26.06.2019
Історії Жінки Новини

“Зруйнували малу Батьківщину та відрізали від усього світу”. Інтерв’ю з очевидицею Чорнобильської катастрофи

Спільний перегляд одного із найрейтинговіших серіалів “Чорнобиль” відбувся вчора, 7 червня,  у “MediaКриївці”. На перегляд стрічки запросили переселенку з Чорнобиля, очевидицю подій Тетяну Шикіну.

Жінка зі сльозами на очах розповідала свою історію. Коли відбувся вибух на Чорнобильській атомній електростанції, Тетяні було 18 років. У червні у неї мало бути весілля, проте повінчатись з хлопцем у рідному місті вони так і не змогли.

–              Коли відбувся вибух, то мій хлопець повертався з вечірньої зміни, – розповідає Тетяна. – Він працював на заводі, який був розташований приблизно 3 кілометри від атомної. Він розповідав, що вибух виглядав, як величезний гриб над станцією. Пожежа палала різнокольоровими кольорами. Він аж присів, коли пролунав вибух – аж настільки він був потужним.

За словами Тетяни, коли відбувся вибух, то багато людей виходили подивитись на пожежу. Адже зі сторони станції у ту ніч було різнокольорове сяйво.

  • Дуже багато молоді тоді виходило на дахи будинків, щоб подивитись, бо пожежа була дуже гарна. Багато людей стояло на містку.

Жінка розповідає, що після вибуху, в суботу – наступного дня, люди у місті продовжували жити звичним життям – пішли на роботу та гуляли містом.

  • Коли я в суботу вранці вийшла зранку на роботу, то перше, що кинулось в очі – мокрий асфальт і біля тротуарів лежала якась незрозуміла суміш білого кольору схожа на лід чи сніг. Я доторкнулась до цієї суміші і так і не зрозуміла, що це. Потім уже з часом дійшло, що ця суміш – наслідки радіації, які були у повітрі.

У цей час Тетяна працювала на пошті. Коли прийшла на роботу, то керівництва уже не було, і  в приміщенні постійно мили підлогу.

  • Що було незвично у той день, це те, що постійно на роботі мили підлогу, вона навіть не встигала висихати. Також не працювали телефони. Домашні телефони були знеструмлені і люди приходили дзвонити на переговорні пункти. Нікому не можна було нічого казати. Люди, які приходили, то писали телеграми: “Синочку/доця, не приїжджай”. Нас відрізали від усього світу. Усі, хто знали, що на атомній насправді відкритий реактор, а не просто пожежа, не могли про це нікому сказати. Пожежників, які ліквідовували наслідки, одразу міліція забирала у лікарні чи підвали.

Тодішня місцева влада офіційно не хотіла визнавати, що відбулась аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Люди між собою перешіптувались та ніхто не знав достеменно, що відбувається.

  • Офіційно ми знали, що сталася пожежа, що аварія. А на скільки та аварія страшна ми не знали. Вже під кінець дня ми дізналися, що під Чорнобилем збирають автобуси. Так, як я працювала на пошті, то між нами, зв’язківцями, ширились чутки про те, що буде евакуація. Але точно ніхто не знав. У мене молодші брат і сестра пішли того дня у школу, все було спокійно, гарно. Пам’ятаю  ще в суботу в обід бігала по магазинах вибирала туфлі, бо я тоді збиралась виходити заміж. Усе було добре.

Після роботи Тетяна зустрілась зі своїм нареченим, усе в місті було спокійно.

  • Ми гуляли ввечері з хлопцем і зустріли його друга, який працював на атомній і він нам каже: “Чого ви гуляєте? Йдіть додому. Не можна на дворі бути!” Тоді наречений провів мене додому і так і залишився. Бо я знала вже за ті автобуси, а мама розповідала, що чула на роботі про йод, який видавали тоді усім мешканцям і тоді у нас вже була безсонна ніч. Мені здається, що у ту ніч в Чорнобильській зоні не спав ніхто. Слухали радіо, бо телевізор не було сенсу включати, там якісь концерти транслювали.

В ніч у Чорнобилі на вулицях міста було надзвичайно багато поліції. Над містом постійно літали гелікоптери та гули сирени. А у повітрі був присмак металу з іржею. Офіційне оголошення про евакуацію пролунало на місцевій радіостанції аж через півтори доби після катастрофи.

  • В неділю вранці, ще до оголошення про евакуацію, я побачила перших людей з валізами, які просто йшли, бо автомобілями з міста уже не випускали. Вони просто йшли. А я далі пішла на пошту. Там вже й почула, що нас будуть евакуйовувати. Телефоністи зі станції передали, що там дуже велика колона автобусів і таки буде евакуація. Вже в обідню перерву я, як пішла з роботи, так більше не поверталась туди ніколи. В повітрі був чи то запах, чи то присмак металу.

Тетяна розповідає, що людей з Чорнобиля евакуйовували у найближчі селищні пункти.

  • Спершу нас привели у якесь село і поселили до старенької бабусі. Спали ми на підлозі, не було жодних нормальних умов. Я була тоді молодою дівчиною і не могла так жити. Поїхала до подруги в Київ. Там уже знайшла свого хлопця, бо коли евакуйовували всіх, то ми загубились з ним. А згодом вже з ним довго оббивали пороги комісій, щоб нам надали якийсь притулок. На одній з останніх земельних комісій на які ми ходили нам дозволили жити у Тернополі. І я тоді була надзвичайно рада, що взагалі в Україні, бо тоді розглядала комісія варіанти, щоб в Росію переселити чи в Білорусію, а ми не хотіли. Йому у Тернополі дали роботу, але ми довго не могли отримати житло. Я тоді вже була вагітна. Коли відбувся вибух, то у мене був дуже маленький термін, а коли вже почали добиватись того, щоб нам дали житло в Тернополі, то я була на 5 місяці і животик був уже помітний.

Тетяни подруга на момент вибуху теж була вагітна, проте у неї був більший термін. Вагітних жінок відправляли на медогляд, а після цього мали відправляти начебто у санаторій. Але, зі слів жінки, на огляді в лікаря їх змушували робити аборт.

  •  Мою подругу, яка була вагітна, запросили на огляд до лікаря. Вона пішла, але в черзі почула від жінок, що в кабінеті усім вагітним роблять аборт. Усі, хто туди заходить, то їх зразу в другий кабінет і роблять чистку.  Вона втекла через вікно з тієї поліклініки. Зустріла мене потім і розповіла це. То я вже навіть і не думала шукати собі якісь санаторії. Але вагітність у мене була дуже важка. Мені постійно було погано. А коли була вагітна другою дитинкою, то все було добре. Це, мабуть, радіація так впливала…

Лише через 17 років після вибуху на атомній станції жінка поверталась туди, але лише на екскурсію.

  • Я поверталась на могилу батька. Я дуже хотіла. Також заходила у нашу з мамою квартиру. Картина жахлива. Ми виїжджали і все залишили, так воно все там було. Повернулися в мертве місто. У квартирі нічого нема, навіть розетки викручені. Є розбита газова плита і частина шафи. На сходовому майданчику розкидані речі. Дуже страшно..

Під час перегляду серіалу жінка не стримувала емоцій, адже каже, що дивитись на те, як зруйнували її маленьку Батьківщину без сліз неможливо.

  • Ми всі думали, що це тимчасово. Спершу нам сказали, що це на три дні, потім на все літо, а потім ми зрозуміли, що вже ніколи туди не повернемось жити. Дивлюсь серіал і аж серце стискається. Бо тисячі молодих хлопців, ліквідаторів поклали своє життя для того, щоб ми жили. Вони врятували наш світ. Я стою, а їх немає. Безмежна дяка їм за цей світ.

Перегляд третьої та четвертої серії одного із найрейтинговіших серіалів сьогодення про Чорнобильську катастрофу відбудеться наступної п’ятниці у “MediaКриївці” за адресою вул. І. Франка 7а.

Довідка: Вибух на Чорнобильській АЕС відбувся 26 квітня 1986 року – світ став свідком однієї з найжахливіших катастроф в історії людства. Витік радіації внаслідок вибуху на четвертому енергоблоці ЧАЕС прирівнюють до вибуху 500 атомних бомб, скинутих США у 1945 році на Хіросіму.

 

 

 

 

Ваш коментар

Схожі пости

Перевізники вимагають повернути скасовані тарифи

Наталя Павлусик

“Скасуємо рабство всюди і назавжди” – хода протесту (фото)

Наталя Павлусик

Золоті та срібні нагороди привезли тернополяни (фото)