Коли відбувся вибух на Чорнобильській атомній електростанції, йому було 26. Закінчивши медичний виш, Володимир працював лікарем в Хмельницькій області. Тоді якраз формувалась база військових лікарів, Володимир пройшов навчання і його призвали на службу у Чорнобильську зону.
- Тоді мені прийшла повістка і мене призвали у Чорнобиль. Я був на посаді ведучого терапевта-радіолога. Пробув там з кінця липня до початку вересня. Там були контрольно-пропускні пункти, перевірки, машини – повністю військовий стан. Радіація – це така річ, яку не почуєш, на смак не спробуєш. Люди таким чином отримували великі дози опромінення, навіть не помічавши цього.
Після перегляду серіалу “Чорнобиль” пан Володимир зазначив, що стрічка повністю передає настрої того часу, але є й вигадані факти.
- Вибух мав дійсно надзвичайно трагічні наслідки. Як і зараз, тоді було добро і зло, порядність і підлість, героїзм і фальшивий героїзм. Зйомки відображають всю ситуацію. Форма, яку показали у стрічці дуже “парадна”, видавали нам для служби форму простішу. Вражає безпечність керівництва, вражає безпечність командування з приводу своїх підлеглих у серіалі це добре показано. Стосовно шахтарів – ні, вони не були голі, всі вони були в масках і відповідному одязі. На вулиці тоді була страшенна спека, от що було незвичним, що дуже хотілося пити, постійно.
Пан Володимир розповідає, що люди, які жили у межах Чорнобильської зони, та особовий склад, який ліквідовував наслідки катастрофи не були підготовлені до таких масштабів.
- На КПП, які були виставлені навколо 32-х кілометрової зони був повністю військовий стан. Ми працювали без вихідних. Єдине, що хотілося, – виспатись. Інколи спали, інколи не спали. Роботи було дуже багато. Незважаючи на те, що я був лікарем, у мене все рівно були виїзди в зону. Надавали медичну допомогу місцевому населенню. Служив у селі Діброва. Це якраз межа тридцятикілометрової зони. Воно було розділене: один бік вулиці – зона, інший – чисто. Логіки там не було.
Також очевидець ліквідації наслідків аварії розповідає, що неодноразово доводилось виходити на зміну замість диспетчерів.
- Дзвонили тоді з Кремля. Інформацію збирали, в першу чергу, по об’ємах виконаних робіт. Про те, скільки транспорту задіяно, скільки перевезено вантажів, особового складу, скільки вивезено радіоактивного грунту, скільки працювали військові бульдозеристи і екскаваторники, вантажили брудний грун навколо ЧАЕС. Це потрібно було вивезти десятки тон і захоронити. Там навіть була трубопровідна рота. Вони клали труби для того, щоб заливати бетон під реактор.
Пан Володимир розповідає, що була певна доза опромінення для солдат – 50 рентген.
- Спершу слідкували, щоб солдати не отримували опромінення більше 50 рентген, а це половина для променевої хвороби. Проліт вертолітника над реактором – 25 рентген. Два рази пролетів і його мали б відправляти з Чорнобильської зони, але, на жаль, такого не було, пролітали і по 3, і по 4 рази, тому що не вистачало людей. Японська техніка не витримувала радіації, не те що люди.
Крім того, пан Володимир каже, що на той час він ще й виконував функції радіаційного контролю.
- Літали на вертольоті, заміряли рівень радіації. Було страшно, бо дуже часто могли зловити хмару і тоді нам потрібно було кудись ховатися, щоб не падала радіація на нас. Крім цього, доводилось виїжджати в населені пункти тридцятикілометрової зони, вимірювати там рівень радіації і тоді звітувати у штаб. Звітували про те, скільки людей з променевою хворобою, скільки поранених, скільки ДТП. А ДТП були через те, що спершу солдатам дозволяли пити алкоголь. Після того, як кількість аварій зросла, їм заборонили. Не було ані каплі спирту на території Чорнобильської зони. І це не через те, що заборонили, а солдати самі розуміли, що це приносить лише шкоду.
Сімнадцять років поспіль Володимир повертався у Чорнобиль. Чоловік розповідає, що деякі населені пункти перетворилися на суцільні зарослі.
- Ми проходили вулицями деяких населених пунктів, то бачили закинуті будинки. Біля всіх були викопані газові труби, бо тоді їх всіх закопували в лісі. Метал дуже вбирає в себе радіацію. Найстрашніше – дикі собаки, їх там дуже багато. Вони голодні, хворі і злі. Також проходили крізь кладовища, то дозиметр показував десятки рентген. Дуже хотів поїхати, бо злодія тягне на місце злочину, солдата на поле бою, а чорнобильця в Чорнобиль.
Пан Володимир додав, що планує поїхати в Чорнобиль ще раз, але цього разу з сином.
Перегляд останньої серії стрічки “Чорнобиль” відбудеться сьогодні у MediaКриївці о 18:00. Організатори запрошують усіх бажаючих, вхід вільний.