До вічності відійшов відомий на Тернопільщині поет Богдан Кушнірик. Про втрату повідомив Володимир Корчак, викладач Чортківської Дяківсько-Катехитичної Академії ім. свщм. Григорія Хомишина.
“На 82-році життя відійшов до вічності знаний на Тернопільщині поет, член літературного обʼєднання при обласному осередку Національної спілки письменників України БОГДАН КУШНІРИК. Як справжній патріот своєї країни, залишив чудову поезію в якій оспівана любов до рідної землі”, – йдеться у повідомленні.
ГІРКА КАВА
Сидить. Сумна. Гірчить сьогодні кава
і на душі – нестерпна гіркота…
Як принести до матері неславу?
Хіба не вчила, як прожить літа?
Була в фаворі! Був зеніт кохання:
вино, букети і п’янкі слова
перемогли чесноту і вагання,
і соловей всю нічку не вгавав…
Ось і недавно, він сидів навпроти
нетерпеливий, мужній і палкий,
будив бажання кожен його дотик…
Сама. І вечір, як полин, гіркий.
Від правди зблід. Прощався, як навіки.
Десь у Сілезії ховається давно.
Сидить. Сумна. І спогади не ліки,
і як полин, кавуся й те ж вино…
2006 р.
РОЗУМ ПЕРЕМОЖЕ!
Переступив межу незриму,
на щастя, без вогню і диму,
а куди йти, бігме, не знаю.
За брехні, владі дорікаю,
а їм “до лямпочки” всі біди,
тим більше, стан старого діда,
який, щоб пенсії не брати,
давно “во гробє” мав лежати.
Ровесників давно не бачу,
а молоде, як мавпа, скаче:
дві піци “схавало” й щасливе.
Дурню “до лямпочки”, а зливи
ракет, шахедів і снарядів,
за те, що «салоїд» не зрадив,
на школи падають, руйнують…
Смерті дітей не всіх хвилюють.
Спустошені міста і села,
і любе свято не веселе –
щодня хоронимо Героїв…
Не вистачає бійцям зброї.
«До лямпочки» це підлій владі.
Війні злодюги навіть раді.
То хто наш ворог? Я не знаю.
Не чукча військо обкрадає.
Переступив межу уявну,
Здалося: я тут був недавно.
Усе, як вчора, позавчора:
злодійствами держава хвора,
та ще жива, бо є ще віра,
що світ дозволить вбити звіра.
Дикунство розум переможе!
Свята Покрова допоможе.
01– 01– 2025 р.
Мовчать Боги
Я ще живу. Я ще живий. Та чи живу?
Щодня чекаю втраченого миру,
думки втікають на передову,
тіло тюрмою визнало квартиру…
Я розчленований і сам собі ніхто,
душа сумна збирається в дорогу,
а на дорозі душ, немов авто
в заторі, ждуть, щоб поклонитись Богу…
Хтось заклопотаний, бо дорогі меди,
а внукам вже горішки не цікаві.
П’ять днів залишилось, п’ять діб до середи,
та мусять бути і кутя, і страви,
бо ми і в Магадані вірними були,
і віншував свою родину тато…
Традиції батьків для внуків зберегли
і ця війна не відміняє свято!
А що зі мною? Нині в чергах не стою.
Село мене забуло – не чекає.
То каптопрес, то депресанти п’ю.
Виття сирен вже й діток не лякає…
І день, як ніч. Зима – як осінь чи весна?
Різдво дитинства – до комина сніги…
Війна навколо і в мені, в душі, війна –
Сирени виють, але мовчать Боги…
2024 р.
Фото та вірші з фейсбук-сторінки Богдана Кушнірика
Редакція “Терміново” висловлює щирі співчуття рідним, близьким та усім, хто знав Богдана Кушнірика