інкасаторів пунктів обміну валюти у Запоріжжі. Причому коли тривав судовий процес, він пробував втекти з ізолятора. Разом ще з одним арештованим, його зняла охорона з даху Запорізького СІЗО. 

Третій вирок про довічне Громову виніс Тернопільський апеляційний суд у 2009 році за замах на вбивство, скоєне у 1998 році.   Згідно з вироком суду, підсудний вчинив у Тернополі ряд розбійних нападів на людей, які займалися обміном валюти (за ці злочини в подальшому був засуджений та вже відбував покарання).  Відтак, неодноразово судимий житель Тернополя особисто намагався встановити, хто це вчиняє. Коли підсудний зрозумів, що може бути викритий, він вирішив вбити чоловіка. З цією метою він виготовив саморобний вибуховий пристрій, який розмістив біля дверей “розслідувача”. Чим створив небезпеку також для інших людей, які могли в той час з’явитися в зоні ураження вибухівки. Проте свій намір убити підсудний не довів до кінця, оскільки потерпілий не підійшов до дверей квартири. Вибух пошкодив вхідні двері жителів підїзду, повибивав вікна та шиби. 

Вбив антиквара у Парижі 

Вирок стосовно ще одного жителя Тернопільщини, був винесений не у нашій області, а за кордоном. Довічне ув’язнення з обов’язковим залученням до праці році отримав у суді присяжних Франції житель села Скоморохи Бучацького району 39-річний Іван Долинський. Чоловік скоїв вбивство в Парижі у 2001 році. Потім переховувався у Франції та Росії. У 2007 році тому французький суд виніс йому вирок. Нашого земляка оголосили у міжнародний розшук через Інтерпол. У 2010 році Івана Долинського затримали у Росії, у Тюменській області та екстрадували до Франції. 

Слідством було встановлено, що Долинський поїхав до Франції на заробітки. Там він працював водієм у юриста П’єра Вітона. Той займався колекціонуванням антикваріату. Разом із французом проживав його друг, поляк Януш Плєва, розповідав у 2010 році авторці матеріалу слідчий прокуратури Бучацького району Микола Ковальчин, який працював над цією справою 6 років і за цей час навіть встиг вдосконалити французьку. 

Як свідчать матеріали слідства, вбивство сталося у січні 2001 року. Як згодом показали результати експертизи, обоє чоловіків померли від удушення. Українець задушив П’єра у квартирі, а його польського друга – у гаражі. Тіла жертв чоловік загорнув у поліетиленову плівку та залишив на місці злочину. Пограбувавши помешкання антиквара, він втік до Росії. Там і переховувався. 

– Суд присяжних у Франції виніс вирок заочно, без присутності злочинця, – розповідав слідчий. – Адже беззаперечних доказів зібрали достатньо. Винесення вироку стало підставою для оголошення чоловіка у розшук.

У Чортківській колонії сидів довічник Пукач

Як повідомили виданню Терміново у Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, станом на 1 січня 2021 року в установах виконання покарань України перебувають 1541 засуджених до довічного позбавлення волі. На Тернопільщині максимальний рівень безпеки,  який дозволяє відбувати покарання довічно ув’язненим чоловікам, має Чортківська державна установа виконання покарань №26. Тут пожиттєве покарання відбувають 35 довічно ув’язнених з різних міст України, повідомив начальник сектору – начальник відділення соціально психологічної служби сектору максимального рівня безпеки для тримання чоловіків засуджених до довічного позбавлення волі, старший лейтенант внутрішньої служби Володимир Журавель

– Четверо з них з Тернопільської області, – розповідає він. – Один чоловік – зі Зборівського району, який відбуває у нас покарання з 2005 року за розбій, грабіж, зґвалтування, умисне вбивство. Ще один чоловік – з Тернополя, засуджений довічно за вбивство. Також у нас з 2005 року відбуває покарання житель Збаразького району за вбивство дружини і тестя. Ще один – з Заліщицького району.

Також у Чортківській колонії покарання відбувають довічно засуджені з Київської області, Житомира, Рівного, Херсонської області, Львівської, Дніпропетровської, Волинської, Хмельницької, Миколаївської, Донецької, Закарпаття. 

Олексія Пукача, засудженого до довічного позбавлення волі за вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, у 2016 році етапували до Чортківської колонії. Вже у 2017 засудженого забрали до Київського СІЗО, оскільки він подав скаргу до Верховного суду (фото: Микола Тимченко, “День”)

– Всі засуджені до довічного ув’язнення скоїли вбивства, проте у нас немає серійних маніяків, таких як Чикатило чи Онопрієнко, – зазначає  Володимир Журавель. – Найстарший довічник – 1943 року народження, він зі Львова, засуджений за вбивство чотирьох людей. Наймолодший –  1990 рокународження – з Київської області, засуджений за вбивство із зґвалтування. Є у нас один іноземець, який скоїв вбивство на території України, де його засудили.  За нашою установою рахується всім відомий Олексій Пукач, але його в нас нема з 2017 року, його забрали у Київ, оскільки ще тривають суди.

Нагадаємо, колишнього високопоставленого працівника МВС у 2013 році визнали винним у вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе і засудили до довічного позбавлення волі. Як повідомляють ЗМІ, на початку 2016 року Апеляційний суд залишив цей вирок в силі, а влітку Пукача етапували до Чортківської колонії. Проте Пукач подав скаргу до Верховного Суду, де просить змінити йому довічне на 15 років позбавлення волі. У 2018 році Пукачу на прохання адвокатів перерахували термін за “законом Савченко”. Тепер, якщо суд задовольнить касацію, Пукач може вийти на волю. 

“В середньому помирають через 9,85 років”

Згідно з даними правозахисників, Україна на першому місці серед 50 європейських країн по кількості довічників без перспективи звільнення. Нещодавно статистику щодо довічно засуджених оприлюднив на своїй сторінці у Фейсбуці доктор публічного права, експерт з пенітенціарних питань Вадим Човган. 

“Як відомо, у довічного покарання є початок, але немає чіткого кінця. Маю дані, коли цей кінець настає “як правило”. Отже в середньому, довічники вмирають через 9,85 років після початку відбування покарання. Тобто статистично довічне триває менше 10 років! Цю цифру треба мати на увазі всім, хто вважає, що максимальний строк позбавлення волі у Кримінальному кодексі 15 років – це мало. А також тим, хто вважає, що звільнення від довічного через 25 років це реалістична перспектива”, – йдеться у повідомленні Човгана. 

Як додає він, наведені дані – це середнє арифметичне з 256 засуджених до довічного, які померли, починаючи з 2010 року. Для обрахунку брався кожен індивідуальний відбутий строк. 

До слова, скільки в середньому живуть засуджені довічно, Терміново поцікавилося в інформаційному запиті, поданому до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, проте там повідомили, що такої статистики не ведуть. 

Довічно позбавлені волі приречені померти в камері, у них немає навіть надії на дострокове звільнення чи перегляд вироку, якщо він був винесений свавільно. І хоча у 2019 році Європейський суд з прав людини визнав українське довічне позбавлення волі порушенням прав людини, прийнявши рішення у справі довічно засудженого українця Володимира Петухова, та досі нічого не змінилося. Справу Петухова повинен був переглянути Верховний суд і це мало б стати орієнтиром для місцевих судів. Та цього це сталося. Зауважимо, що Петухова заарештували в 2001 році за звинуваченням в участі в банді грабіжників, яка діяла в Києві. Петухов заперечує свою причетність до банди, проте в 2004 році суд визнав його винуватим і призначив покарання у вигляді довічного ув’язнення. Ув’язнений заявив, що в СІЗО, де він перебував, були жахливі умови утримання, у нього різко погіршилося здоров’я, а згодом діагностували мультирезистентну форму туберкульозу. Звернення до українських судів не принесли плодів, тому ув’язнений звернувся до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) з проханням визнати його вирок порушенням прав людини.

Як повідомив Вадим Човган, 16 грудня минулого року у Європейському суді в Страсбурзі встановили порушення статті 3 Європейської конвенції стосовно 24 українських довічно засуджених. Серед них свавільно засуджений у 2006 році до довічного Володимир Панасенко. 

“Порушення полягає в тому, що в Україні відсутня будь-яка реалістична перспектива звільнення від довічного ув’язнення. На жаль, рішення Суду не радує, бо ним проблема не вирішується. Раніше з цього ж приводу було рішення Європейського суду з прав людини по справі “Петухов проти України” (№2).  Не дивлячись на нього, Верховний Суд так і не допоміг Петухову, сказавши, що це має робити парламент. Цього разу ЄСПЛ вже встановив масове порушення. Куди йти? Що з цим робити? Законопроєкти лежать у Раді, приймати їх ніхто не хоче. Конституційний Суд вже кілька років не може розглянути конституційні скарги на довічне. А Верховний Суд знову вмиє руки”, – написав Човган. 

“Немає світла в кінці тунелю”

У нашій країні немає процедури перегляду кримінальних вироків у тих рішеннях, які викликають розумний сумнів щодо своєї справедливості. Йдеться про позбавлених волі, а тим більше довічно, які стверджують про те, що засуджені несправедливо, пояснює виданню Терміново координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко. 

– Це категорія засуджена за старим КПК 1960 року, який діяв до 2012 року. Тоді судом першої інстанції був обласний суд (нині апеляційний). Юристи це називають порушенням права на апеляцію, – зазначає Діденко. – Якщо людина вчинила незначний злочин, щось вкрала, то її судив суд першої інстанції – районний, місцевий або міжрайонний суд. Якщо важкий злочин, тобто вбивство, то чомусь законодавець вирішив, що судді обласного суду більш досвідчені. 

Відтак такі засуджені могли довести свою невинуватість лише у суді вищої інстанції – Верховному суді. Якщо ж він залишив вирок у силі, для цих засуджених двері закриті назавжди без можливості перегляду справи у суді,  продовжує правозахисник.

– І в нас зараз немає жодної правової процедури щось змінити, – каже Андрій Діденко. – До 2010 року був перегляд кримінальних вироків в порядку виключних обставин, їх розглядав Верховний суд. Ця процедура була занадто складною, але юридично вона існувала. Якщо б ми підняли галас, як по справі Рафальського, Панасенка, то ми могли б розраховувати на те, що Верховний суд юридично тут міг би їх переглянути. Проте за часів малої судової реформи у 2010 році створили вищі спеціалізовані суди і забрали з повноважень Верховного суду право на перегляд виключних обставин. І нового нічого не створили. Тому засуджених до довічного ув’язнення залишили напризволяще. 

Змінити щось неможливо через прогалини в законодавстві впродовж останніх 10 років, підкреслює Діденко.

– В жодній країні світу немає такої ситуації як у нашій, – каже він. – Де ми тільки не були за ті 10 років і які заходи не влаштовували, тим не менше усі розводять руками. Судді і прокурори говорять, що немає такої правової процедури. І якщо законодавець обумовлює перегляд справ за нововиявленими обставинами, то навіть коли вони реально існують, все одно в нас нема практики перегляду таких вироків. Чому? Тому що ця процедура розмита, незрозуміла.

На розгляд Верховної ради винесений законопроєкт депутата Сергія Власенка, в якому  пропонується перегляд кримінальних вироків засуджених до довічного позбавлення волі процесуальним законодавством 1960 року. Це вважається найбільш дискримінована категорія засуджених. Законопроєкт  досі не розглянутий.

–  Це той перший крок, щоб зрушити той камінь з мертвої точки, бо ми ж абсолютно не говоримо, що на цьому треба зупинятися, зазначає Діденко. – Ми пропонували розширити повноваження Уповноваженого з прав людини, як в Польщі, повернути Верховному суду перегляд в порядку виключного провадження. Такі вироки треба переглядати, тому що відбуваються порушення прав людини. Чому Верховний суд як вищий суд держави не має такої можливості?

Наразі ж, зауважує Андрій Діденко, засуджені “довічники” не мають перспективи на звільнення.  

– У 2019 році ми проводили науково-практичні конференції у Харкові, де зібралися фахівці зі всього світу і вони наводили приклади, – пригадує він. – Модель відбування довічного покарання у Великобританії чи Франції карадинально різниться від української. Коли людина постає перед судом за скоєння злочину, суддя, який ухвалює рішення у вигляді довічного позбавлення волі, одночасно наголошує  про можливість перегляду через певний термін або умовно дострокове звільнення. Якщо такого наголосу суддя не робить, то найбільший термін, який можливо людині відбути покарання без перегляду – це 18 років у Великобританії і 15 у Франції. Тоді людина проходить спеціальну перевірку  і знову постає перед судом, де він з’ясовує її соціальну небезпеку, які в нього залишилися соціальні зв’язки. За статистикою, в цих країнах нульовий відсоток рецидивів після умовно дострокового звільнення. Це вже про щось говорить. 

І коли йдеться про дострокове звільнення, у прийнятті рішення беруть участь і потерпілі від цього злочину, зазначає правозахисник.

– Йде комунікація, процес примирення сторін, відшкодування збитків – це ціла низка різних речей, які дійсно працюють, – каже Діденко. – Бо з часом і жага до помсти зменшується або зникає взагалі, і людина усвідомлює, що ув’язнений покаявся, сплатив моральну компенсацію, вже не становить небезпеки, яка була раніше. І взагалі люди змінюються. Приміром, відвідуючи різні установи відбування покарань, ми зустріли довічно засудженого, який розповів таку історію: “Я потрапив сюди, коли мені було 18. Ми випивали в клубі, виникла бійка, компанія проти компанії, і я вбив трьох людей”. Але він вже 18 років ув’язнений, усвідомив, переосмислив, покаявся, зараз все абсолютно по-іншому сприймає. Проте шансів вийти достроково не має… 


Ілюстрації Марічки Юрчак.

Матеріал підготовлено в рамках тренінгової програми з судового репортажу CFI Media Development.

Схожі пости

Із тернопільської лікарні вже виписали чотирьох дітей та двох дорослих, в яких раніше виявили коронавірус

Чотири зірки на алеї – чотири історії (фото, відео)

Наталка Колтун

Директором муніципального оркестру у Тернополі став скандальний диригент, який травмував музиканта кріслом

Марія Голді