Головні

Коли місцеві бережанці чують запитання "Де у вашому місті починається історія і де закінчується?", вони усміхаються і відповідають просто: "На в'їзді та на виїзді". Жарт, який насправді розкриває всю суть цього невеликого галицького містечка на Тернопільщині. Тут кожна вулиця, кожен камінь пам'ятає часи, коли Бережани називали "Східним Вавелем", коли власники місцевого замку володіли 35 містами і 436 селами, а резиденцію тримали саме тут. Бережани — це не просто "ще одне містечко з руїнами замку", а унікальне місце з автентичною спадщиною Ренесансу, яке критично важливо врятувати, і за це взялися лицарі Колумба та небайдужі містяни. Це перший матеріал серії інформаційного агентства "Терміново", присвячений Бережанам та людям, які по крихтах збирають історію. У циклі статей розповімо також про те, коли у замковій каплиці ховали шляхту під надгробками, що не мають аналогів у всій Україні, а в підвалах варили пиво і зберігали вино […]

У Тернополі відбулася подія, яка наповнює душу світлом і вірою навіть у найтемніші часи. У бібліотеці-філії №4 на бульварі Данила Галицького відкрилася персональна виставка ікон "Коли зброя мовчить, говорять ікони" Наталії Війтович – волонтерки та майстрині іконопису, чиї роботи написані на дошках з-під боєприпасів, переданих із передової. Кожна ікона – це перетворення війни на молитву, темряви на світло, а відчаю на надію. Журналістка "Терміново" побувала на урочистому відкритті цієї виставки та спробує передати читачам ту особливу атмосферу, яка панувала в залі – атмосферу тепла, щирості та Божої благодаті. Сьогодні розповімо про жінку, яка творить ікони серцем, допомагає захисникам України та несе у світ материнську молитву і світло надії. Дошки, що пройшли через війну, тепер несуть світло Божого лику Наталія Війтович пише ікони вже п'ять років – відколи вперше створила свою роботу у школі іконопису в Церкві Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ. […]

Коли осінь розстеляє свій барвистий килим над Тернопільщиною, кожен парк, кожна алея перетворюється на живе полотно імпресіоніста. Це час, коли природа не шкодує фарб: від ніжно-жовтого до багряного, від бронзового до пурпурного. Старовинні палаци дивляться на світ крізь вогняні крони дерев, замкові стіни втопають у золотому мареві, а лісові стежки манять таємничістю й тишею. Тернопільщина восени — це не просто краєвид, це емоція, яку хочеться зберегти назавжди. Тож беріть фотоапарат, вдягайте затишний светр і вирушайте назустріч найкращим осіннім декораціям України. Кременецький ботанічний сад Це одна з найстаріших пам'яток садово-паркового мистецтва в Україні. Восени тут можна побачити унікальні та рідкісні рослини в яскравих осінніх кольорах, а також влаштувати прогулянку та фотосесію. Розташування на схилах гір дозволяє насолоджуватися панорамними краєвидами. Замкова гора (гора Бона) Хоча це не парк, а історична пам'ятка, але підйом на гору дарує неймовірний краєвид на Кременець, який потопає […]

У ці вихідні жителі Тернопільської області відвідують кладовища, щоб вшанувати пам'ять своїх рідних. На цвинтарях багато людей - вони ставлять свічки, моляться за упокій душ близьких. У християн є особливі дні для поминання покійних. Їх прийнято називати батьківськими суботами. Таких дат протягом року декілька, кожна з них пов'язана з церковними святами або постами. 1 листопада християни відзначають День всіх святих та поминання померлих. У цей день у храмах служать літургії за померлих, проводять панахиди. Віряни приходять на могили рідних, прикрашають їх квітами та запалюють свічки. Ці свічки символізують вічне життя. У Тернополі та області традиційно у ці дні на цвинтарях людно - всі приходять на могили своїх рідних. Правиться також поблизу Алеї Героїв - місця вічного спочинку воїнів, які віддали життя за Україну. Що відбувається на Микулинецькому цвинтарі сьогодні - дивіться у відео "Терміново". Яке свято 2 листопада З ним […]

Восени 1945-го в Тернополі мешкало лише 18,5 тисячі людей. Місто відбудовувалося після війни – працювали ремонтно-механічний завод, м'ясокомбінат, пивзавод, млин, цегельня, меблева фабрика. Кожен тернополянин у центрі витрачав 120-150 літрів води на день, а в Новому Світі, Загребеллі та інших районах – лише 80-100 літрів. Робітники в холодних цехах використовували 25 літрів, а в гарячих – аж 350 літрів на зміну. Ще в 1928 році професор Отто Надольський за завданням польського уряду розробив проєкт централізованого водопостачання. Він дослідив місцевість і з'ясував: вода залягає на глибині 3-5 метрів між районом Новий Світ і селом Біла. Дебіт свердловин міг давати 20-30 літрів на секунду. Надольський запланував десять кілометрів магістральних ліній, шість артезіанських свердловин, резервуари для чистої води та сифонний водозабір. Але війна перекреслила всі плани. Історію будівництва водогону у Тернополі розповіли на сайті КП "Тернопільводоканал".  Будівництво центрального водопроводу розпочали лише наприкінці 1947 […]

Невідомо, хто першим додумався розмістити чан над вогнищем, але ця ідея геніальна. Адже на відміну від літа, коли ми купаємося у відкритих басейнах, річках та морях, восени та взимку такий спосіб забезпечує унікальну можливість насолодитися гарячими водними процедурами просто неба. Саме тому Карпатський чан є ідеальною альтернативою для тих, хто прагне урізноманітнити свій відпочинок та оздоровитися. При цьому, для такого релаксу зовсім не обов'язково вирушати в Карпати. На території нашої області також є чимало чарівних локацій, де можна скупатися в чанах і приємно провести час. Ми підготували добірку найкращих місць, де ви зможете відволіктися від щоденних турбот і чудово відпочити. “PANORAMA HILL” Це місце ви не забудете ніколи. Воно найзатишніше, найкрасивіше та найприємніше у всьому Чорткові. Звідси відкривається неймовірна панорама старовинного міста. Тут є сауна, басейн, масаж, смачна кухня, і, звісно ж, чани. Подивіться лише на ці краєвиди!   Переглянути […]

Коли сучасні діти відмовляються від шоколаду та цукерок на користь незвичних батончиків — це справді вражає. Але ще більше вражає те, що ці батончики стали порятунком для онкохворих, які після хіміотерапії не можуть їсти майже нічого. У Тернополі ветеран Віталій Шепель разом з дружиною Ольгою створив виробництво сублімованих продуктів, яких досі не існувало у світі. "Терміново" поспілкувалось з Віталієм Шепелем і розповідає, як ветеран зумів створити бізнес на здоровій їжі, чому діти відмовляються від цукерок заради його батончиків і які плани має підприємець на майбутнє. Як все починалося Історія цього бізнесу почалася не з бізнес-плану, а з турботи. Віталій Шепель пішов на фронт добровольцем, а його дружина залишилася в селі під Тернополем, де вони вирощували органічну полуницю. Чоловік дзвонив з війни і питав про полуницю — хотів хоча б на відео побачити ягоди, бо там, де воював, все було понищено. […]