
Брати-близнюки Олександр та Олег Атаманчуки з села Денисів на Тернопільщині стали до лав захисників України у 18-річному віці. У 2014 році вони добровільно пішли на фронт, де потрапили в епіцентр бойових дій на Донбасі.
“Війна цікавила моїх онуків із самого дитинства. Вони з маленьких зі школи почали в моїй формі ходити, потім я їм замовляв форму. Влітку якісь каски будівельні на голову вдягали і в тій формі бігали, людей страшили,” — розповідає їхній дідусь Михайло Спісак “Суспільному”.
Після навчання у військових ліцеях брати опинилися у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Свій 19-й день народження вони зустріли в оточеному Луганському аеропорту, де протримались три місяці під постійними обстрілами.
“Три місяці були в повному оточенні, скидали їм з літаків їжу, боєприпаси. Дуже були бої, знищили їм всю техніку, всі засоби зброї, в бункері вони переховувалися,” — згадує дідусь.
Після активної служби до 2018 року брати займалися археологією воєнних подій, брали участь у пошуку та ексгумації загиблих солдатів Другої світової війни. Вони також стали відомі завдяки знахідці бідона з архівами УПА на Тернопільщині.
Трагедія спіткала родину у 2020 році, коли Олег помер від інсульту. На його могилі напис: “Десантники не помирають. Вони просто вирушають на небо і більше ніколи не повертаються”.
З початком повномасштабного вторгнення Олександр знову повернувся на фронт. Він брав участь у боях на Миколаївщині, де отримав орден “За мужність”, обороняв Бахмут, а зараз бере участь у боях на Курщині. Нині Олександр — командир взводу в 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді.